Постанова № 10448009, 12.07.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2010 р. справа № 2а-5714/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10-55

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Чучко В.М.

при секретаріБооховій А.В.

за участю представників: позивача ОСОБА_1 (довіреність від 08.04.2010 року № 2-2319), відповідача Сніменка О.І. (довіреність від 11.05.2010 року № 50), розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємця ОСОБА_3 (далі ФОП ОСОБА_3, позивач) звернулася до суду із позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0001821701/0/63788 та № 0001831701/0/63787 від 23.10.2009 року; № 0001821701/1/70282 та № 0001831701/1/70283 від 24.11.2009 року; № 0001821701/2/5122 та 0001831701/2/5121 від 04.02.2010 року, винесених Державною податковою інспекцією у м. Краматорську Донецької області (надалі ДПІ у м. Краматорську, відповідач). Наведеними повідомленнями рішеннями позивачеві визначена сума податкових зобовязань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за податком з доходів фізичних осіб-підприємців та податку на додану вартість.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем у податковому обліку відображені реально здійснені господарські операції із придбання товарно-матеріальних цінностей у приватної фірми «ТТВ» (надалі ПФ «ТТВ»), видані продавцем за укладеними договорами купівлі-продажу (ПФ «ТТВ») податкові накладні є дійсними, а отже, ФЛП ОСОБА_3 мала всі необхідні правові підстави для зменшення на відповідні суми валових витрат, та збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість. З урахуванням наведеного заявник просить у судовому порядку визнати недійсними спірні акти відповідача.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі

Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що керівник (яка одночасно є і головним бухгалтером) організації, що є продавцем за укладеними з позивачем договорами (ПФ «ТТВ») за декілька місяців до їх укладення виїхала за кордон та до даного часу не поверталася, а отже укладені договори є нікчемними, а видані за підписом директора податкові накладні недійсними, оскільки підписані невідомим особами, так як у цей період часу директор ПФ «ТТВ» фізично не могла їх підписати

Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 є фізичною особою підприємцем (паспорт НОМЕР_3, виданий Краматорським МВ УМВС України в Донецькій області 08.07.1998 року, ІПН НОМЕР_1), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_4. Позивач знаходиться на податковому обліку у ДПІ у м. Краматорську з 10.10.2007 року, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 10.10.2007 року № 1850/10/29-014-011 за формою 4-ОПП.

Як слідує з Свідоцтва про сплату єдиного податку серії Е № 683275 від 22.12.2008 року, ФОП ОСОБА_3 є платником єдиного податку.

02.09.2009 року ДПІ у м. Краматорську проведена позапланова виїзна перевірка СГД фізичної особи ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 09.10.2007 року по 10.07.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 09.10.2007 року по 10.07.2009 року, за результатами якої складений акт за № 2124/17-1-2303617804.

У даному акті, зокрема, зазначено, що позивачем до складу валових витрат в декларації доходи за 2008 рік включені витрати на придбання товарів у приватної фірми «ТТВ» (м. Харків, код ЄДРПОУ 21219151) на загальну суму 132 555,53 грн. (з ПДВ).

При цьому, у відповідності до листа ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 16.06.2009 року № 2292/7/18-016 по базі співставлення контрагентів стан підприємства приватної фірми «ТТВ» враховується як таке, що не знаходиться за юридичною адресою. Засновником та посадовою особою - керівником і головним бухгалте ром ПФ «ТТВ» є ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно отриманої інформації від Державної прикордонної служби України (лист № 41/10/090221 від 29.01.2009 року) щодо перетинання грома дянкою ОСОБА_4 державного кордону встановлено, що ОСОБА_4 19.03.2008 року (тобто до укладення договорів із ФОП ОСОБА_3 і надання останній податкових накладних) вибула з м. Дніпро петровськ до м. Тель-Авів і інша інформація щодо повернення даної особи з м. Тель-Авів до України відсутня, що в свою чергу може вказувати на факт здійснення невстановленими особами незаконної фінансово-господарської діяльності від імені громадянки ОСОБА_4 та ПФ «ТТВ», та на нікчемність проведених фінансово-господарських взаємовідносин з підприємством ПФ «ТТВ», оскільки у цей період часу ОСОБА_4 не могла вчиняти будь-яких правочинів чи підписувати яких-небудь документів первинного бухгалтерського облік з огляду на її відсутність у межах України (арк. 5 7 акту перевірки).

