Рішення № 10447225, 15.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа № 13/24615.07.10

За позовом Підприємства "Сента"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ДіВіКо"

про стягнення 57 054,49 грн.

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники:

від позивача –не з'явився

від відповідача –не з'явився

Обставини справи і СУТЬ СПОРУ:

Підприємство "Сента" (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ДіВіКо" (надалі –відповідач) боргу у сумі 40743,96 грн., інфляційних втрат у сумі 2988,28 грн., трьох відсотків річних у сумі 682,98 грн. та пені в сумі 12639,27 грн.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням з боку відповідача умов договорів-заявок на перевезення, відповідно до яких позивач здійснив перевезення, а відповідач за нього у повному обсязі не розрахувався, заборгувавши 40743,96 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.10 позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі № 13/246 було порушено на сторони покладено обов’язок надати документи та вчинити дії.

В ході розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити з покладенням відповідальності на відповідача відповідно до вимог договорів-заявок та чинного законодавства України.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи на адресу вказану у позовній заяві та довідці Держкомстату України, відзив на позов не надав, поважних причин неявки в судові засідання не повідомив.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, господарський суд –

ВСТАНОВИВ :

Між Позивачем та Відповідачем було укладено договори-завки № 03/12336 від 08.07.09, № 01/130709 від 13.07.09, № 2007/09 від 20.07.09, № 139136 від 04.08.09, 139138 від 04.08.09, № 011506 від 19.08.09, № б/н від 27.08.09, № 3108/09 від 31.08.09, № 020909 від 01.09.09 на міжнародне перевезення вантажів, відповідно до яких Позивачем було здійснене перевезення вантажу.

Вантаж було доставлено та отримано вантажоотримувачем, про що свідчить відмітка в міжнародних товарно-транспортних накладних CMR (ТТН), крім того, між сторонами складені акти здачі-прийняття виконаних робіт (послуг). Таким чином, Позивач виконав свої зобов'язання за Договором.

Отже правовідносини, що виникли між сторонами є договором перевезення.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3 та 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

На виконання умов договорів-заявок, позивачем після виконання перевезення було відправлено на адресу відповідача усі необхідні документи для проведення розрахунків.

Позивачем виставлялись відповідачу рахунки-фактури на оплату виконаних та прийнятих послуг по перевезенню вантажів.

Відповідач частково провів оплати за виконані перевезення, заборгувавши 40743,96 грн.

Таким чином заборгованість відповідача станом на день розгляду справи складає 40743,96 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно до п.14.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997, № 363 форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються Перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - Замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів.

Відповідно до ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно до норми ч.1 та 2 ст.916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч.1ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то за таких обставин, позов про стягнення боргу за договором в розмірі 40743,96 грн. визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

В зв’язку з простроченням відповідачем зобов’язання щодо оплати за перевезення позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 2988,28 грн. три відсотки річних у сумі 682,98 грн., пеню в сумі 12639,27 грн. Господарський суд вважає, що прострочення оплати за виконані перевезення настало відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, через сім днів з моменту отримання відповідачем рахунків-фактур.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі вказаної норми Цивільного кодексу, підлягають стягненню втрати від інфляції в сумі 2988,28 грн. та три відсотки річних у сумі 682,98 грн. за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст.551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання щодо оплати вартості перевезення, а тому вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, у сумі 11169,36 грн.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ДіВіКо" (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, буд. 35, код ЄДРПОУ 32594848), з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем, на користь Підприємства "Сента" (43010, м. Луцьк, вул. Дубнівська, 16, код ЄДРПОУ 13348532) 40743 (сорок тисяч сімсот сорок три) грн. 96 коп. основного боргу, 2988 (дві тисячі дев’ятсот вісімдесят вісім) грн. 28 коп. –збитків від інфляції, 682 (шістсот вісімдесят дві) грн. 98 коп. –трьох відсотків річних, 11169 (одинадцять тисяч сто шістдесят дев’ять) грн. 36 коп. - пені, 555 (п’ятсот п’ятдесят п’ять) грн. 85 коп. витрат по сплаті державного мита та 229 (двісті двадцять дев’ять) грн. 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяІ.Д. Курдельчук