Рішення № 104363163, 12.05.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2022 Справа № 914/3001/21

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАІНЕ», м. Стрий Львівської області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРАНТ», м. Стрий Львівської області,

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 ,

про визнання добросовісним набувачем нежитлових приміщень та земельних ділянок, а також визнання права власності на нежитлові приміщення і земельні ділянки,

Суддя Яворський Б.І.,

при секретарі Муравець О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Лопушанський І.Б.,

від третьої особи 1: не з`явився,

від третьої особи 2: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів - програми фіксування судового процесу (судового засідання) «Акорд».

Суть спору. На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАІНЕ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРАНТ» про визнання добросовісним набувачем нежитлових приміщень та земельних ділянок, а також визнання права власності на нежитлові приміщення та земельні ділянки, а саме: нежитлове приміщення (в торгово-побутовому комплексі Літ. «С-2»), загальною площею м.кв за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1803860846112, запис про право власності № 31042026); нежитлове приміщення (в торгово-побутовому комплексі Літ. «С-2»), загальною площею 125,0 м.кв за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1803885746112, запис про право власності № 31042549); нежитлове приміщення (в торгово- побутовому комплексі Літ. «С-2»), загальною площею 129,0 м.кв. за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1803807746112, запис про право власності № 31041283); нежитлове приміщення (в торгово-побутовому комплексі Літ. «С-2»), загальною площею 332,6 м.кв. за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1803792546112, запис про право власності № 31040677); нежитлове приміщення (в торгово-побутовому комплексі Літ. «С-2»), загальною площею 278,8 м.кв. за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1803706046112, запис про право власності № 31039259); нежитлове приміщення (в торгово-побутовому комплексі Літ. «С-2»), загальною площею 70,9 м.кв. за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1803636446112, запис про право власності № 31037886); нежитлове приміщення (в торгово-побутовому комплексі Літ. «С -2»), загальною площею 146,3 м.кв. за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1809109546112, запис про право власності № 31145740); нежитлове приміщення (в торгово-побутовому комплексі Літ. «С-2»), загальною площею 116,7 м.кв. за адресою: АДРЕСА_8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1809124446112, запис про право власності № 31145998); нежитлове приміщення (Автомийка Літ, «Т-2»), загальною площею 372.1 м.кв. за адресою: АДРЕСА_9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1803539046112, запис про право власності № 31036289); нежитлове приміщення (Склад Літ. «С-І»), загальною площею 437,1 м.кв. за адресою: АДРЕСА_9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1803524746112, запис про право власності № 31035982) та земельних ділянок, а саме: земельна ділянка з кадастровим № 461 1200000:06:033:0028, площею 0,0278 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1783194546112, запис про право власності № 30639510); земельна ділянка з кадастровим № 461 1200000:06:033:0029, площею 0,0512 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1783184946112, запис про право власності № 30639320); земельна ділянка з кадастровим № 461 1200000:06:033:0030, площею 0,0287 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1783176946112, запис про право власності № 30639188).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 23.10.2019 відбулись загальні збори учасників (засновників) ТОВ «ОРАНТ», на яких прийнято рішення (протокол №3), зокрема, про участь ТОВ «ОРАНТ» в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ТИПЕРІС», передачу майна в статутний капітал цього товариства. 29.10.2019 відбулись загальні збори учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТИПЕРІС». Вкладом ТОВ «ОРАНТ» до статутного капіталу товариства стало нерухоме майно та земельні ділянки. 06 листопада 2019 року між TOB «ОРАНТ», в особі директора - Гарапко Вікторії Юріївни та гр. ОСОБА_2 укладено договір № 01/11 «Про відчуження частки в статутному капіталі», за яким продавець - ТОВ «ОРАНТ» відчужив на користь покупця частку в розмірі 49% у ТОВ «ТИПЕРІС». 25.11.2019, на підставі рішення засновника, оформленого протоколом №1 від 21.11.2019, створено Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАІНЕ», та передано вищевказані об`єкти нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ДАІНЕ». Єдиним учасником цього товариства є ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04 жовтня 2021 року справу № 914/3001/21 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою суду від 11.10.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на виправлення допущених недоліків. Ухвалою суду від 25.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; суд встановив строк для реалізації учасниками своїх процесуальних прав та обов`язків. Подальший хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

11.11.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№26658/21) з обгрунтуванням своєї правової позиції, у якому зазначає, що вимога про витребування нежитлових приміщень та земельних ділянок є неефективним способом захисту, оскільки захист порушеного права на підставі ст.388 ЦК України є добросовісність набуття права власності набувачем. У відзиві також зазначив, що очікує понести витрати за надання правової (правничої) допомоги в розмірі 20'000,00 грн.

