Рішення № 104426665, 20.05.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2022 року

справа №380/1794/22

провадження № П/380/1803/22

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

в с г а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОК1111: НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 79005, м.Львів, вул.Івана Франка, 25, код ЄДРПОУ: 03194163), в якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у відношенні до ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 27 січня 2017року по 28 лютого 2018року;

-зобов`язати Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 січня 2017року по 28 лютого 2018року з врахуванням січня 2008року як базового місяця:

-зобов`язати Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 27 січня 2017року по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001року № 159.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і відповідно до вимог чинного законодавства України проведення індексації у зв`язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Позивач проходив військову службу у Львівському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Водночас, станом на день зняття з фінансового забезпечення Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з ним не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, яка гарантована Законом України «Про індексацію грошових доходів населення2 №491-ІV від 06.02.2003, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку проведення індексації грошових доходів населення» №1078 від 17.07.2003 та роз`ясненнями Міністерства соціальної політики та Департаменту фінансів України Міноборони. У зв`язку з цим, у листопаді 2021року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період. Однак, у відповідь отримав лист від 29.11.2021 №Ф/7920, яким фактично відмовлено у виплаті індексації. Крім того, протиправною, на його думку, є бездіяльність відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.01.2017. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Судом призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України до суду не надав.

У частині 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 5 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив наступне.

ОСОБА_1 , у період з 27 січня 2017року по 17 листопада 2017року, а також з 17 листопада 2017року по 28 грудня 2019року проходив службу у Мостиському районному військовому комісаріаті Львівської області та Яворівському районному військовому комісаріаті Львівської області відповідно, які знаходяться на фінансовому забезпеченні Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

28 грудня 2019року наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №344, ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу Яворівського районного військового комісаріату Львівської області та всіх видів забезпечення.

Вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 28 грудня 2019року становить: календарна 28років 04місяці, пільгова 30років 06місяців.

Відповідно до архівних відомостей позивачу за період з січня 2017року по грудень 2017року, з січня 2018року по листопад 2018року не нараховувалася та не виплачувалася індексація його грошового забезпечення; за період з грудня 2018року по вересень 2019року, з листопада 2019року по грудень 2019 року нараховано та виплачено в таких розмірах: у грудні 2018року 71,08грн, у січні 2019року 71,08 грн, у лютому 2019 року 71,08 грн, у березні 2019року 134,47грн, у квітні 2019року 134,47грн, у травні 2019року 134,47грн, у червні 2019року 134,47грн, у липні 2019року 206,72грн, у серпні 2019року 206,72грн, у вересні 2019року 206,72грн, у листопаді 2019року 206,72грн, у грудні 2019 року 206,72грн.

19.11.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив провести необхідні розрахунки індексації грошового забезпечення, здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27 січня 2017року по 28 лютого 2018року.

У відповідь на заяву позивача, відповідач листом №Ф/7920 від 29.11.2021 повідомив позивача, що індексація грошового забезпечення за період з січня 2017року по грудень 2019року нараховувалась позивачу у відповідності до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078. При цьому місяцем підвищення доходу (базовим місяцем) при нарахуванні індексації за вказаний період враховано грудень 2015року. У зв`язку з цим, для проведення індексації доходів індекс споживчих цін обчислювався наростаючим підсумком, починаючи з січня 2016року. Оскільки нарахована випереджаючим шляхом сума ймовірної індексації протягом січня 2016року - лютого 2018року не перевищила суму підвищення грошового забезпечення за грудень 2015року, нарахована індексація грошового забезпечення за вказаний період становить 0,00грн.

Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх прав.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно із ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Між тим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно із ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Водночас, в контексті положень ч.3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з визначення, наведеного у ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч.2 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ч.1 ст. 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Між тим, відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення урегульовано Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

У п.1-1 цього Порядку визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно з п.2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до п.4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Пунктом 5 вищевказаного Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Згідно з п.6 Порядку №1078, відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.

Відповідно до даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2017 році (грудень до грудня попереднього року) становив 113,7 %; у 2018 році (грудень до грудня попереднього року) становив 109,8 %.

Таким чином, у 2017-2018році грошове забезпечення позивача підлягало обов`язковій індексації відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у ст.43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених норм зроблено висновок, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 23.10.2019 у справі №825/1832/17.

Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Разом з тим, суд враховує, що п.6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів.

Також, вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.02.2020 у справі №825/565/17.

Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Крім того, суд враховує, що проведення індексації, в т.ч., грошового забезпечення військовослужбовців, а також обмеження реалізації цих норм, не може відбуватися за телеграмами, роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз`ясненнями міністерств тощо.

Крім того, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17 та від 19.06.2019 у справі № 825/1987/17.

За вказаних обставин, враховуючи досліджені судом фактичні дані в контексті вищенаведених норм, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача з приводу не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 27 січня 2017року по 28 лютого 2018року не відповідає визначеним п.1 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та порушує гарантоване державою право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, тому таку бездіяльність необхідно визнати протиправною.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, оскільки за вказаних вище обставин, мала місце невиплата позивачу індексації грошового забезпечення з вини відповідача, який не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу, суд дійшов до висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27 січня 2017року по 28 лютого 2018року.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 05.02.2020 по справі №825/565/17 (адміністративне провадження №К/9901/15586/18).

Щодо позовної вимоги про застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін січня 2008 року, суд зазначає таке.

Як вбачається з аналізу вищевказаних норм чинного законодавства, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення.

В даному випадку саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Згідно з Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів березня 1980року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06. 2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку», надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням необхідно розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Як встановив суд, індексація грошового забезпечення за період з 27 січня 2017року по 28 лютого 2018року, позивачу не нарахована та не виплачена.

Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача не порушені.

Повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» покладаються саме на відповідача, а тому відсутні підстави встановлення для обчислення індексації базовим місяцем - січень 2008 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 27 січня 2017року по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001року № 159, суд враховує таке.

У п.4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "»нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 вказаного Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

За таких обставин та враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення в повному обсязі, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суд приходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки індексація є складовою заробітною плати.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 262, 295, 372, пп. 15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОК1111: НОМЕР_1 ) до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 79005, м.Львів, вул.Івана Франка, 25, код ЄДРПОУ: 03194163) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у відношенні до ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 27 січня 2017року по 28 лютого 2018року.

Зобов`язати Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 січня 2017року по 28 лютого 2018року.

Зобов`язати Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 27 січня 2017року по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001року № 159.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293,295 - 297 КАС України.

Суддя Чаплик І.Д.