Таким чином, на думку відповідача позивачем та ПФ «ТТВ» порушено статтю 228 ЦК України в частині укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Порушення публічного порядку в даному випадку, на думку ДПІ в м. Краматорську полягає в ухиленні від оподаткування шляхом незаконного оволодіння майном держави у виді податків і зборів.

У порушення статті 13, пункту 4 статті 14 Декрету № 13-92 СГД - фізичною особою ОСОБА_3 до валових витрат в декларації про доходи за 2008 рік було віднесено витрати на придбання товару у ПФ «ТТВ» у сумі 110462,94 грн. (без ПДВ), що призвело до завищення валових витрат за 2008 рік на суму 110463,0 грн.

Також в акті перевірки відповідачем відображено, що позивачем до податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ за вересень, жовтень, листо їд 2008 року віднесена сума ПДВ у розмірі 22092,00 грн., сплачену в ціні придбання товарів у ПФ «ТТВ» (код СДРПОУ 21219151, ІПН 212191520379), при цьому відповідачем встановлено, що згідно декларацій з податку на додану вартість ПФ «ТТВ» не декларувала податкових зобов'язань за вересень, жовтень, листопад 2008 року за рахунок взаємовідносин з СГД - фізичною особою ОСОБА_3, при цьому, як зазначалося вище, у цей період часу керівник (та головний бухгалтер) ПФ «ТТВ» знаходилася за кордоном України.

Виходячи з вищевикладеного, на думку відповідача позивачем порушені підпункти 7.2.1. 7.2.6 7.2 статті 7, підпункти 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині включення ФОП ОСОБА_3 до складу податкового кредиту у податкових деклараціях з ПДВ за вересень, жовтень, листопад 2008 року суми у розмірі 22092,00 грн., що сплачена у складі ціни придбання товарно-матеріальних цінностей у ПФ «ТТВ», що призвело до завищення податкового кредиту усього у сумі 22092 грн., в тому числі за вересень 2008 року у сумі 8188,00 грн., жовтень 2008 року у сумі 12155,00 грн., листопад 2008 року у сумі 1749,00 грн.

Зважаючи на висновки, перевіркою встановлені порушення:

1) статті 13, пункту 4 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» в частині завищення позивачем в декларації про доходи за 2008 рік валових витрат на придбання товарів, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності за 2008 рік на суму 16 569,45 грн.;

2) статті 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та з: суб'єктів малого підприємництва» в частині не ведення ФЛП ОСОБА_3 у період з 01.01.2009 року по 10.07.2009 року обліку доходів та витрат у книзі обліку до витрат;

3) підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 22092,00 грн., в тому числі за вересень 2008 року у сумі 8 188,00 грн., жовтень 2008 року у сумі 12155,00 грн., листопад 2008 року 749,00 грн.

23.10.2009 року у відповідності до акту перевірки № 2124/17-1-2303617804 від 02.09.2009 року Державною податковою інспекцією в м. Краматорську були винесені податкові повідомлення рішення:

1) № 0001821701/0/63788/10/17-113, яким визначена сума податкового зобовязання із податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій у загальній сумі 33138,00 грн. (з яких: 22092,00 грн. за основним платежем, та 11046,00 грн. за санкціями),

2) № 0001831701/0/63787/10/17-113, за яким позивачеві визначено суму податкового зобовязання із податку з доходів фізичних осіб у сумі 16569,45 грн.

05.11.2009 року позивач подав скаргу на вищевказані податкові повідомлення рішення, 24.11.2009 року Державною податковою інспекцією прийнято рішення про результати розгляду скарги яким скаргу ФОП ОСОБА_3 залишено без задоволення. Згідно до цього рішення податковою інспекцією були винесені податкові рішення за № 0001821701/1/70282/10/17-113 та № 000183701/1/70283/10/17-113 від 24.11.2009 року.

04.12.2009 року позивачем були оскаржені податкові повідомлення рішення від 24.11.2009 року.

