Ухвала суду № 104417, 20.06.2006, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа №22-4993/06 Головуючий у 1 інстанції Никифоряк Л.П.

Категорія: 21 Доповідач: Соломаха Л.І.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2006р. м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Пономарьової О.М.

судців Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.

при секретарі Миснянко М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 01 березня 2006р., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 01 березня 2006р. з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві 15000грн.

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час працював на вугільних підприємствах на підземних роботах (з 15 січня 1979р. по 28 травня 2005р.) - забійником, гірничим робітником очисного забою, внаслідок чого отримав професійне захворювання - вібраційну хворобу 2 ступеня, що підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 23 лютого 2005р. Рішенням МСЕК від 11 травня 2005р. йому вперше за цим професійним захворюванням встановлена стійка втрата професійної працездатності 25% безстроково, інвалідом він не визнаний.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяна моральна шкода та стягнув на її відшкодування 15000грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачено відшкодування моральної шкоди лише особам, яким не встановлено стійку втрату професійної працездатності. Позивачу така втрата встановлена, тому суд безпідставно стягнув на його користь грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди. Крім того, позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди.

В апеляційну інстанцію представник відповідача не з'явився, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином.

Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:

Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999р. (з наступними змінами).

Згідно частини 1 ст.9 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992р. (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Згідно з п/п "є" п.1 частини 1 ст.21 та частини 3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Частиною 3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях якої грунтується апеляційна скарга, передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004р. по справі №1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.

З обставин справи вбачається, що позивачу встановлена втрата працездатності, у зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходячи з положень ст.21 та ст.28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з встановленням професійного захворювання і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.

Цей висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я (п.З).

Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності. Певний засіб доказування - висновок МСЕК про наявність факту заподіяння моральної шкоди передбачений лише у випадку, якщо потерпілому не встановлена втрата працездатності.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, а саме, ступінь втрати професійної працездатності, неможливість відновлення стану здоров'я, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, і визначив її розмір в сумі 15000грн.

Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним та справедливим, оскільки позивач в працездатному віці, а саме, в віці 48 років, значно втратив працездатність та не може працювати за своєю професією, в зв'язку із станом здоров'я вимушений періодично проходити лікування.

З 01 січня 2006р. набув чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік". Статтею 77 цього Закону на 2006 рік зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "є" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на положеннях яких ґрунтується рішення суду.

Відповідно до ст.58 Конституції України закон зворотної дії в часі не має.

Правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди внаслідок професійного захворювання виникли під час дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Зупинення на 2006р. дії цього Закону в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим не є підставою для відмови позивачу в задоволенні позову, оскільки в Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відповідні зміни не внесені, а ст.77 Закону України „Про

Державний бюджет України на 2006 рік" не позбавляє позивача права на відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Відповідно до ст.81 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи покладаються на сторони після розгляду справи судом.

Оскільки апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, вказані витрати покладаються на відповідача в розмірі 1грн. 50коп., що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005р. №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів".

Керуючись ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

УХВАЛ ИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 01 березня 2006р. залишити без змін.

Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 1 гривня 50коп. (на розрахунковий рахунок 26001014180002, отримувач - державне підприємство „Судовий інформаційний центр", код ЄДРПОУ 30045370, банк -відкрите акціонерне товариство „Банк Універсальний" м.Львів, МФО банку 325707).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею.законної сили.