Рішення № 104478999, 26.05.2022, Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/30/22

Провадження №2/377/95/22

26 травня 2022 року Славутицький міський суд Київської області у складі судді Теремецької Н.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Екоцентр» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи,-

У С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач, посилаючись на ст. ст. 8-9, 21, 24, 32, 43, 64 Конституції України, ст. ст. 2, 2-1, 46 КЗпП України, ст. 286 ЦК України, просить:

-визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора Державного спеціалізованого підприємства «Екоцентр» С.І. Кірєєва № 261-ос від 08.12.2021 року, яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи;

-допустити ОСОБА_1 до виконання роботи за посадою лаборанта хімічного аналізу 4 розряду групи пробопідготування центральної аналітичної лабораторії вимірювального центру РЕМ та РДК.

Позов обґрунтовується тим, що позивач працює на ДСП «Екоцентр» на посаді лаборанта хімічного аналізу 4 розряду групи пробопідготування центральної аналітичної лабораторії вимірювального центру РЕМ та РДК. 24 листопада 2021 року генеральним директором ДСП «Екоцентр» С. Кірєєвим видано наказ № 258-21 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 працівників ДСП «Екоцентр». Даним наказом керівників структурних підрозділів у термін до 25 листопада 2021 року зобов`язано проінформувати підлеглий персонал, що з 09.12.2021 працівники, які не мають документа про вакцинацію від COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, будуть відсторонені від роботи. 02.12.2021позивачу вручене повідомлення № 195-К «Про обов`язковепрофілактичне щеплення проти COVID-19», в якому запропоновано у строк до 08.12.2021 надати документ про наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, а саме документ, який підтверджує, що працівник отримав повний курс вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включений ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини(жовтий сертифікат) або двома дозами дводозної вакцини ( зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, COVID-сертифікат для перехворілих на гостру респіраторну хворобу COVID-19,або довідку про абсолютніпротипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень допроведення профілактичних щеплень, затвердженого МОЗ від 16.09.2011 № 595. Виходячи із положень статті 32 Констиуції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 286 ЦК України, статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 11 Закону України «Про інформацію» вимоги генерального директора ДСП «Екоцентр» надати сертифікат про щеплення проти COVID-19 є протиправними і такими, що мають прояви втручання в особисте життя позивача. 08.12.2021 генеральний директор ДСП «Екоцентр» видав наказ за№ 261-ос«Про відстороненнявід роботи»,яким відсторонено позивачавід роботиз 09.12.2021року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту надання підтверджувальних докумментів про наявність профілактичного щеплення або надання медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595. Вказаний наказ є незаконним і таким, що порушує її конституційні права, оскільки виданий з порушенням процедури відсторонення від роботи та з порушенням норм Конституції України, діючого законодавства про працю та інших нормативно-правових актів, що регулюють дану сферу, і міжнародних актів, якими передбачена рівність трудових прав громадян та недопустимість дискримінації у сфері праці. Обов`язку працівника здійснити щеплення проти COVID-19, а також права/обов`язку роботодавця здійснити відсторнення працівника у зв`язку з відсутністю зазначеного щеплення ні колективним договором, ні правилами внутрішнього трудового розпорядку, не передбачено. Вимоги щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 не зазначені і в кваліфікаційній характеристиці лаборанта хімічного аналізу центральної аналітичної лабораторії 2 класу вимірювального центру радіаційно-екологічного моніторингу та радіаційно-дозиметриченого контролю. ЗакономУкраїни «Прозахист населеннявід інфекційниххвороб»,а такожіншими законамиУкраїни не встановлено обов`язковість щеплення проти COVID-19,тому відсторонення позивачау зв`язкуз відсутністющеплення проти COVID-19не відповідаєвимогам частини2статті 12вказаного Закону. Згідно з частинами 3, 4 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями Головним державним санітарним лікарем України, головними державними санітарними лікарями регіонів не приймалось. Акт про відмову від щеплення проти COVID-19 в порушення частини 6 статті 12 Закону України «Прозахист населеннявід інфекційниххвороб» лікаремне складався. Вакцинація проти COVID-19 є добровільною, що передбачено Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 року № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я від 09.02.2021 року № 213), оскільки зареєстровані в Україні вакцини проти COVID-19 перебувають на стадії клінічних випробувань. У Календарі профілактичних щеплень в Україні також щеплення проти COVID-19 не зазначено в переліку обов`язкових та рекомендованих щеплень, тому не підлягають застосуванню положення про обов`язкове щеплення проти COVID-19, вказані в наказі МОЗ від 04 жовтня 2021 року за № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» ( із змінами, внесеними наказом МОЗ від 01.11.2021за № 2393) та пункті 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2». З урахуванням наведеного, позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора Державного спеціалізованого підприємства «Екоцентр» С.І. Кірєєва № 261-ос від 08.12.2021, яким її відсторонено від роботи та допустити до виконання роботи за посадою.