01.02.2010 року ДПА у Донецькій області прийняте рішення про результати розгляду повторної скарги яким повторна скарга залишена без задоволення. ДПІ у м. Краматорську, згідно рішення про результати розгляду повторної скарги, прийняті податкові повідомлення рішення № 0001821701/2/5122/10/17-113 та № 0001831701/2/5121/10/17-113 від 04.02.2010 року.

Визначені вказаними податковими повідомленнями рішеннями суми податкових зобовязань (33138,00 грн. та 16569,45 грн.) відображені у обліковій картці позивача, що підтверджується витягами із зворотнього боку такої картки.

01.09.2008 року між ПФ «ТТВ» (продавець, згідно із умовами цього договору) та ФОП ОСОБА_3 (покупець) укладений договір № 02-09-2008, за умовами якого продавець зобовязується передати у власність покупцю товари, а покупець прийняти їх та сплатити відповідну грошову суму.

У відповідності до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців станом на 07.07.2010 року, приватне підприємство приватна фірма «ТТВ» зареєстрована 13.03.2008 року, реєстраційний номер за ЄДР 10033443460, ідентифікаційний код 21219151. Виходячи із вказаного вище договору, директором ПФ «ТТВ» є ОСОБА_4

Здійснення господарських операцій із поставки товарів за даним договором та їх оплата підтверджується податковими накладними № 1069 від 01.09.2008 року, № 1073 від 01.09.2008 року, № 1155 від 24.09.2008 року, № 1190 від 26.09.2008 року, № 1191 від 26.09.2008 року, № 1317 від 08.10.2008 року, від 09.10.2008 року, № 1579 від 05.11.2008 року, № 1603 від 07.11.2008 року, видатковими накладними № 1010/1 від 01.09.2008 року, № 1024 від 01.09.2008 року, № 1128 від 24.09 2008 року, № 1158 від 26.09.2008 року, № 1159 від 26.09.2008 року, № 1289 від 08.10.2008 року, № 1305 від 09.10.2008 року, № 1537 від 05.11.2008 року, № 1563 від 07.11.2008 року, та квитанціями прибуткового ордера № 657 від 24.09.2008 року, № 669 від 25.09.2008 року, № 680 від 26.09.2008 року, № 704 від 29.09.2008 року, № 716 від 30.09.2008 року, № 761 від 08.10.2008 року, № 765 від 09ж.10.2008 року, № 775 від 10.10.2008 року, № 780 від 13.10.2008 року, № 787 від 14.10.2008 року, № 789 від 15.10.2008 року, № 799 від 16.10.2008 року, № 805 від 07.10.2008 року, № 921 від 05.11.2008 року, № 945 від 07.11.2008 року, № 954 від 10.11.2008 року. Всі наведені вище документи, виходячи із їх змісту, з боку ПФ «ТТВ» підписані директором ОСОБА_4

05 травня 2008 року між ФОП ОСОБА_3 (постачальник) та ФОП ОСОБА_5 (покупець) укладений договір № 02/2008, згідно предмету якого постачальник зобовязується передати у власність покупця товари, а покупець прийняти їх та сплатити відповідну вартість.

У відповідності із укладеними позивачем (постачальник) та ТВ «Ж.Т.І.» і ПФ «Ж.Т.І.» (покупці) договорів, відповідно, від 03 січня 2008 року та 01 серпня 2008 року постачальник постачає товари покупцям, які зобовязані оплатити його вартість.

Факти передання товарів за вказаними вище договорами та їх найменування визначені в податкових накладних № 1 від 06.11.2008 року, № 2 від 10.11.2008 року, № 1 від 01.09.2008 року, № 2 від 01.09.2008 року, № 3 від 26.2008 року, № 4 від 29.09.2008 року, № 5 від 29.09.2008 року, № 1 від 10.10.2008 року, № 2 від 13.10.2008 року, № 3 від 14.10.2008 року, видаткових накладних № Д-00000020 від 06.11.2008 року, № Д-00000021 від 10.11.2008 року, № Д-00000014 від 01.09.2008 року, № Д-00000015 від 01.09.2008 року, № Д-00000016 від 26.09.2008 року, № Д-00000017 від 29.09.2008 року, № Д-00000018 від 13.10.2008 року, № 00000019 від 14.10.2008 року.

Отже, виходячи із наявних у справі документів слідує, що придбаний у ПФ «ТТВ» товар ФОП ОСОБА_3 реалізувала ФОП ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_2 АДРЕСА_1), ТОВ «Ж.Т.І» (код ЄДРПОУ 31952488, ІПН 31952482387, м. Харків, пров. Піщаний,6), та приватній фірмі «Ж.Т.І.» (ЄДРПОУ 226345420383). Оплата за відвантажений товар отримана СГД фізичною особою ОСОБА_3 у безготівковій формі.

Як слідує з пояснень допитаного у якості свідка ОСОБА_6, який є повіреним фізичної особи підприємця ОСОБА_3 та діє від її імені і в її інтересах на підставі довіреності від 17.10.2007 року № 6334 при здійсненні останньою підприємницької діяльності, схема роботи даного ФОП з контрагентами: ПФ «ТТВ», ТОВ «Ж.Т.І», ПФ «Ж.Т.І.» та підприємцем ОСОБА_5, полягала в наступному:

1) ОСОБА_6 телефонував представникові ПФ «ТТВ» на ім'я Олександр, прізвища якого він (свідок) не знає (координати даного товариства знайшов у мережі Інтернет, будь-яких документів, що б підтверджували особу даного представника ПФ «ТТВ», та наявність у нього повноважень, даний свідок не бачив), замовляв необхідну продукцію: ключі, паяльники, електричні котли, тощо;

2) після виконання замовлення Олександр телефонував ОСОБА_6 та домовлявся про зустріч та передання замовлених товарів;

3) ОСОБА_6 приїздив у м. Харків на склад (в районі Промислової зони), де Олександр та якась жінка (імені та прізвища якої свідок не знає) передавали йому замовлений товар з документами, вже підписаними від імені ПФ «ТТВ»: накладними, податковими накладними, чеком на оплату, та підписаним договором. Після підписання даних документів ФЛП ОСОБА_3, ОСОБА_6 передавав їх Олександру. При цьому, ці документи ОСОБА_6 отримував завжди підписаними з боку директора даної приватної фірми, якої він ніколи не бачив, в тому числі він не бачив як вона підписувала дані документи;

4) у випадку, коли партія купленого товару була невеликою, ОСОБА_6 перевозив його в сумці контрагентам: ТОВ «Ж.Т.І» та підприємцю ОСОБА_5, а коли відносно великою то продукцію він отримував автомобільним транспортом отримувачів вказаних ТОВ, приватної фірми та підприємця.

Вказану вище схему роботи також підтвердив допитаний у якості свідка ОСОБА_5, який пояснив, що він є підприємцем, та виступав одним із засновників ТОВ «Ж.Т.І.» та ПФ «Ж.Т.І.», і укладав договори купівлі-продажу продукції із ФОП ОСОБА_3 через її представника ОСОБА_6 Дану продукція ОСОБА_6 привозив або в сумці, або транспортом, який для цих цілей надавало йому ТОВ «Ж.Т.І.». При цьому він не цікавився де та у кого купує товар ОСОБА_6, ОСОБА_4 він не знає, та не чув про ПФ «ТТВ».

Допитана у якості свідка ОСОБА_3 (яка надала згоду на проведення її допиту у якості свідка) пояснила, що її повірений ОСОБА_6 привозив їй документи: договори, накладні та інші необхідні документи, вже підписані з боку ПФ «ТТВ», які вона підписувала та передавала через ОСОБА_6 представникам даної фірми. Додатково даний свідок пояснила суду, що вона ніколи не бачила керівника ПФ «ТТВ» ОСОБА_4, а також документів, які б уповноважували інших осіб діяти від імені ціє приватної фірми.

Тобто, із показань свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 слідує, що ніхто із них фактично не бачив: ОСОБА_4, як дана особа підписувала укладений договір та документи первинного бухгалтерського обліку до цього договору, а також яких-небудь документів, що б підтверджували наявність у інших осіб необхідного обсягу дієздатності на підписання від імені ПФ «ТТВ» документів.

20.01.2010 року Державною податковою інспекцією у Фрунзенському районі м. Харкова за результатами невиїзної документальної перевірки приватної фірми «ТТВ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року, складений акт № 93/18-007/21219151, яким зокрема встановлені факти неможливості реального здійснення фінансово господарських операцій ПФ «ТТВ» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді.

