Рішення № 104397426, 04.05.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2022 року Справа № 160/3611/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей, як законний представник - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та компенсації завданої моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 15 лютого 2022 року, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей, як законний представник, звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вищезазначеною позовною заявою про визнання бездіяльності протиправною та компенсації завданої моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач є громадянкою Республіки Азербайджан, та до повноліття постійно мешкала в м.Кривому Розі. ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина, який є громадянином України та постійно мешкає в м.Кривому Розі. Після народження сина позивач виїхала до Азербайджану, та 19.12.2018 року повернулась до України з метою возз`єднання сім`ї. 17.06.2020 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/3033/20, яке набрало законної сили 11.02.2021 року, адміністративний позов було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо відмови розглянути у встановленому нормативними актами порядку заяву про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки Республіки Азербайджан. Зобов`язано ГУ ДМС у Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.01.2020 року про надання дозволу на імміграцію у встановленому нормативними актами порядку та прийняти відповідне рішення по суті заяви. Також, позивач народила доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Але, станом на цей день складання даного позову - 15.02.2022 року, відповідач не починав розглядати заяву позивача про надання дозволу на імміграцію у встановленому нормативними актами порядку. Тривалим не розглядом її заяви про надання дозволу на імміграцію позивачам спричинена моральна шкода. За таких обставин, позивач просила суд:

- визнати бездіяльність працівників ГУ ДМС України в Дніпропетровської області щодо відмови у виконанні рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року по справі №160/3033/20 щодо зобов`язання розглянути у встановленому нормативними актами порядку заяву про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки Азербайджану протиправною;

- стягнути з ГУ ДМС України в Дніпропетровській області відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки Азербайджану, РНОКПП відсутній, паспорт громадянки Азербайджану НОМЕР_1 виданий МВС Азербайджану 02.11.2018 - 72 000 грн.; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України 72 000 грн.; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - 36 000 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 року дана позовна заява була залишена без руху через невідповідність ч.4 ст.161 КАС України.

На виконання ухвали суду, 02.03.2022 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 04.03.2022 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду 26.04.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було здійснено розгляд заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну від 31.01.2020 року. За результатами якого надано відповідь, а тому у позивача немає жодних підстав вважати, що працівниками відповідача було допущено бездіяльність. Неотримання позивачем позитивного результату за наслідками розгляду заяви, а саме неотримання дозволу на імміграцію в Україну, жодним чином не підтверджує бездіяльність відповідача. У позивача немає жодних підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки вина відповідача в даному випадку відсутня в зв`язку з тим, що рішення суду виконано. Таким чином, відповідачем в повному обсязі виконано рішення суду від 17.06.2020 року у справі №160/3033/20, а тому похідна позовна вимога позивача про відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю працівників ГУ ДМС України в Дніпропетровській області є також безпідставною та необґрунтованою, що є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 29.04.2022 року у задоволенні клопотання відповідача про перехід до розгляду за правилами загального позовного провадження з обов`язковим викликом його представника по адміністративній справі №160/3611/22 відмовлено.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні. Крім того, суд не вбачав необхідності в допиті в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як про це зазначає позивач у своєму позові.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 КАС України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 у м.Холмілі Ленкораньського району Республіки Азербайджан.

Позивач має сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Судом також встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року у справі №160/3033/20 адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, третя особа на стороні позивача-2 - виконком Центрально-Міської районної у м.Кривому Розі ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області щодо відмови розглянути у встановленому нормативними актами порядку заяву про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки Республіки Азербайджан;

- зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.01.2020 року про надання дозволу на імміграцію у встановленому нормативними актами порядку та прийняти відповідне рішення по суті заяви;

- вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.02.2021 року у справі №160/3033/20 апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року залишено без змін.

Вищевказану постанову Третього апеляційного адміністративного суду відповідачем отримано 03.03.2021 року, що підтверджується відбитком штрих-коду ГУ ДМС України в Дніпропетровській області за вх.№23 82/1/1201-21, проставленим на супровідному листі Третього апеляційного адміністративного суду до постанови від 11.02.2021 року у справі №160/3033/20.

Листом від 03.04.2021 року за вих.№1231-436/1231-21 позивача повідомлено про початок повторного розгляду її заяви про надання дозволу на імміграцію від 31.01.2020 року, у встановленому нормативними актами порядку. Дане повідомлення позивачем отримано 05.05.2021 року, що підтверджується розпискою про отримання.

30.08.2021 року за вих.№1201.3.1-9739/12.2-21, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року у справі №160/3033/20 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 11.02.2021 року, ГУ ДМС України в Дніпропетровській області розглянуто заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію від 31.01.2020 року, за результатами якої позивачу надано відповідь.

Позивач пов`язує порушення своїх прав з бездіяльністю відповідача щодо відмови у виконанні рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року по справі №160/3033/20 щодо зобов`язання розглянути у встановленому нормативними актами порядку заяву про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки Азербайджанської Республіки.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначеніЗаконом України Про імміграцію.

Відповідно достатті 3 Закону України Про імміграціюправовий статус іммігранта в Україні визначаєтьсяКонституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, згідно з ч.1ст.9 Закону України Про імміграцію заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:

1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;

2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

При цьому слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, який визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Підпунктом 3 пункту 2 Порядку визначено, що рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.

Згідно з пунктом 10 Порядку заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:

- до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах;

- до закордонних дипломатичних установ України за місцем постійного проживання - особами, які постійно проживають за межами України.

Право на подання заяви про надання дозволу на імміграцію таких осіб не може бути обмежене.

Що стосується заявлених позовних вимог щодо визнання бездіяльності працівників ГУ ДМС в Дніпропетровської області щодо відмови у виконанні рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 року по справі №160/3033/20 щодо зобов`язання розглянути у встановленому нормативними актами порядку заяву про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки Азербайджанської Республіки протиправною, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу була надана відповідь від 30.08.2021 року, а не допущено бездіяльність, в якій зазначалося, що розгляд відбувався у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень» (далі - Порядок оформлення), Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року та Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року. Статтею 9 Закону України «Про імміграцію» визначено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізовує політику у сфері імміграції. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються документи визначені статтею 9 Закону України «Про імміграцію» та пунктом 11 Порядку оформлення. У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її надходження. Відповідно до п.7 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством порядку чи міжнародним договором України порядком в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні. Звернули увагу, на те що реєстрація заяви про надання дозволу на імміграцію здійснюється із застосуванням засобів Єдиного демографічного реєстру під час її формування. Працівник територіального органу/підрозділу з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву - анкету, тому без її особистої присутності, здійснити прийом не можливо. Також повідомлено, що станом на дату подання заяви про надання дозволу на імміграцію та станом на сьогоднішній день вона перебуває на території України не на законних підставах, оскільки ухвалою Центрально-Міського районного суду м.Кривий Ріг Дніпропетровської області від 21.06.2019 року рішення про примусове повернення не визнано протиправним та не є скасованим, а тільки призупинено його дію. Так підсумовуючи вище викладене повідомлено, що вирішити питання про надання їй дозволу на імміграцію в Україну не можливо. Одночасно повідомлено, що перебуваючи в Україні на законних підставах та за умови наявності усіх вищезазначених документів вона має право звернутися до територіального підрозділу ДМС України для оформлення дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання.

Крім того, листом від 31.08.2021 року про результати розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію повідомлено представника позивача - адвоката Якименка С.Г.

