Рішення № 104365531, 11.05.2022, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/18577/21

Провадження № 2/344/1170/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

11 травня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Бабій О.М.

секретаря Підхомної Н.М.,

за участі представника позивача Савчука В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання договору іпотеки припиненим,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 18 листопада 2021 року звернувся до суду із позовом про визнання договору іпотеки від 16.05.2005 року укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 припиненим.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 16.05.2005 року між ОСОБА_1 та AT КБ «ПриватБанк» укладено Кредитний договір №IFI8GK00000003. За умовами Договору Банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, звернення, та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 11 850 (одинадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) доларів США, на термін до 15.05.2025 р. В якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 16 травня 2005 р. між AT КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як іпотекодавцями, було укладено Договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Шевченко Е.В., реєстровий № 234. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області 30.06.2016 року ухвалено рішення у справі №344/3545/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 2945,06 доларів США, що за курсом 26,18 відповідно до службового розпорядження НБУ від 10.06.2016 складає 77101,67 гривень боргу за кредитним договором № IFI8GK00000003 від 16.05.2005 року та судовий збір в сумі 1446 гривень. Рішення суду вступило в законну силу 12.07.2016 року. Позивач вказує, що банк використав право вимагати дострокового повернення суми кредиту, змінив умови основного зобов`язання, на підставі ст.1050 ЦК України відсутні правові підстави для нарахування відсотків, штрафів, пені. Заборгованість сплачено в повному обсязі, що підтверджується квитанціями від 05 серпня 2016 року. Також, 02.06.2021 року у справі №352/2339/19 Тисменицьким районним судом за результатом розгляду позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № IFI8GK00000003 від 16.05.2005 року в позові відмовлено.

Представник позивача в підготовчому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів наведених в позовній заяві, просив позов задовольнити та визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором. В судове засідання з судового розгляду справи по суті не прибув, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомив. Відзиву на позов не подано.

Треті особи в судове засідання не прибули, клопотань щодо реалізації прав суду не подано, пояснень суду не подано.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

16.05.2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № IFI8GК00000003, згідно якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 11850 доларів США на термін до 15.05.2025 р., а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки і в порядку, що встановлені договором.

16.05.2005 року між сторонами укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Шевченко Е.В., зареєстрований за №234. Згідно п.2 Договору за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань ОСОБА_1 , що випливають з кредитного договору №IFI8GK00000003 від 16.05.2005 року. П.7 Договору визначено, що в забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2016 року у справі №344/3545/16-ц позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570- 2945 (дві тисячі дев`ятсот сорок п`ять) доларів 06 центів США, що за курсом 26.18 відповідно до службового розпорядження НБУ від 10.03.2016 р. складає 77101 (сімдесят сім тисяч сто одну) грн. 67 коп. боргу за кредитним договором № IFI8GК00000003 від 16.05.2005 р. та 1446 (одну тисячу чотириста сорок шість) грн. 26 коп. судових витрат. Рішення суду набрало законної сили 12.07.2016 року.

05 серпня 2016 року ОСОБА_1 перераховано на рахунок відкритий у ПАТ КБ «Приват Банк» 2950 доларів США (а.с 9).

02 червня 2021 року Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області ухвалено рішення у справі №352/2339/19, яким відмовлено в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № IFI8GК00000003 від 16.05.2005. Судом встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором позивач у 2016 р. скористався своїм правом на дострокове стягнення кредиту у порядку, передбаченому ч.2 ст.1050 ЦК України. Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30.06.2016 р., що набрало законної сили 12.07.2016 р., з відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 2945,06 доларів США. Вказана сума заборгованості включала заборгованість по тілу кредиту в розмірі 2676,90 доларів США, заборгованість по відсотках в розмірі 268,16 доларів США. Виконавче провадження, відкрите на підставі зазначеного рішення закрите на підставі повного фактичного виконання. Рішення суду набрало законної сили 10.07.2021 року.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За правилами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За частиною першою статті 575 ЦК України та частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до зазначених рішень судів встановлені обставини, зокрема, що позичальником неналежно виконувались умови кредитного договору та у зв`язку з цим банк мав право вимагати дострокового повернення кредиту.

Тисменицький районний суд встановив, що станом на 30 червня 2016 року по кредитному договору № IFI8GК00000003 від 16.05.2005 ОСОБА_1 заборгував банку 2945 (дві тисячі дев`ятсот сорок п`ять) доларів 06 центів США.

Також банк в 2016 році скористався своїм правом та звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, що складалась з тіла кредиту, відсотків та пені за договором.

Зміст зазначеного рішення суду дає підстави для висновку, що у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) боржником взятих на себе зобов`язань банк реалізував своє право пред`явити вимогу про дострокову виплату усієї суми заборгованості за кредитними договорами, звернувшись до суду із позовом про стягнення заборгованості в повному обсязі, тобто про повне та дострокове виконання боржником кредитного зобов`язання.

Судом визначено, що строк виконання основного зобов`язання настав у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за кредитним договором та реалізацією банком права вимоги дострокового погашення заборгованості, суд зобов`язаний був врахувати, що після настання строку виконання основного зобов`язання у банку припиняється право нараховувати проценти, пеню та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

У таких висновках суд керується правовими висновками, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду. У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відступаючи від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, відповідно до якого наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, Велика Палата Верховного Суду визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Також підлягає врахуванню правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за яким пеня за договором не підлягає стягненню за період після закінчення строку кредитування.

У пунктах 6.28, 6.35 постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України».

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/27064/15 зазначено, що підставою припинення зобов`язання за кредитним договором є не дата, зазначена в договорі як кінцевий строк сплати коштів, а, наприклад, постанова, винесена відділом державної виконавчої служби, про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу у зв`язку з погашенням боргу. Верховний Суд також зазначив, що рішення суду, яке набрало законної сили та виконане боржником та яким з боржника стягнуто остаточну заборгованість, не може бути поставлене під сумнів та не підлягає тлумаченню щодо розуміння повноти розміру заборгованості.

У зв`язку з наведеним суд дійшов висновку про припинення іпотеки у зв`язку з повним фактичним виконанням забезпечувального зобов`язання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що однаково означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків.

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання.

Аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц.

Вищевикладене узгоджується також і з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88 цс 19).

Встановлення факту припинення основного зобов`язання належним його виконанням є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена на підставі частини першої статті 593 ЦК України, не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України), потрібно зробити висновок про те, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором.

Такий правовий висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, з яким погодився і Верховний Суд, застосувавши його у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження № 61-7769св18).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд за вимогою особи має захистити права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Якщо ж закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зазначене співвідноситься із положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція): оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Саме «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату у простіший спосіб; і винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації або які вимагають подальших звернень особи, чиї права порушені, до суду або до інших державних органів, не відповідає цій міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (заява №28924/04) нагадав, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», у якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункти 28 - 36, Series A N 18), а тому застосування ефективного способу захисту порушеного права, як обов`язок держави покладається на суд, а не на особу, яка звернулась до суду з позовом.

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9).

Таким чином, ефективним слід розуміти такий спосіб захисту, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Закон не надає суду можливості відмовляти в задоволенні позову з підстав обрання неправильного (неефективного) способу захисту порушеного права, оскільки в розумінні частини другої статті 5 ЦПК України суд може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, з частковим відступом від принципу диспозитивності для захисту особи, яка звернулась з позовом.

Встановлення факту припинення основного зобов`язання в результаті його належного виконання має своїм наслідком також й припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України), Верховний Суд зробив висновок, що у разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Отже, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 у прохальній частині позовної заяви просив визнати іпотечний договір припиненим. При цьому позивач на обґрунтування своїх вимог як фактичні підстави позову визначав те, що зобов`язання за кредитним договором припинилося у зв`язку із його належним виконанням, тому іпотека за договором, яким забезпечувалося виконання кредитного договору як основного зобов`язання, також є припиненою як похідне зобов`язання. Як на правові підстави вимог, позивач посилався на статті 391, 598, 599 ЦК України.

Так, в Постанові ВС від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20 Верховний Суд виходить із того, що договір, в першу чергу, є домовленістю сторін. Договір як документ - є оформленням цієї домовленості. Під договором також розуміється й правовідношення, що виникло на підставі цієї домовленості; змістом такого правового відношення є певні права та обов`язки сторін. Зі змісту зазначених підстав позову є очевидним те, що позивач, звертаючись до суду, обґрунтовував свої вимоги припиненням саме іпотеки за іпотечним договором як правовідношення, тобто похідного зобов`язання, а не самого договору іпотеки, як домовленості чи документа, тобто застосованої в іншому сенсі категорії «договір». Виходячи з такого розуміння категорії «договір», вимога про визнання таким, що припинено, договору іпотеки, а також вимога про визнання такими, що припинилися правові відносини з іпотеки, є тотожними за своєю правовою природою та змістом.

Таким чином Верховним Судом викладено правову позицію, про те, що належним способом захисту прав іпотекодавця є саме визнання іпотеки за іпотечним договором, такою, що припинена, а не визнання припиненим іпотечного договору, як вказав в резолютивній частині рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції. У зв`язку із тим, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку, то відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина друга статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України «Про іпотеку»).

Враховуючи, що судом встановлено, що основне зобов`язання фактично виконано боржником, про що, зокрема, свідчить встановлена судовим рішенням преюдиційна обставина відсутності заборгованості, у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду про стягнення заборгованості, суд вважає за необхідне захистити порушено право позивача, зазначивши про те, що припиненою є іпотека за договором іпотеки, а не дія договору іпотеки, що відповідає правомірному способу захисту порушених прав.

Визнання припиненим договору іпотеки, а не іпотеки, не відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, з яким погодився і Верховний Суд, застосувавши його у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження № 61-7769св18). Та Постанові ВС від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено повністю, то з відповідача слід стягнути сплачений позивачем судовий збір за всі вимоги в розмірі 908 гривень.

На підставі викладеного, відповідно до статті 1, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1, 17 Закону України «Про іпотеку», статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», статті 2, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», статті 74 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 16, 509, 526, 575, 593, 598, 599, 625, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 133, 137, 141, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання договору іпотеки припиненим задовольнити.

Визнати припиненою іпотеку за Договором іпотеки від 16.05.2005 року, який укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Шевченко Е.В. за реєстровим номером № 234.

Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк», місцезнаходження якого: вул.Набережна Перемоги, буд. 30, м.Дніпро, код ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 908 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 18 травня 2022 року.