Ухвалою судді від 20 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами ( а.с. 74-75).

14 лютого 2022року відповідачемв особі директора ДСП «Екоцентр» подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позову. Відзив обґрунтований тим, що ДСП «Екоцентр» діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління ДАЗВ і є підзвітним йому. На виконання доручення т.в.о. голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 18.11.2021 № Д-54-21 «Про виконання наказу МОЗ від 01.11.2021 № 2393» відповідачем було видано наказ № 258-21 від 24.11.2021 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 працівників ДСП «Екоцентр», з яким позивач була ознайомлена 24.11.2021. 02 грудня 2021 року позивачу було вручене повідомлення № 195-К від 02.12.2021 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 », проте позивач не надала відповідачу жодного документа, який підтверджував би наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання для проведення відповідного щеплення. В зв`язку з чим наказом відповідача від 08.12.2021 № 261-ос «Про відсторонення від роботи» відсторонено позивача від роботи з 09.12 2021 без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту надання підтверджувальних документів про наявність профілактичного щеплення або надання медичного висновку проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 № 595. З урахуванням того, що позивач є працівником підприємства, яке належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, не здійснила обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, немає протипоказань до вакцинації, то відповідач зобов`язаний був відповідно до положень статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 46-1 постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020, наказу МОЗ № 2393 від 01.11.2021 відсторонити позивача від роботи. Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вимога відповідача про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, не є втручанням в приватне життя позивача. Інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак COVID-сертифікат не є медичною таємницею. З урахуванням наведеного, підстави для скасування оскаржуваного наказу відсутні( а.с. 79-84).

Згідно з частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справами матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За змістом частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи з повідомленням ( викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 2статті 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , позивач у справі, працює на ДСП «Екоцентр» на посаді лаборанта хімічногоаналізу 4розряду групипробопідготування центральноїаналітичної лабораторіївимірювального центруРЕМ таРДК, що підтверджено трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , копія якої долученадо матеріалівсправи ( а.с.17-20).

24 листопада 2021 року на виконання доручення т.в.о. Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 18.11.2021 № Д-54-21, керуючись частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою КМУ № 1236 від 09.12.2020 і наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021, генеральним директором ДСП «Екоцентр» було видано наказ № 258-21 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 працівників ДСП «Екоцентр» ( а.с.21-22) .

Вказаним наказом було зобов`язано керівників структурних підрозділів проінформувати підлеглий персонал, що з 09.12.2021 працівники, які не мають докмента, що підтверджує вакцинацію проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданного закладом охорони здоров`я, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати.

29 листопада 2021 року позивач подала генеральному директору ДСП «Екоцентр» заперечення на зазначений наказ № 258-21 від 24 листопада 2021 року, в яких висловила незгоду з вимогою пройти процедуру щеплення і надати відповідний документ з тих підстав, що щеплення проти COVID-19 відсутнє в переліку хвороб, зазначених у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», тому відсторонення від роботи має ознаки обмеження її конституційного права на працю, шо є неприпустимим ( а.с. 23-25). Також 29 листопада 2021 року позивач подала генеральному директору ДСП «Екоцентр» заяву, в якій вона зазначила, що не ухиляється та не відмовляється від щеплення проти COVID-19, проте вирішила тимчасово утриматися від щеплення проти COVID-19 до моменту опублікування в офіційних джерелах результатів, які містять науково-обгрунтовані докази про те, що вакцини можуть бути ефективними для профілактики коронавірусної хвороби та не несуть загрози життю і здоров`ю ( а.с. 26-28).

01 грудня 2021 року генеральним директором ДСП «Екоцентр» надана відповідь позивачу на подані заяву та заперечення, в якій роз`яснено, що з 09 грудня 2021 року працівники підприємства, які не матимуть документа про щеплення принаймні однією дозою антиковідної вакцини,сертифікату чи довідки про одужання від COVID-19 або довідки про протипоказання до щеплення, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати відповідно до законодавства про працю( а.с. 30).

02грудня 2021 рокупозивачу буловручено повідомлення«Про обов`язковепрофілактичне щепленняпроти COVID-19» №195-к,в якомузапропоновано утермін до08.12.2021 надатидокумент,якийпідтверджує,що вона отримала повнийкурс вакцинаціїабо одну дозудводозної вакцини від COVID-19, включенийВООЗ допереліку дозволенихдля використанняв надзвичайнихситуаціях, міжнароднийвнутрішній сертифікат абоіноземний сертифікат,що підтверджуєвакцинацію від COVID-19однією дозоюдводозної вакцини(жовтийсертифікат)або однієюдозою однодозноївакцини чидвома дозамидводозної вакцини(зеленийсертифікат),які включені ВООЗдо перелікудозволених длявикористання внадзвичайних ситуаціях, COVID-сертифікатдля перехворілихна гоструреспіраторну хворобу COVID-19,абодовідку форми№ 028-1/о«Висновок лікаря щодонаявності протипоказаньдо вакцинаціїпроти гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» чидовідку про абсолютніпротипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень допроведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595 ( а.с. 29).

Наказом генерального директора ДСП «Екоцентр» № 261-ос від 08.12.2021 ОСОБА_1 , лаборанта хімічногоаналізу 4розряду групипробопідготування центральноїаналітичної лабораторіївимірювального центруРЕМ таРДК, з 09 грудня 2021 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту надання підтверджувальних документів про наявність профілактичного щеплення або надання медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 № 595 ( а.с. 31).

На вказаний наказ позивачем було подано генеральному директору ДСП «Екоцентр» заперечення, в яких вона висловила незгоду з даним наказом, оскільки він порушує її конституційні права( а.с. 32). Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 23 січня 2019 року в справі № 755/6458/15-ц.

Конституційним Судом України (у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини 3 статті 21 КЗпП України від 9 липня 1998р. №12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін«законодавство», який вживається в частині 3 статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, щоним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Згідно з частиною 1 статті 12ЗаконуУкраїни«Про захистнаселеннявідінфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За змістом частини 2 цієї статті працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Виходячи з викладеного, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я, затвердженим постановою КМУ від 25.03.2015 ( в редакції постанови КМУ від 24.01.2020 № 90), є Міністерство охорони здоров`я України, може встановлюватися перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Таким чином, до інших випадків відсторонення працівника від роботи, передбачених законодавством, про що зазначено у статті 46 КЗпП України, належить, зокрема, випадок, передбачений в частині другій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівниками професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від роботи.

З урахуванням наведеного, доводи позивача про те, що статтею 46 КЗпП України не передбачено право роботодавця відсторонити працівника від роботи через відмову вакцинуватися від COVID-19 суд вважає необґрунтованими, тому їх відхиляє.

Доводи позивача про те, що обов`язковість щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19 не передбачена Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Календарем профілактичних щепленьвУкраїні, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм права.

Так, в частині 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щепленнязметоюзапобігання захворюваннямнатуберкульоз,поліомієліт,дифтерію,кашлюк,правецьтакір вУкраїнієобов`язковими. Проте, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Відповідно доп.1Календаряпрофілактичних щепленьвУкраїні,затвердженогонаказомМіністерства охорониздоров`яУкраїни №595від16вересня2011року(іззмінами),зареєстрованоговМіністерстві юстиціїУкраїни10жовтня2011рокуза№ 1159/19897, Календар профілактичних щеплень в Україні включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Пунктом 2 вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Таким чином, наведеними нормами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Календарем профілактичних щепленьвУкраїні передбачено встановлення обов`язкових щеплень проти інших інфекційних хвороб.

Поняття інфекційноїхворобивизначено устатті1ЗаконуУкраїни«Про захистнаселення відінфекційниххвороб»,відповіднодоякої інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Суд звертає увагу, що відповідно до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 № 133 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 №521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб»,гостра респіраторна хвороба COVID-19 внесена до цього переліку як особливо небезпечна інфекційна хвороба.

Як вбачається із змісту частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Міністерство охорони здоров`я має право визначити перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, тобто МОЗ має право встановити перелік як окремих професій, так і виробництв, і організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 за № 1306/36928 ( із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021), чинного на час винесення оскаржуваного наказу, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Так, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади (п.4).

Цим наказомпередбачається,що щепленняє обов`язковимвразі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»( зі змінами), з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року на всій території України установлено карантин.

Пунктом 41-6 вказаної постанови, який набрав чинності з 08 листопада 2021 року та був чинний на час винесення оскаржуваного наказу, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 р. № 2153(далі Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661, державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає, зокрема, Конституціїта законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї.

З урахуванням наведеного, наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928 ( із змінами, внесеними згідно із наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021),постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»( із змінами), на час винесення оскаржуваного наказу були чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалювалось. Зазначений наказ Міністерства охорони здоров`я України пройшов державну реєстрацію та відповідно є нормативно - правовим актом, обов`язковим до виконання.

Відповідно до статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Враховуючи, що постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств та відомств є нормативно-правовими актами і обов`язковими до виконання, то генеральний директор ДСП «Екоцентр» був зобов`язаний відсторонити від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком, затвердженим наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153(із змінами, внесеними згідно із наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021), крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень і надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я.

Таким чином, відмова або ухилення працівника від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під час дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 ( із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021) є підставою для відсторонення від роботи працівників, які визначені Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до п.1.1. Статуту ДСП «Екоцентр», затвердженого наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 16.04.2021 № 74-21, Державне спеціалізоване підприємство «Екоцентр» засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження ( а.с. 94-96).

Локальними нормативними актами, які регулюють організацію праці, правовідносини роботодавця із працівниками ДСП «Екоцентр», є Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників Державного спеціалізованого підприємства «Екоцентр» та Колективний договір на 2020-2021 роки, укладений 17.12.2019 між ДСП «Екоцентр» та профспілковою організацією профспілки працівників атомної енергетики та промисловості України ( а.с. 38-51).

Відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», якою визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, громадяни України, зобов`язані, зокрема, піклуватись просвоє здоров`ята здоров`ядітей,не шкодитиздоров`юінших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач працює на посаді лаборанта хімічногоаналізу 4розряду групипробопідготування центральноїаналітичної лабораторіївимірювального центруРЕМ таРДК ДСП «Екоцентр», що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади.

Таким чином, на позивача поширювалася дія наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153«Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021) з 09 грудня 2021 року по 01 березня 2022 року, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я України №380 від 25 лютого 2022 року зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928,до завершення воєнного стану в Україні, який набрав чинності 01 березня 2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не надала відповідачу жодного із документів, зазначених у повідомленні № 195-к від 02.12.2021, тобто документів, які підтверджували б здійснення нею профілактичного щеплення проти COVID -19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID -19, виданого закладом охорони здоров`я.

Відповідач, видавши оскаржуваний наказ № 261-ос від 08.12.2021, застосував відсторонення позивача від роботи і це прямо передбачено законодавством та відповідає вимогам п.41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 (зі змінами). Слід зазначити,що вказаний наказ виданий генеральним директором ДСП «Екоцентр» на підставі та у межах наданих йому повноважень, в спосіб, що передбачений законом. У наказі зазначено підстави та строки такого відсторонення. Позивач ознайомлена із змістом наказу, про що зазначено в самому наказі та засвідчено підписом позивача.

Надаючи оцінку законності вимогам генерального директора ДСП «Екоцентр», зазначеним у повідомленні про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, про надання документу на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID -19, суд виходить з такого.

Як зазначено у частині першій статті 286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Відповідно до частини другої цієї статті забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Зазначені положення передбачені і у статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я».

COVID-сертифікат не містить даних, які підпадають під ознаку таємниці про стан здоров`я в розумінні частини першої статті 286 ЦПК України та статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та конфіденційної інформації про особу в розумінні частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію», оскільки в ньому не зазначається інформація про діагноз та методи лікування фізичної особи, а підтверджується лише факт отримання щеплення.

Крім того, згідно з пунктом 9 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», затвердженоїнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 02.11.2021 №2394, зареєстрованого в МЮУ 08.11.2020 за № 1449/37071, анамнестичні дані та/або встановлений діагноз, що визначають протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зазначаються у додатку до форми №028-1/о.

З урахуваннямвикладеного, лишедодаток до медичноговисновку про наявність протипоказаньдо вакцинаціїпроти COVID-19містить інформацію,яка підпадаєпід поняття таємниціпро станздоров`я,проте йогонадання не передбаченопостановою КабінетуМіністрів України від09.12.2020№1236«Провстановленнякарантину тазапровадженняобмежувальнихпротиепідемічних заходівзметоюзапобігання поширеннюнатериторіїУкраїни гостроїреспіраторноїхворобиCOVID-19,спричиненоїкоронавірусомSARS-CoV-2» та іншими нормативними актами.

Таким чином, вимога генерального директора ДСП «Екоцентр» до позивача надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, зокрема, сертифікат або довідку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID -19, виданого закладом охорони здоров`я, про що зазначено у повідомленні № 195-к від 02.12.2021, не порушує права позивача на таємницю про стан її здоров`я.

Суд відхиляє також доводи позивача про виключну компетенцію головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної республіки Крим, головних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя ухвалювати рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях з наступних підстав.

Згідно з частиною 3 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що вони передбачають випадки необхідності прийняття рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах, а не на всій території України, тому вказані норми Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відхиляючи доводи позивача про необхідність підтвердження юридичного факту відмови здійснити щеплення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань.Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

За змістом частини 1 статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» для застосування методів діагностики, профілактики та лікування від пацієнта необхідна інформована згода.

Відповідно до частини 2 цієї статті згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об`єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов`язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків (частина 3 статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що лікар має право взяти від пацієнта відповідне письмове підтвердження або скласти у присутності свідків акт, у разі відмови пацієнта дати таке письмове підтвердження, лише у випадках, якщо відсутність згоди пацієнта на медичне втручання, яким є і щеплення, може призвести до тяжких для пацієнта наслідків.

Таким чином, необхідність отримання лікарем такого письмового підтвердження або складення акту у разі його ненадання у випадках медичного втручання, пов`язане саме з наявністю загрози настання тяжких наслідків для пацієнта і не знаходиться в причинному зв`язку з підставами для відсторонення працівників від роботи, передбаченими частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пунктом 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236.

Крім того, такий акт складається лікарем у разі звернення до нього особи, а доказів того, що позивач зверталася до лікаря з метою проведення обов`язкового профілактичого щеплення матеріали справи не містять.

Не є підставою для скасування оскаржуваного наказу твердження позивача про те, що усі лікарські засоби від коронавірусної хвороби COVID-19 знаходяться в стадії клінічного дослідження, тому обов`язкова вакцинація від COVID-19 є незаконною, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» для профілактичних щеплень застосовуються медичні імунобіологічні препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва, зареєстровані в Україні в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про лікарські засоби» лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 9-2 вищевказаного Закону визначено, що у зв`язку із поширенням пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) для забезпечення можливості екстреного медичного застосування окремих лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, такий лікарський засіб, вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) може підлягати прискореній державній реєстрації у разі прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, рішення про державну реєстрацію лікарського засобу, вакцини або іншого медичного імунобіологічного препарату для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов`язань у разі, якщо заявник може довести, що у нього відсутні можливості для надання повних даних про ефективність та безпеку лікарського засобу, вакцини або іншого медичного імунобіологічного препарату для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) за нормальних умов застосування з об`єктивних причин та якщо: наявні дані про успішне проведення доклінічних випробувань/досліджень, окремих фаз клінічних випробувань/досліджень та отримані результати містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі дані адекватних та добре контрольованих досліджень, які дають змогу вважати, що лікарські засоби, вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть бути ефективними для екстреного медичного застосування на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину ( п.1); вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) має дозвіл на екстрене застосування, наданий компетентним органом Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Ізраїлю, Китайської Народної Республіки або за централізованою процедурою компетентним органом Європейського Союзу відповідно до національного законодавства країни надання дозволу чи Європейського Союзу, або вакцина, або інший медичний імунобіологічний препарат перекваліфікований Всесвітньою організацією охорони здоров`я( п.2).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1446, чинної на час розгляду справи в суді, затверджено Порядок державної реєстрації лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування, яким передбачено реєстрацію вакцин для профілактики COVID-19 під зобов`язання для екстреного медичного застосування. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2021 р.№ 95, чинної на час винесення оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи позивача, було затверджено Порядок державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування, яким було також передбачено реєстрацію вакцин для профілактики COVID-19 під зобов`язання для екстреного медичного застосування.

Таким чином, державою забезпечена можливість здійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 зареєстрованими в Україні вакцинами, які пройшли клінічні дослідження. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послалася також на ті обставини, що вакцинація від COVID-19 є добровільною, відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати порушує її право на працю та є проявом дискримінації.

Аналізуючи вказані доводи позивача, суд виходить з такого.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен маєправонапрацю,щовключаєможливість зароблятисобінажиття працею,якувінвільно обираєабонаяку вільнопогоджується.Держава створюєумови дляповного здійсненнягромадянами правана працю,гарантує рівніможливості у виборіпрофесії тароду трудовоїдіяльності,реалізовує програмипрофесійно-технічногонавчання,підготовки іперепідготовки кадріввідповідно досуспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другоїстатті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписівКонституції Україниі міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019, справа № 3-425/2018 (6960/18).

Статтями 3,27,49 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Обов`язкова вакцинація працівників ДСП «Екоцентр» не є абсолютною, оскільки обов`язковому щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, підлягають працівники у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, а тому примусова вакцинація державою не допускається. В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Згідно зістаттею 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03 у справі «Соломахін проти України» сформував правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення статті 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті, тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом єЗакон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Окрім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

«Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Суд вважає, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Отже, держава, встановивши відсторонення працівників підприємства ДСП «Екоцентр» від виконання обов`язків, які не мали профілактичного щеплення, реалізувала свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх працівників підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Вирішуючи питання про співвідношення норм статей3та43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником вказаного підприємства протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета загальне благо у формі права на безпеку та здоров`я, що гарантоване статтями 3, 27, 49 Конституції України.