Відповідно до ч.4ст.78 КАС Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як було зазначено судом у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021 року у справі №160/3033/20 щодо посилання відповідача, що заявниця перебуває на території України не на законних підстав, оскільки відносно неї прийнято 31.05.2019 року Центрально-Міським РВ у м.Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області прийнято рішення про примусове повернення з України № 7, яким зобов`язано залишити територію України у термін до 20.06.2019 року, то вказане рішення оскаржено до Центрально-Міського районного суду м.Кривий Рогу (справа №216/3821/19). На момент подачі заяви від 31.01.2020 року та наданні на неї відповіді Центрально-Міським районним судом м.Кривий Ріг остаточне рішення у справі №216/3821/19 не прийнято, а тому стверджувати про перебування ОСОБА_1 в Україні без законних підстав відсутні. За таких обставин, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність в частині належного розгляду заяви перебування ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію від 31.01.2020 року та прийняття рішення по суті порушеного в ній питання.

Крім того, у постанові суду від 03.03.2021 року щодо посилання скаржника, про зобов`язання в даному випадку відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.01.2020 року про надання дозволу на імміграцію у встановленому нормативними актами порядку та прийняття відповідного рішення по суті заяви, є втручанням у дискреційні повноваження міграційної служби, колегія суддів зазначила наступне. Як слідує зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Отже, під дискреційним повноваженням розуміється таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Даний принцип у повній мірі кореспондується з повноваженнями адміністративного суду при ухваленні рішень, визначених уст.245 КАС України. Так, п.4 ч.2 ст.245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Таким чином, адміністративний суд, визнаючи бездіяльність відповідача протиправною, з метою забезпечення повного захисту прав особи наділений повноваженнями на прийняття рішення про зобов`язання вчинення певних дій. Суд апеляційної інстанції зауважив, що зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.01.2020 року про надання дозволу на імміграцію у встановленому нормативними актами порядку та прийняти відповідне рішення по суті заяви, є належним способом захисту прав позивача, який дозволяє відновити його порушені права. При цьому, колегія суддів зазначила, що задоволення позовних вимог у такий спосіб жодним чином не свідчить про обмеження або втручання у права та у повноваження відповідача, як суб`єкта владних повноважень з реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), протидії нелегальній (незаконній) міграції, оскільки у даному випадку останнього зобов`язано судом розглянути заяву від 31.01.2020 року та прийняти за результатами її розгляду рішення суб`єкта владних повноважень, без зобов`язання прийняти конкретне рішення.

Водночас, вимога в частині визнання бездіяльності протиправною в цій справі не підлягає задоволенню, оскільки дії суб`єкта владних повноважень цеп активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли бездіяльність - пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи.

У даному ж випадку відповідачем були вчинені активні дії стосовного даного питання, яка викладена в листі відмові, у зв`язку з чим вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд дійшов висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови розглянути у встановленому нормативними актами порядку заяву про надання дозволу на імміграцію позивача, що викладені у листі від 30.08.2021 року та зобов`язати працівників відповідача розглянути її заяву про надання дозволу на імміграцію у встановленому нормативними актами порядку (з урахуванням відповідного рішення по суті заяви), враховуючи висновки суду.

Оскільки ухвала від 21.06.2019 року у справі №216/3821/19 є чинною, доказів зворотного сторонами не надано, а матеріали справи не містять.

Що стосується заявлених позовних вимог щодо компенсації позивачам завданої моральної шкоди, суд вважає в цій частині необхідно відмовити з огляду на таке.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України у своїй постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 згаданої постанови).

Проте, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від31.01.2018 року у справі № 813/5138/13-а.

Окрім того, суд наголошує, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Однак, позивачем не надано зазначених доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, завдання шкоди її здоров`ю, чи завдання їй втрат немайнового характеру з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем, тощо.

Такого ж змісту позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2018 року у справі № 822/1178/16.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

З огляду на положення ч.1 ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови розглянути у встановленому нормативними актами порядку заяву про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , громадянки Азербайджанської Республіки, що викладені у листі від 30.08.2021 року.

Зобов`язати працівників Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію у встановленому нормативними актами порядку (з урахуванням відповідного рішення по суті заяви), враховуючи висновки суду.

У задоволенні решти позовної заяви відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма