Рішення № 104435575, 24.05.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

24 травня 2022 р. Справа №120/3355/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши письмово в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач).

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження з 01.03.2022 його пенсії максимальним розміром. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає, що наявні всі підстави для здійснення йому перерахунку та виплати пенсії, без обмеження її максимальним розміром, що і зумовило його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 15.04.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подачі відзиву на позовну заяву.

28.04.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення заявленого позову та вказав про наступне.

Позивач звертається до суду із новими вимогами щодо перерахунку пенсії з врахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі №120/3396/21-а задоволено вимоги позивача і зобов`язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії в розмірі 90% від відповідних сум грошового забезпечення починаючи з 01.04.2019.

При виконанні зазначеного судового рішення, слід зауважити, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області діяло і діє тільки відповідно до чинних нормативно-правових актів.

Рішення суду, у якому не визначено кінцеву дату задоволення позовних вимог про нарахування регулярних виплат та яким вирішено спір у правовідносинах, правове регулювання яких суттєво змінилося, втрачає свою актуальність у випадку внесення певних змін у законодавство щодо пенсійного забезпечення.

У цьому випадку таким моментом безпосереднього закінчення виконання судового рішення від 08.06.2021 у справі №120/3396/21-а стало зміна статусу з учасника бойових дій на інваліда війни 2 групи.

Позивач вважає своє право на отримання 90% від суми грошового забезпечення непорушним, хоча дана норма була чинна лише на момент призначення пенсії, натомість при перерахунку пенсії вважає за прийнятне застосувати норму чинного законодавства і врахувати суми основних і додаткових видів грошового забезпечення, зокрема чинного посадового окладу за посадою, хоча не отримував його в такому розмірі під час проходження служби.

Таким чином, позивач просить суд застосувати норми пенсійного законодавства стосовно своєї пенсійної виплати частково, врахувати норму статті 43 Закону №2262 не чинну на час здійснення перерахунку і залишити йому розмір вислуги 90%, оскільки це його власний розмір вислуги, а основні і додаткові види грошового забезпечення взяти за аналогічною посадою, які чинні на сьогодні, тобто суттєво більші ніж він отримував під час проходження служби.

Поряд з цим, згідно ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не прийнятним є застосування законодавства лише в тій частині, яка являється більш вигідною для позивача.

Ухвалюючи рішення на користь позивача, суд ставить в нерівні умови військових пенсіонерів та осіб, що на даний момент проходять військову службу, оскільки яку б вислугу не мав би військовослужбовець, останньому не буде призначено пенсію в розмірі більш ніж 70% від сум грошового забезпечення, які він отримував під час проходження служби. Вибіркове застосування законодавства може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.

Що стосується вимог позивача здійснити перерахунок без обмеження максимальним розміром Відповідач зазначає що ним при перерахунку пенсії позивача з 01.03.2022 застосовано обмеження передбачене статтею 43 Закону № 2262, яка встановлює, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

У даному випадку позивачу перераховано пенсію з 01.03.2022 та вперше застосовано обмеження максимального розміру встановлене статтею 43 Закону № 2262. З огляду на те, що пенсію позивача перераховано в 2022 році на нього поширюється дія статті 43 Закону №2262, яка закріплює право позивача на отримання пенсії в розмірі 10 прожиткових мінімумів встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , перебуває на обліку та отримую пенсію за вислугу років в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Йому була призначена пенсія за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ зі змінами.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 за №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова №103) відповідач у березні 2018 року здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 та зменшено основний розмір грошового забезпечення з 90% на 70%. внаслідок чого зменшився і розмір його пенсії.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом, в результаті чого, рішенням суду по справі №120/3396/21-а позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% до 70% грошового забезпечення з 01.04.2019 на підставі довідки від 24.12.2020 №ХЛ61710. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 із застосуванням відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення на підставі довідки від 24.12.2020 №ХЛ61710, яка видана на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2020 по справі №120/1857/20, без обмеження максимальним розміром.

26.01.2022 у позивача змінився статус з учасника бойових дій на інваліда війни 2 групи, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_1 .

У зв`язку з даними обставинами 02.02.2022 лютого позивач звернувся до Відповідача з заявою про проведення перерахунку його пенсії без обмеження максимальним розміром як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи.

Листом від 15.02.2021 за №1825-1330/4-02/8-0200/22, позивачу відмовлено у задоволенні вищезазначеної заяви.

На думку позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно обмежено пенсію максимальним розміром, чим порушено його конституційне право на соціальний захист.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, а саме доповнено статтю 43 новою частиною сьомою, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, внесено зміни до Закону від 09.04.1992 №2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме частину 7 ст. 43, яку викладено в наступній редакції «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».

Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частину 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 у справі № 7-рп/2016, є втрата чинності із 20 грудня 2016 року норм частини 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, така норма вважається "відсутньою" у тексті Закону.

Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".

Суд зазначає, що норми п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII кореспондуються з положеннями ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, яка втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Тобто, вказане означає, що починаючи із 2017 року ст. 43 Закону від 09.04.1992 №2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами.

Верховний Суд у постанові від 24.06.2020 по справі № 580/234/19 вказав, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII за своїм змістом не є основним (спеціальним) законом у сфері пенсійного забезпечення, а виконує функцію допоміжного закону, яким внесено до різних законодавчих актів, окреме положення стосовно тимчасового обмеження пенсії.

Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII до ч. 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Відтак, підстави для обмеження пенсії позивачу не узгоджуються із нормативним регулюванням спірних правовідносин, а тому відповідачем протиправно обмежено пенсію ОСОБА_1 максимальним розміром.

Крім цього суд звертає увагу й на те, що принцип обов`язковості рішень Конституційного Суду України, та їх властивість "негативної нормотворчості" проявляється у недопустимості запровадження правового регулювання з тими самими недоліками.

Зокрема, Конституційний Суд України в п. 7 Рішення від 08.06.2016 № 4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Одночасно, надаючи оцінку вимозі "виплачувати пенсію", то суд підстав для її задоволення не вбачає, виходячи з наступного.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.

Отже, вимога про зобов`язання "виплачувати пенсію" звернута на майбутнє, відповідно, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує.

Виходячи із викладеного, заявлені позивачем вимог підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправними дій головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу ОСОБА_1 під час її перерахунку, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, шляхом обмеження максимальним розміром та зобов`язання перерахувати з 01.03.2022 ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, пенсію за вислугу років в розмірі 90% від відповідних сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу ОСОБА_1 під час її перерахунку, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, шляхом обмеження максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати з 01.03.2022 ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, пенсію за вислугу років в розмірі 90% від відповідних сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , тел.: НОМЕР_3 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ:13322403, телефон 660295, E-mail: gu@vn.pfu.gov.ua).

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом

Суддя:

Секретар