Таким чином, обов`язкова вакцинація для позивача з подальшим його відстороненням від роботи через відсутність щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань до такої вакцинації ґрунтувалася на законі, мала законну, об`єктивно обґрунтовану мету, була пропорційним для досягнення такої мети, та була цілком необхідним у демократичному суспільстві, тому не є проявом дискримінації у розумінні пункту два частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Можливість продовження роботи на ДСП «Екоцентр» лише за умови проходження вакцинації від COVID-19 не може вважатися дискримінацією по відношенню до працівників за критерієм наявності або відсутності вакцинації. Вимога проходження вакцинації фактично є лише однією з вимог для зайняття тієї чи іншої посади поряд з іншими вимогами, до яких також відносяться, в залежності від виду посади, наявність профільної освіти, стажу роботи, проходження медичного огляду, досягнення певного віку тощо.

Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак, це було прямим наслідком рішення позивача.

Суд вважає також необґрунтованими доводи позивача щодо порушення відповідачем процедури відсторонення від роботи, пов`язуючи відсторонення від роботи із зміною діючих умов оплати праці в бік погіршення та необхідність повідомлення про такі зміниза два місяці.

Згідно із статтею 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Відповідно до частини 3статті 32 КЗпП Українисистеми та розміри оплати праці є істотними умовами праці.

Як зазначено у частині 4 статті 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Таке погіршення можливо виключно за погодженням із первинною профспілковою організацією або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Оскільки на час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, тому на час відсторонення позивачу заробітна плата не виплачувалася.

Таким чином, відсторонення працівника від роботи за своєю суттю не є зміною умов праці, а полягає у тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце, посада, система та розмір оплати праці.

З урахуванням наведеного, положення статті 103КЗпПУкраїни до спірних правовідносин не застосовуються.

Повідомлення прокурора Славутицького відділу Вишгородської окружної прокуратури про початок досудового розслідування, Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого 24 грудня 2021 року було внесено на підставі заяви ОСОБА_3 відомості про вчинене кримінальне правопрушення, передбачене ч.2 ст.161 КК України, про неправомірне обмеження її прав керівником ДСП «Екоцентр» в зв`язку із винесенням 08.12.2021 наказу № 261 ос «Про відсторонення від роботи», копії яких додані до позовної заяви (а.с.61), не впливають на вирішення даного спору, оскільки відповідно до частини шостої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, і лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Інші доводи позивача та посилання на листи МОЗ України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Државної установи «Центр громадського здоров`я Міністерства охорни здоров`я України», Інформацію щодо клінічних випробувань в Україні Державного експертного центра Міністерства охорони здоров`я України» ( а.с. 54-60) висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином,судом не встановленопідстав длявизнання незаконнимта скасуваннянаказу ДСП«Екоцентр» № 261-ос «Про відсторонення від роботи» від 08.12.2021 за підписом генерального директора ДСП «Екоцентр» С.І.Кірєєва, яким позивача відсторонено від роботи.

За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву, про безпідставність позову, і вважає необхідним відмовити у його задоволенні.

Окремо, слід звернути увагу, що наказом Міністерства охорони здоров`я України № 380 від 25 лютого 2022 року, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928( із змінами, внесеними згідно із наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021),до завершення воєнного стану в Україні. Враховуючи те, що вищезгаданий наказ Міністерства охорони здоров`я України слугував підставою для видання наказу про відсторонення від роботи позивача, то питання щодо допуску відстороненої від роботи позивача дозавершення воєнного стану в Україні повинно вирішуватись роботодавцем відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України № 380 від 25 лютого 2022 року, який набрав чинності 1 березня 2022 року, та жодним чином не впливає на законність прийнятого відповідачем наказу про відсторонення позивача від роботи.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначено у частині 2 цієї статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, то судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача і не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач Державне спеціалізоване підприємство «Екоцентр», код ЄДРПОУ40248151, місцезнаходження: Київська область, м.Чорнобиль, вул.Шкільна, 6.

Повне рішення суду складено 26 травня 2022 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька