Єдиний державний реєстр судових рішень
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
20 травня 2022 року Справа № 280/442/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-Б, код ЄДРПОУ № 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 18 жовтня 2021 року №084050009197 про відмову у призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1 з дня звернення за пенсією.
Ухвалою суду від 17 січня 2022 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 жовтня 2021 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з досягненням 45-річного віку та наявністю необхідного стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком 1. Рішенням від 18 жовтня 2021 року № 084050009197 у призначенні мені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 відповідачем мені відмовлено з посиланням на недосягнення позивачкою на момент звернення за призначенням пенсії пенсійного віку 50 років відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не підтвердженням пільгового стажу роботи. Зазначене рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 є протиправним. На час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачка досягла 45-річного віку, що підтверджується копією її паспорту, її загальний страховий стаж складав понад 21 рік, пільговий стаж за Списком 1 - понад 17 років, що підтверджується копіями трудової книжки і довідки ПрАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна». Вказує, що з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV від 09 липня 2003 року в редакції Закону №2148-VІІІ від 03 жовтня 2017 року. При цьому норми зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІУ. Розглядаючи заяву позивачки про призначення пенсії відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для неї тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 10 лютого 2022 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№10155), в якому зазначає, що з набранням чинності з 11 жовтня 2017 року змін доЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»внесенихЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148щодо положень статті 114, пенсії за віком на пільгових умовах призначаються на умовах виключно зазначеної статтіЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у випадку позивачкиз 50 років. Також зазначає, щорішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020не може бути застосоване для вирішення питання призначення пенсії позивачці, оскільки нормиЗакону України «Про пенсійне забезпечення»не підлягають застосуванню при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, починаючи з 11 жовтня 2017 року. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
11 жовтня 2021 року позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18 жовтня 2021 року №084050009197 позивачці відмовлено в призначенні пенсії, оскільки заявниця не набула віку 50 років, після досягнення якого можливо призначити пенсію на пільгових умовах по списку №1. Пільговий стаж позивачки за рішенням відповідача становить 17 років 6 місяців 21 день.
Позивачка, не погодившись з правомірністю прийнятого рішення, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції Українивизначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спір полягає у неправомірному незастосуванні відповідачем нормЗакону України «Про пенсійне забезпечення»з урахуваннямрішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України булоухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»(далі - Закон № 2148-VIII), що доповнивЗакон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон № 1058-IV) розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини 1 статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
За приписамистатті 12 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»(далі - Закон № 1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом «а»статті 13 Закону № 1788-XIIв редакції, чинній до внесення змінЗаконом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»(далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.»
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а»статті 13 Закону № 1788-ХІІвік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема жінкам з 45 років до 49 років 6 місяців.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), стаття13, частина 2 статті14, пункту «б» - «г» статті54 Закону № 1788-XIIзі змінами, внесенимиЗаконом № 213-VIII(пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеногоРішеннязастосуванню підлягаютьстаття 13,частина другастатті 14,пункти „б-„гстатті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року№ 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - засписком № 1виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам».
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положенняЗакону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIII.
Відповідно до положеньстатті 152 Конституції Українизакони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічна за змістом норма викладена устатті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносинЗакон № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.4Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020у справі № 1-5/2018(746/15) зазначив, що стаття 13, частина 2 статті14, пункт «б» - «г» статті54 Закону № 1788-ХІІзі змінами, внесенимиЗаконом № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогостатті 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20.
Так, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скаржника (Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області) про те, що відповідно достатті 5 Закону № 1058-IVдія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цимЗаконом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цимЗакономвизначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. АджеКонституція Українине передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачитизакономзаборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того,Закон № 1788-ХІІбув прийнятий раніше заЗакон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням скаржника на абзац другий п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положенняЗакону № 1788-ХІІзастосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинностіЗаконом № 2148-VІІІмають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосуванняЗакону № 1788-ХІІвідносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити ізЗакону № 1788-ХІІвсі інші положення, чого зроблено не було.
Відповідно до частини 3статті 291 КАС Українипри ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Як встановлено судом, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивачка досягла необхідного визначеного пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віку, мала необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1.
Таким чином, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачці відповідач не застосував підхід, який був би найбільш сприятливим для останньої, а саме: не врахував висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Враховуючи все вищенаведене, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно дійшов висновку про відсутність у Позивачки права на призначення пенсії відповідно достатті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за Списком № 1.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано і неправомірно відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, тому рішення відповідача від 18 жовтня 2021 року №084050009197 про відмову у призначенні пенсії позивачу є неправомірним та підлягає скасуванню.
Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2статті 6 Кодексу адміністративного судочинства Українитастатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Крім того суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З системного аналізу положеньКодексу адміністративного судочинства Українивбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання відповідача відповідача призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту а статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість пред`явленого позову та про задоволення позовних вимог позивачки у повному обсязі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись статтями2,5,9,77,139,241,243-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-Б, код ЄДРПОУ № 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 18 жовтня 2021 року №084050009197 про відмову у призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1 з дня звернення за пенсією.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 908,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення складено та підписано 20 травня 2022 року.
Суддя Д.В. Татаринов
Судове рішення № 104398200, Запорізький окружний адміністративний суд було прийнято 20.05.2022. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 280/442/22. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: