Ухвала суду № 104476811, 25.05.2022, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"25" травня 2022 р. м. Черкаси справа № 925/429/22

Господарський суд Черкаської області у складі судді Гладуна А.І., розглянувши заяву Фізичної особи - підприємця Христофорова Івана Вікторовича про забезпечення позову у справі за позовом Фізичної особи - підприємця Христофорова Івана Вікторовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтренешнл Дрінкс Продакшн Імпекс" про повернення майна та стягнення 2 652 023,28 грн,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Христофоров Іван Вікторович (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтренешнл Дрінкс Продакшн Імпекс (ідентифікаційний код 44183156, адреса місцезнаходження: 19632, Черкаська область, Черкаський район, с. Степанки, вул. Героїв України, будинок 124), у якій просить:

1)зобов`язати передати (повернути) за актом приймання-передачі майно, яке передане на зберігання за договором зберігання №1 від 28.10.2021;

2)стягнути 2 652 023,28 грн штрафу за несвоєчасне повернення майна.

У позові позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 43 501,86 грн, з яких 39 780,36 грн за вимогу майнового характеру, 2 481,00 грн за вимогу немайнового характеру та 1 240,50 грн за подання заяви про забезпечення позову, а також судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 200 000,00 грн.

Одночасно з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю Інтренешнл Дрінкс Продакшн Імпекс, у межах ціни позову 2 652 023,28 грн, що знаходяться на банківських рахунках відповідача, а саме: АТ КБ ПриватБанк та АБ Південний. До заяви додано докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

В обґрунтування поданої заяви позивач вказав, що 28.10.2021 ФОП Христофоров І.В. (поклажодавець) та ТОВ Інтренешнл Дрінкс Продакшн Імпекс (зберігач) уклали договір зберігання №1, згідно п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, зберігач зобов`язується прийняти від поклажодавця і за плату зберігати майно останнього, а також повернути поклажодавцю відповідне майно в схоронності в обумовлений договором строк.

Майно, що передається на зберігання вказується в актах приймання-передачі до даного договору (п.1.2. Договору).

Пунктом 1.4. договору встановлений строк зберігання, а саме до 31.07.2022 включно, якщо інша дата не буде узгоджена сторонами додатково.

Пунктом 1.5. договору встановлено місце зберігання майна, а саме: Черкаська область, Черкаський район, с/рада Степанківська, комплекс споруд, Смілянське шосе 8км, будинок 6.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що обов`язок зберігача надати можливість поклажодавцю огляду майна або його зразків, взяття проб та вжиття заходів, необхідних для забезпечення схоронності майна.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу Поклажодавця повернути майно прийняте на зберігання, навіть коли передбачений Договором строк його зберігання не закінчився.

Відповідно до акту приймання-передачі №1 від 28.10.2021 до договору зберігання №1 від 28.10.2021 поклажодавець передав, а зберігач прийняв майно згідно переліку, зазначеного у акті, а саме 47 позицій, вартість якого становить 11 982 139,94 грн. поклажодавець частково повернув майно зберігачу, що підтверджується актами приймання-передачі: №2 від 20.12.2021, на підставі якого повернуто майно, а саме гофролоток 320*260*50 у кількості 22 057 штук вартістю 83 599,46 грн; №3 від 18.01.2022, на підставі якого повернуто майно, а саме кришка для стаканчика у кількості 4 100 штук вартістю 17 534,35 грн та гофролоток 384*250*50 (0,5 фляга) (Хмельная традиция) у кількості 23 484 штук вартістю 91 264,91 грн; №4 від 20.01.2022, на підставі якого повернуто майно, а саме кришка для стаканчика у кількості 46 000 штук вартістю 196 726,83 грн; №5 від 24.01.2022, на підставі якого повернуто майно, а саме бутилка Азія 0,5 у кількості 103 690 штук вартістю 811 164,31 грн та бутилка П-30-500 "МN" (Мянка) у кількості 227 840 штук вартістю 1 388 838,29 грн; №6 від 25.01.2022 на підставі якого повернуто майно, а саме бутилка 278-ГЛ-17-500 (Тонда) Проводница 0,5 у кількості 38 560 штук вартістю 223 055,44 грн., а також бутилка 79-Гл 12-500 (ЭС черн.) у кількості 8 080 штук вартістю 58 953,04 грн, та бутилка європейка 0,5 л(пляшка ХХІ(А)-В-28-1-500 у кількості 54 236 штук вартістю 270 925,70 грн. Наразі на зберіганні знаходиться майно, загальна вартість якого становить 8 840 077,61 грн.

Додатковою угодою №1 від 18.01.2022 сторонами змінено строк зберігання майна, а саме до 04.02.2022 включно, а також встановлено штраф за несвоєчасне повернення майна зі зберігання, зокрема в розмірі 30% неповернутого своєчасно майна зі зберігання.

13.02.2022 поклажодавець надіслав зберігачеві вимогу від 12.02.2022 про негайне повернення майна зі зберігання, однак майно не повернуто. Зберігач ігнорує телефонні дзвінки та листи з вимогами про повернення майна. Загальна вартість майна становить 8 840 077,61 грн. Тому позивач звернувся до суду із позовом про повернення майна та стягнення з відповідача штрафу за несвоєчасне повернення майна зі зберігання. Ціна позову є значною, зокрема 2 652 023,28 грн, що становить більше 1100 прожиткових мінімумів на одну особу в 2022 році, та більше 400 мінімальних заробітних плат в 2022 році в Україні. З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається відсутність у відповідача будь-якого нерухомого майна на погашення заборгованості в такому розмірі та є велика ймовірність, на думку позивача, ухилення відповідача від виконання рішення суду. З реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відповідач занадто часто змінює керівників, що також, на думку позивача, вказує на ймовірність невиконання рішення суду, у випадку його задоволення. Позивач звертає увагу суду, що статутний капітал відповідача незначний та не може покрити повну суму заборгованості, яка становить 14 000 грн. Товариство відповідача, створене 07.06.2021, тобто, здійснює господарську діяльність менше року та має боргові зобов`язання. Тому позивач вважає, що є достатні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, невжиття яких утруднить виконання або невиконання рішення господарського суду.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, позовну заяву та дослідивши додані до них письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, у разі задоволення позову (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18).

Згідно з частиною 1 та 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з статтею 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Умовою для забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення щодо ймовірності вчинення відповідних дій.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Предметом позову у справі є вимога позивача про зобов`язання відповідача передати (повернути) позивачу за актом приймання-передачі майно, яке передане на зберігання за договором зберігання №1 від 28.10.2021; та стягнення 2 652 023,28 грн штрафу за несвоєчасне повернення майна.

Підставами позову є обставини, які на думку позивача, вказують на невиконання відповідачем зобов`язань за договором зберігання №1 від 28.10.2021 та додаткової угоди №1 від 18.01.2022 щодо неповернення позивачу майна, переданого на зберігання.

Метою забезпечення позову, за змістом заяви, є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. На думку заявника, мету забезпечення позову може бути досягнуто накладенням арешту на майно на суму ціни позову у розмірі 2 652 023,28 грн.

Враховуючи предмет та підстави позову, а також мету забезпечення позову суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви Фізичної особи - підприємця Христофорова Івана Вікторовича про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю Інтренешнл Дрінкс Продакшн Імпекс, у межах ціни позову 2 652 023,28 грн, що знаходяться на банківських рахунках відповідача.

Позивач не довів обставин, які б свідчили, що у відповідача відсутні грошові кошти на рахунках відкритих у фінансових установах, або їх недостатньо для виконання рішення суду за умови задоволення позову. Отже, позивач не довів, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Натомість, накладення арешту на грошові кошти у сумі 2 652 023,28 грн призведе до втручання у право відповідача на вільне володіння своїм майном та обмежить відповідача у праві використовувати грошові у кошти у підприємницькій діяльності, а також унеможливить виконанння відповідачем господарських майнових (грошових) зобов`язань.

Вжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти на переконання суду є непропорційним та передчасним.

Крім того, позивач не надав суду доказів того, що відповідач витрачає грошові кошти не для здійснення розрахунків з позивачем або витрачає без будь-яких правових підстав.

Відсутність у Державних реєстрах речових прав відомостей про наявність зареєстрованого за відповідачем майна саме по собі ще не свідчить про ухилення особи від виконання своїх грошових зобов`язань перед кредитором шляхом перереєстрації активів чи майна на інших осіб, оскільки суду не надано доказів того, що за відповідачем раніше було зареєстровано будь-яке майно, яке в подальшому було відчужено на підставі правочину (правочинів) чи інших правових підставах.

Зміна керівників підприємства також не свідчить про умисне ухилення підприємства від виконання своїх зобов`язань.

З`ясовуючи дані про особу відповідача, суд звертає увагу, що Христофоров Іван Вікторович (позивач) у період здійснення господарської операції з передання майна на зберігання відповідачу (грудень 2021року - лютий 2022 року) обіймав посаду керівника відповідача, тобто був посадовою особою юридичної особи відповідача (а.с. 5). У вказаний період між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 від 18.01.2022 до договору зберігання № 1 від 28.10.2021 (а.с. 28), якою сторони змінили (зменшили) строк зберігання майна та встановили штраф за порушення строку повернення майна, стягнення якого є предметом позову у справі. Також, позивач, обіймаючи посаду директора відповідача, склав і підписав від імені відповідача як зберігача та від власного імені як поклажодавця акти приймання передачі № 2 від 20.12.2021, № 3 від 18.01.2022, № 4 від 20.01.2022, № 25 від 24.01.2022, № 6 від 25.01.2022 до договору договору зберігання № 1 від 28.10.2021 (а.с. 23-27), повернення майна за якими є предметом позову у справі.

Отже, передумовою виникнення спору є дії самого позивача, у період здійснення повноважень керівника відповідача, та передання майна на зберігання й укладення додаткової угоди про встановлення розміру штрафу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у заяві позивач не довів суду обставин, які свідчать про вчинення відповідачем дій, спрямованих на унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, зокрема про витрачання коштів не для здійснення розрахунків з контрагентами, і зокрема, позивачем.

В заяві про забезпечення позову позивач лише посилається на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та надання достатніх доказів.

Отже, суд не установив достатніх підстав вжиття заходів забезпечення позову та арешту грошових коштів відповідача.

Враховуючи положення статті 74, 136, 140 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 136-140, 141, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Христофорова Івана Вікторовича про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, в порядку передбаченому частиною другою статті 235 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її підписання суддею, відповідно до вимог статей 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяА.І. Гладун