Рішення № 104442369, 24.05.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2022Справа № 910/987/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Левада», м. Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма Рудь», м. Київ

про стягнення 88 798,34 грн,

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Левада» (далі ТзОВ «Торговий дім Левада»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма Рудь» (далі ТзОВ «Торгова фірма Рудь»/відповідач) про стягнення 88 798,34 грн, у тому числі: 49 221,05 грн основного боргу, 14 595,73 грн пені, 14 366,48 грн штрафу, 2 919,23 грн 3% річних та 7 695,85 грн інфляційних втрат, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за дистриб`юторським договором №Т-43/1 від 01.06.2016.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.01.2022 позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, при цьому, 04.02.2022 був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105491936530.

Таким чином, за висновком суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Левада» (далі продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма Рудь» (далі дистриб`ютор) укладено дистриб`юторський договір №Т-43/1 відповідно до якого продавець зобов`язаний протягом строку дії договору поставляти товар, а дистриб`ютор приймати та оплачувати такий товар.

Згідно п. 1.2. договору продавець зобов`язаний передати товар в кількості та асортименті, вказаний у заявці дистриб`ютора, що підтверджена продавцем.

Пунктом 3.3.2. договору передбачено, що дистриб`ютор зобов`язаний прийняти товар відповідно до видаткових накладних.

У відповідності до п. 3.3.3. договору відповідач зобов`язаний оплатити отриманий товар згідно видаткових накладних в порядку та в строки, вказані в розділі 6 цього договору.

Оплата за поставлений товар здійснюється дистриб`ютором шляхом 100% передоплати або шляхом відстрочки платежу, що погоджується в окремому додатку №5 до договору (п. 6.4. договору).

Відповідно до п. 8.1. договору, у випадку порушення умов оплати, передбачених розділом 6 договору, дистриб`ютор несе відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період прострочення, за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Згідно п. 8.5. договору за безпідставну відмову від оплати товару, яка триває більше 14-ти календарних днів з моменту встановленого строку оплати, дистриб`ютор сплачує продавцю, окрім пені, штраф у розмірі 20% суми від оплати якої він відмовився.

В п. 8.6. договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій (пені та штрафу) за прострочення виконання зобов`язань припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 (п. 10.1. договору).

У п. 10.2. договору сторони погодили, що договір вважається продовжений на невизначений строк (тобто до того моменту поки одна із сторін не виявить бажання розірвати договір в односторонньому прядку, зазначивши дату такого розірвання), якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про намір припинити або переукласти договір в новій редакції.

З матеріалів справи вбачається, що після закінчення строку дії дистриб`юторського договору, передбаченого п. 10.1., сторони продовжили виконувати умови договору, що свідчить про продовження його дії на невизначений строк.

На виконання умов цього договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 71 832,42 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: №1410 від 16.02.2020 на суму 30 992,22 грн, №32571 від 01.03.2020 на суму 21 391,02 грн, №32856 від 08.03.2020 на суму 19 449,18 грн.

Разом з тим, згідно акту звірки взаємних розрахунків від 31.05.2020, підписаного між позивачем та відповідачем, сума боргу за видатковою накладною №1410 від 16.02.2020 скорегована та зменшена на суму 22 611,37 грн, відповідно заборгованість за цією накладною склала 8 380,85 грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно видаткових накладних №1410 від 16.02.2020, №32571 від 01.03.2020 та №32856 від 08.03.2020 та акту звірки взаємних розрахунків складає 49 221,05 грн.

Проте, відповідач в порушення умов договору за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого у ТзОВ «Торгова фірма Рудь» утворилась заборгованість в сумі 49 221,05 грн, що підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з ТзОВ «Торгова фірма Рудь» борг у розмірі 49 221,05 грн, пеню в сумі 14 595,73 грн, штраф у розмірі 14 366,48 грн, 3% річних у сумі 2 919,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 695,85 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

У відповідності до положень ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Отже, судом вище встановлено, що 01.06.2016 між позивачем та відповідачем укладено дистриб`юторський договір №Т-43/1, відповідно до якого позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 49 221,05 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними та актом звірки взаємних розрахунків від 31.05.2020.

Проте, відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого у ТзОВ «Торгова фірма Рудь» утворилась заборгованість в сумі 49 221,05 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Статтею 530 ЦК України вставлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до п. 3.3.3. договору відповідач зобов`язаний оплатити отриманий товар згідно видаткових накладних в порядку та в строки, вказані в розділі 6 цього договору.

Оплата за поставлений товар здійснюється дистриб`ютором шляхом 100% передоплати або шляхом відстрочки платежу, що погоджується в окремому додатку №5 до договору (п. 6.4. договору).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ураховуючи встановлене, суд дійшов висновку, що ТзОВ «Торгова фірма Рудь» порушено умови дистриб`юторського договору №Т-43/1 від 01.06.2016 та положення ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, що має наслідком задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 49 221,05 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 14 595,73 грн, штраф у розмірі 14 366,48 грн, 3% річних в сумі 2 919,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 695,85 грн, нараховані по кожній видатковій накладній окремо.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.8.1. договору за прострочення виконання зобов`язань (несвоєчасна оплата поставленого товару) дистриб`ютор несе відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період прострочення за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Згідно п. 8.5. договору за безпідставну відмову від оплати товару, яка триває більше 14-ти календарних днів з моменту встановленого строку оплати, дистриб`ютор сплачує продавцю, окрім пені, штраф у розмірі 20% суми від оплати якої він відмовився.

В п. 8.6. договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій (пені та штрафу) за прострочення виконання зобов`язань припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Оскільки положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій здійснюється за період, передбачений в п. 8.6. договору.

Суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки пені та штрафу, передбаченого п. 8.5. договору, і встановив, що ці розрахунки обчислено арифметично вірно, відповідно ці вимоги також підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, і встановив, що при їх розрахунку позивачем допущено арифметичну помилку, проте їх розмір не перевищує сум, обчислених судом, відповідно ці вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Щодо заявлених ТзОВ «Торговий дім Левада» вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 8 ст. 29 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з позовних матеріалів, позивачем заявлено до стягнення 16 000,00 грн витрат на правову допомогу, при цьому, позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в цій сумі.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Левада» задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма Рудь» (03179, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 148/1; ідентифікаційний код 32106398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Левада» (65091, Одеська область, місто Одеса, вулиця Середня, будинок 36; ідентифікаційний код 34055728) 49 221 (сорок дев`ять тисяч двісті двадцять одну) грн 05 коп. основного боргу, 14 595 (чотирнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 73 коп. пені, 14 366 (чотирнадцять тисяч триста шістдесят шість) грн 48 коп. штрафу, 2 919 (дві тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 23 коп. 3% річних, 7 695 (сім тисяч шістсот дев`яносто п`ять) грн 85 коп. інфляційних втрат та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.В. Бондарчук