Постанова № 10449250, 16.07.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.

16.07.2010 р. Справа № 2а-3007/10/1470

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Гомонюк Є.Д.

представники:

від позивача: Грінченко В.В.

від відповідача: Глушко Д.В.

Суть спору: про визнання протиправними та скасуванні податкових повідомлень-рішень.

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” (надалі позивач) звернулось до суду із позовом, уточненим заявою від 10.06.10 р. № 6841/02-27, про визнання протиправними та скасуванні у повному обсязі податкових повідомлень-рішень від 27.11.09 р. № 00006722/0, від 24.12.09 р. № 00006722/1, від 18.02.10 р. № 00006722/2, від 07.05.10 р. № 00006722/3, прийнятих Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі відповідач) за наслідками проведення перевірки.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 22.09.09 р. по 02.11.09 р. відповідач по справі провів планову виїзну документальну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.08 р. по 30.06.09 р. та склав Акт від 16.11.09 р. № 1167/40/14291113 (надалі Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив про порушення підпункту ”а” пункту 13.1, пункту 13.2 статті 13, пункту 19.4 статті 19 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94ВР ”Про оподаткування прибутку підприємств”, із змінами та доповненнями, пункту 2 ”а” статті 11 Конвенції між Урядом України та Урядом Французької республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід та майно (надалі - Конвенція), внаслідок чого позивач занизив податок на прибуток нерезидентів із джерелом походження з України при виконанні кредитного договору від 31.10.06 р. № SG 2006-1 укладеному із банком ”Societe Generale” (Франція), у тому числі по періодах:

- I квартал 2008 р. на суму 38846,69 грн.;

- I півріччя 2008 р. на суму 57887,24 грн.;

- три квартали 2008 р. на суму 65954,62 грн.

За наслідками проведеної перевірки та складеному Акту перевірки відповідач прийняв оскаржені податкові повідомлення-рішення від 27.11.09 р. № 00006722/0, від 24.12.09 р. № 00006722/1, від 18.02.10 р. № 00006722/2, від 07.05.10 р. № 00006722/3, якими визначив позивачу суму податкового зобовязання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним 65954,62 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 131909,24 грн.

Підставою прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача, що при виконанні умов кредитного договору від 31.10.06 р. № SG 2006-1 укладеному із банком ”Societe Generale” (Франція) позивач в порушення наказу ДПА України від 16.01.98 р. № 28 про затвердження ”Порядку надання звітів про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 56/2496 зі змінами та доповненнями, не надавав відповідачу звіти про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів.

Відповідач зазначив у акті перевірки, що позивач у перевіряємому періоді не нарахував та не сплатив до бюджету податок з доходів нерезидента з джерелом їх походження в Україні в сумі 65954,62 грн.

Відповідач вважає, що відповідно до пункту 13.2 статті 13 Закону № 334/94ВР резидент, що здійснює будь-яку виплату з доходу на користь нерезидента з джерелом його походження з України, одержаним таким нерезидентом від здійснення господарської діяльності, зобовязаний утримувати податок на прибуток у розмірі 15% від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачено вимогами діючих міжнародних угод.

Відповідно до пункту 1 статті 11 та пункту 2 ”а” статті 11 Конвенції в частині, що стосується процентів, вони можуть оподатковуватись у тій договірній державі, в якій вони виникають, і у відповідності до законодавства цієї держави, якщо фактичний одержувач є резидентом другої договірної держави, податок, що стягується, не повинен перевищувати 2% валової суми процентів, що сплачуються.

На думку відповідача, проценти, що сплачуються юридичною особою, резидентом України, позивачем по справі, банку резиденту Французької Республіки, повинні оподатковуватись в України за ставкою 2% відповідно до пункту 2 ”а” Конвенції.

Позивач вважає, що Конвенція з урядом Французької Республіки не передбачає обовязкового оподаткування процентів в країні їх виникнення, а тому оскаржені податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Дослідивши надані матеріали, докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає, що викладені в Акті перевірки висновки відповідача про порушення позивачем Закону № 334/94ВР в частині нарахування та сплати процентів по кредиту є помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти; зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобовязаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Пунктом 13.2 Закону № 334/94-ВР передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, який здійснює на користь такого нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобовязані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 % від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідно до пункту 18.1 статті 18 Закону № 334/94-ВР якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Статтею 19 Закону України ”Про систему оподатковування” передбачено, що якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, установлені інші правила, ніж ті, що їх містять закони України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Суд вважає, що у разі, якщо між державою Україною та державою - країною нерезидента укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, то в такому разі нерезидент має право вибрати порядок оподаткування процентів, передбачений міжнародним договором.

Між Урядом України і Урядом Французької Республіки укладено Конвенцію, яка ратифікована Верховною Радою України 03.03.98 р. № 150/98-ВР.

Згідно пункту 4 статті 11 Конвенції термін ”проценти” означає дохід від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і зокрема, дохід від урядових цінних паперів і дохід від облігацій чи боргових зобовязань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій або боргових зобовязань.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 11 Конвенції проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватись тільки в цій другій Державі. Однак стосовно будь-якого контракту, що стосується процентів, згаданих у пункті 1, який укладається на або після дати, коли ця Конвенція набуває чинності, будь-які такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і у відповідності до законодавства цієї Держави, але, якщо фактичний одержувач є резидентом другої Договірної Держави, то податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2% валової суми процентів, що сплачуються:

- у звязку з продажем у кредит будь-якого промислового, комерційного або наукового обладнання чи продажем або наданням у кредит будь-яких виробів чи послуг одним підприємством другому;

- за будь-якими позиками будь-якого виду, що надані банком або будь-якою іншою фінансовою установою;

- 10% валової суми процентів у всіх інших випадках.

Нормами, закріпленими у статтях 1, 2 Конвенції передбачено, що дія Конвенції спрямована на врегулювання питань оподаткування доходів резидентів однієї держави, отриманих в іншій державі.

Таким чином, Конвенція не передбачає обовязкового оподаткування процентів в країні їх виникнення.

Судом встановлено, що позивач, як резидент України, який на підставі кредитного договору нараховував та сплачував дохід банку ”Societe Generale”, який є резидентом Франції, не отримує доходу, тобто не є особою, яка отримує дохід від таких виплат.

Згідно офіційного повідомлення банку ”Societe Generale” від 07.04.08 р. проценти, комісії та інші платежі, які сплачуються останньому згідно кредитному договору від 31.10.06 р. № SG 2006-1, оподатковуються виключно у Франції.

Відповідно до пункту 4 ”Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування”, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 06.05.01 р. № 470 (надалі - Постанова № 470), подання нерезидентом довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, є підставою для звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України.

Постановою № 470 передбачено, що для здійснення оподаткування процентів за правилами міжнародного договору нерезидент має підтвердити свій статус надати резиденту, який виплачує йому проценти, довідку або її нотаріальну копію, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, за формою додатка 1 або за формою, затвердженою законодавством країни нерезидента. Довідка видається компетентним органом відповідної країни та дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

Як вбачається з матеріалів справи, банк ”Societe Generale”, який надавав позивачу кредит, є резидентом Франції у тлумаченні податкової угоди, укладеної між Францією та Україною, довідки видані Головним управлінням державних фінансів у м. Пантін, Республіка Франція, апостиль, підпис - Алан Пірес:

- довідка від 03.01.08 р. № 532 за період 2008 р., апостиль від 03.01.08 р.;

- довідка від 02.01.09 р. № 3029 за період 2009 р., апостиль від 15.01.09 р.

Пунктом 8 Постанови № 470 визначено, що у разі ненадання нерезидентом довідки відповідно до пункту 4 цієї Постанови, доходи нерезидента із джерелом їх надходження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Під час вирішення спору відповідач не заперечив факт надання вищевказаних довідок позивачем в період проведення податкової перевірки та їх відповідності вимогам пункту 4 Постанови № 470.

Враховуючи все викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 27.11.09 р. № 00006722/0, від 24.12.09 р. № 00006722/1, від 18.02.10 р. № 00006722/2, від 07.05.10 р. № 00006722/3, прийнятих Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” (54002, м. Миколаїв, вул. Фалеївська, 9-Б, р/р 260070162188 в ВАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”, філія в м. Миколаєві, МФО 326739, код ЄДРПОУ 14291113) судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

20.07.2010 р.