Актами Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 05.06.2009 року за № 316/18-007/21219151, № 340/18-007/21219151 від 22.06.2008 року, № 428/18-007/21219151 від 25.08.2009 року, та довідкою про встановлення фактичного місцезнаходження платника податків від 25.08.2009 визначена відсутність ПП «ТТВ» за адресою реєстрації.

16.03.2009 листом Державної прикордонної служби України за № 41/10/090221 від 29.01.2009 року було повідомлено ДПА у Харківській області, що громадянка ОСОБА_4 19.03.2008 року вибула з м. Дніпропетровська до м. Тель-Авів, іншої інформації про перетинання кордону у Державної прикордонної служби не має.

Отже, фактично на момент укладення договорів із позивачем, та надання останньому документів первинного бухгалтерського обліку (актів приймання-передачі, накладних, тощо), ОСОБА_4 фактично знаходилася за межами України.

У відповідності до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Так, згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі за текстом Закон про ПДВ) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3, п. 7.1, 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ об'єктом оподаткування цим податком є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно підпункту 7.5.1 підпункту 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається в тому числі дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

За приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ).

Відповідно пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України від 30 травня 1997 року N 165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення» (надалі Порядок заповнення податкової накладної), податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

За пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Згідно частини 5 п.9 цього Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

За приписами п. 2.1 Положення «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 - первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Отже, виходячи із матеріалів справи та пояснень свідків слідує, що податкові накладні, видані позивачеві ПФ «ТТВ», підписані не керівником цього товариства, а невідомою особою, оскільки керівник у цей період часу знаходилася за межами України, до того ж, як зазначили свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_3, вони ніколи не бачили особу, яка підписували договір та податкові накладні.

Таким чином, з урахуванням норм п.п. 7.2.1 7.2.6 ст. 7 Закону про ПДВ у системному звязку із приписами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2, 5 Порядку заповнення накладної слідує, що видані ПФ «ТТВ» позивачеві податкові накладні є недійсними як такі, що підписані особою, не уповноваженою на підписання такого роду документів, оскільки у противному випадку у ціх податкових накладних було б зазначено прізвище такої особи, а не прізвище директора ОСОБА_4, яка у цей період часу не мала можливості їх підписати, оскільки знаходилася за межами України.

З урахуванням наведеного, видані ПФ «ТТВ» підприємцю ОСОБА_3 податкові накладні не є звітними податковими документами, що наділють позивача відповідним правом (нарахування податкового кредиту).

Додатково до наведеного суд зазначає, що підприємництво, у розумінні ст. 42 Господарського кодексу України, це - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ст. 43 цього ж Кодексу). За нормами ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Виходячи із наведених норм слідує, що держава наділяє підприємця відповідними правами щодо самостійного обрання контрагентів, засобів та форм ведення підприємництва, при цього обсяг таких прав пов'язаний із певним ризиком при його веденні, що є наслідком самостійності підприємця.

Тобто, при веденні діяльності підприємець повинен проявляти належний ступінь обачності та обережності у виборі контрагентів та форм здійснення діяльності, в тому числі він зобовязаний пересвідчуватися у наявності в осіб - контрагентів, що складають відповідні документи, необхідного обсягу дієздатності.

Отже, з урахуванням наведених вище доводів та правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 12.02.2008 року в справі № 08/28, згідно якої факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності та обережності і йому мало бути відомо про порушення які допускали його контрагенти, суд дійшов до висновку, що позивач у господарських взаємовідносинах із ПФ «ТТВ» діяв без належної обачності та обережності, оскільки не пересвідчився у наявності необхідно обсягу дієздатності в особи, яка підписала податкові накладні, що за даних обставин є його виною і відноситься до ризику підприємництва.

Зважаючи на наведені вище правові норми та висновки, доводи Податкової інспекції щодо порушення позивачем приписів Закону про ПДВ та відсутності правових підстав для віднесення до податкового кредиту сум податку в розмірі 22092,00 грн., є законними та грунтуються на фактичних обставинах спірних правовідносин.

Стосовно заниження позивачем податку з доходів фізичних особі, суд вважає за необхідне відмітити наступне.

Як слідує з акту, перевіркою встановлені факти завищення позивачем в декларації про доходи за 2008 рік валових витрат на придбання товарів у ПФ «ТТВ» у сумі 110462,94 грн. (без ПДВ), що призвело до завищення валових витрат за 2008 рік на суму 110463,0 грн., та у свою чергу виступило підставою для заниження податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності за 2008 рік на суму 16 569,45 грн.

За ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

У відповідності до пункту 4 цього ж Декрету, громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат i сплаченого податку за звітний рiк або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).

Як встановлено вище, договір між позивачем та ПФ «ТТВ» від 01.09.2008 року № 02-09-2008, податкові накладні та інші документи з боку даної приватної фірми підписані невстановленою особою, оскільки керівник цієї організації у той період часу знаходилася за межами України. Отже, податкові накладні, видаткові накладні, видані позивачу ПФ «ТТВ» у розуміні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» не містять ознаків первинних документів.

З урахуванням наведеного, на думку суду, податкова інспекція дійшла до обгрунтованого висновку щодо завищення позивачем валових витрат на суму придбання товарів у ПФ «ТТВ», що виступило підставою заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб, а тому податкові повідомлення-рішення, якими ФОП ОСОБА_3 визначена сума податкових зобовязань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за податком з доходів фізичних осіб-підприємців є законними та обґрунтованими.

За ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору

Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін у їх сукупності, суд дійшов висновку, що докази, надані позивачем у якості підтвердження предмету позову, не можна вважати належними доказами у справі, адже вони не містять вичерпної інформації, яка б об'єктивно обґрунтовувала незаконність актів відповідача, оскільки останні прийняті Податковою інспекцією у формальній відповідності до приписів діючого законодавства.

Таким чином, на думку суду, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем обґрунтовано та на підставі діючого законодавства, відповідають обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права.

Щодо висновків відповідача щодо нікчемності укладеного позивачем з ПФ «ТТВ» правочину від 01.09.2008 року № 02-09-2008, викладених у акті перевірки (арк. 7, 12-15 акту), суд вважає їх (висновки) помилковими та безпідставними з огляду на таке.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦКУ встановлена презумпція правомірності правочину, зокрема дана норма визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГКУ господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договір не віднесений законом до нікчемних, оскільки відповідач у судовому засіданні ніяким чином не пояснив та не обґрунтував чим саме укладений між позивачем та ПФ «ТТВ» договір порушує публічний порядок: які саме права і кого порушені, яким майном та хто заволодів (знищив) у результаті їх вчинення, та не довів наявності складу господарського правопорушення у діях позивача в частині наявності вини (умислу на заволодіння чужим майном), хоча відповідно до ст. 71 КАСУ він як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність своїх доводів та заперечень.

При цьому суд вважає укладені між позивачем та ПФ «ТТВ» договори можливо віднести до оспорюваних згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (недійсність яких може бути встановлена тільки судом), оскільки з аналізу матеріалів справи слідує, що вони підписані не директором приватної фірми «ТТВ», так як на момент їх укладення та виконання вона знаходилася за кордоном, тобто підписані особою, яка не мала відповідного обсягу дієздатності на їх підписання, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б наділяли правом на підписання договорів від імені директора ПФ «ТТВ» іншою особою.

Таким чином, суд вважає, що відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладених між ПФ «ТТВ» та позивачем правочинів, фактично керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена жодними належними та допустимими доказами, в тому числі і усними поясненнями.

У контексті з наведеним обґрунтуванням суд вважає за необхідне відмітити, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними (або нікчемними), оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Отже, відсутність в укладених договорах ознаків їх нікчемності не є достатнім доказом правомірності відображення їх результатів у податковому обліку.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б доводили неправомірність актів чи дій субєкта владних повноважень позивач суду не надав, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню у спосіб захисту права, визначений позивачем.

Оскільки у матеріалах справи відсутні документальні докази судових витрат відповідача, суд їх не компенсує.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області відмовити повністю.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в присутності представників сторін 12.07.2010 року. Повний текст постанови складений 17.07.2010 року.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя Чучко В.М.