22.11.2021 позивач скерував суду заяву на виконання вимог суду про долучення до матеріалів справи доказів у підтвердження вартості спірного майна (вх.№27880/21).

24.11.2021 на адресу суду надійши заяви (вх..№4824/21 та №4825/21) про залучення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. Заяви обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , як учасником та керівником ТзОВ Орант, підписано акт приймання-передачі частки, яким відчужено спірні об`єкти нерухомого майна на користь позивача та ОСОБА_2 , як нового учасника товариства.

Ухвалою від 25.11.2021 Господарський суд Львівської області залучив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору та відклав підготовче засідання на 09.12.2021.

09.12.2021 третя особа 1 подала суду письмові пояснення (вх.№29787/21), просила задоволити позовні вимоги.

Підготовче засідання 09.12.2021 у даній справі не відбулося у із тимчасовою непрацездатністю судді Яворського Б.І. Ухвалою від 14.12.2021 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та призначив підготовче засідання на 20.01.2022.

Протокольною ухвалою від 20.01.2022 Господарський суд Львівської області відклав підготовче засідання на 03.02.2022. Ухвалою від 20.01.2022 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України повідомив відповідача та третіх осіб про дату, час і місце наступного підготовчого засідання.

20.01.2021 третя особа 2 подала суду пояснення по суті спору (вх.№1599/22), просила задоволити позовні вимоги.

Ухвалою від 03.02.2022 суд відклав підготовче засідання на 17.02.2022, а ухвалою від 17.02.2022 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.03.2022.

10.03.2022 позивач на електронну адресу суду подав клопотання (вх.№807/22) про зупинення провадження у справі з підстав введення воєнного стану на усій території України та неможливістю прибуття представника до залу судового засідання.

Ухвалою від 10.03.2022 суд відклад судове засідання на 28.04.2022.

27.04.2022 позивач на електронну адресу суду вдруге подав клопотання (вх.№8596/22) про зупинення провадження у справі через воєнний стан на території України. Однак у даному клопотання просив уже не зупиняти провадження у справ, а відкласти розгляд справи. 28.04.2022 аналогічне клопотання заявлено представником третьої особи (вх.№8621/22).

Протокольною ухвалою 28.04.2022 розгляд справи призначено на 12.05.2022, про що у порядку ст.121 ГПК України повідомлено позивача та третіх осіб. Явка учасників провадження обов`язковою не визнавалася.

12.05.2022 позивачем та представником третьої особи подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився.

У судовому засіданні 12.05.2022 представник відповідача заперечив щодо відкладення розгляду справи, зазначивши, що позивач зловживає своїми процесуальними правами і намагається затягнути розгляд справи позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися.

Щодо клопотань про відкладення та зупинення провадження у справі суд відзначає наступне.

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» запроваджено воєнний стан на території України з 24.02.2022.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Згідно приписів ст. 227 та ст.288 ГПК України наведено випадки зупинення провадження у справі. Отже, нормами процесуального законодавства чітко визначені підстави для зупинення провадження у справі, при цьому відповідні зміни щодо розгляду справ у зв`язку з запровадженням воєнного стану до Господарського процесуального кодексу України не вносилися, а відтак клопотання про зупинення провадження у даній справі задоволенню не підлягає.

Як уже відзначалося, суд 17.02.2022 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Судові засідання 10.03.2022 та 28.04.2022 відкладалися через неявку та клопотання позивача та третьої особи 1.

Відповідно до ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії зробив висновок про те, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. Рішеннями ЄСПЛ у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27.10.1993 (n. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23.10.1996 (n. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку стороні, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України»).

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що позивач та третя особа 1 не довели наявність підстав для відкладення судового засідання, а задоволення чергового їх клопотання про відкладення матиме наслідком затягування розгляду справи.

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, оскільки явка учасників провадження у судовому засіданні обов`язковою не визнавалася, позивач брав участь лише у двох підготовчих засіданнях 25.11.2021 та 20.01.2022, сторонам було створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача та третіх осіб.

У судовому засіданні 12.05.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

14 березня 2019 року TзOB «ОРАНТ», в особі директора Гарапко В.Ю., як власником нежитлових будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Успенська, 36а до Стрийської міської ради подано заяву про присвоєння окремих поштово-адресних номерів об`єктам нерухомого майна, а в подальшому і заяви на проведення державної реєстрації таких об`єктів.

30.10.2019 ТзОВ Орант в особі директора Гарапко В.Ю. та ТОВ Типеріс, на підставі рішення загальних зборів учасників (засновників) ТОВ Типеріс, оформленого протоколом № 1 від 29.10.2019, складено акт приймання-передачі майна. Відповідно до цього акту, ТОВ Орант передало, а ТОВ Типеріс прийняло до статутного капіталу товариства в рахунок частини внеску ТОВ Орант спірні об`єкти нерухомого майна.

06 листопада 2019 року між TOB «ОРАНТ», в особі директора - Гарапко Вікторії Юріївни та гр. ОСОБА_2 (третя особа 2 у справі) укладено договір № 01/11 «Про відчуження частки в статутному капіталі», за яким продавець - ТзОВ «ОРАНТ» відчужив на користь покупця частку в розмірі 49% у ТзОВ «ТИПЕРІС».

06.11.2019 складено акт приймання-передачі частки, відповідно до якого ТзОВ Орант в особі директора ОСОБА_1 передало, а ОСОБА_2 прийняв частку ТзОВ Орант у статутному капіталі ТОВ Типеріс у розмірі 49%, що становить 532'349,73 грн.

25.11.2019, на підставі рішення засновника, оформленого протоколом № 1 від 21.11.2019, створено Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАІНЕ» та передано об`єкти нерухомого майна до статутного капіталу ТзОВ «ДАІНЕ». 04.12.2019 складено акт приймання-передачі, відповідно до якого ОСОБА_2 передав, а ТзОВ Даіне прийняло до статутного капіталу товариства в рахунок частини внеску ОСОБА_2 спірні об`єкти нерухомого майна.

10.12.2019, на підставі вказаного вище акту, здійснено державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТзОВ Даіне.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 09.12.2021 у справі №914/632/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2022, позовні вимоги TзOB «ОРАНТ» до ТзОВ ДАІНЕ задоволено частково, зокрема, скасовано рішення державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Львівської обласної ради від 05.11.2019 про державну реєстрацію за Товариством з обмеженого відповідальністю ТИПЕРІС нежитлових приміщень та земельних ділянок та витребувано у ТзОВ ДАІНЕ на користь ТзОВ ОРАНТ об`єкти нерухомого майна та земельні ділянки. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «Типеріс», оформлених протоколом №1 від 29.10.2019 у зв`язку з їх необгрунтованістю та визнання недійсним правочину оформленого актом приймання-передачі від 30.10.2019 у зв`язку з неефективним способом захисту порушеного права. Стягнуто судові витрати.

Під час розгляду справи №914/632/21 суди встановили, що Товариством з обмеженою відповідальністю ДАІНЕ не доведено належними та допустимими доказами наявність згоди загальних зборів учасників (засновників) ТзОВ Орант на відчуження майна товариства, визнання добросовісним набувачем якого (нежитлових приміщень та земельних ділянок), а також визнання права власності на нежитлові приміщення і земельні ділянки за ТзОВ ДАІНЕ є предметом даного спору.

ОЦІНКА СУДУ.

Приписами частини 1 статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).

Разом з цим за змістом ст.20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно- господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Спосіб захисту це матеріально-правовий засіб примусового характеру, за допомогою якого відбувається відновлення/визнання порушеного/оспорюваного права чи законного інтересу особи. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів закріплені у ч. 2 ст. 16 ЦК України. Отже, спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (матеріально-правова вимога повинна співвідноситись із обставинами порушення права чи законного інтересу), б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (в результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, в якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки», неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Позивач з посиланням положення ст.1 Першого протоколу Конвенції та на норми ст.388 ЦК України просить визнати його добросовісним набувачем нерухомого майна та земельних ділянок та визнати за ним право власності на зазначені об`єкти.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні правові висновки наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.

Застосування вимог ст.388 ЦК України повинно відбуватись з урахуванням гарантій права власності добросовісного набувача, які встановлені ст.1 Першого протоколу Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Крім того, суд відзначає, що добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна (п.24, 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014). Аналогічний правовий висновок викладено у постановах ВС від 19.05.2021 у справі №761/39876/17, від 26.05.2021 у справі №757/61314/18-ц.

У постанові від 30.09.2020 у справі № 645/747/16-ц Верховним Судом викладено наступний правовий висновок: «За змістом частини 5статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто набувач уважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Статтею 16 ЦК Укуаїни не передбачено такого способу захисту як визнання добросовісним набувачем. Законодавчі обмеження матеріально-правових спорів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, не передбачений спьіб ЦК України, якщо такий є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Відтак вимога про визнання добросовісним набувачем та залишення майна у власності не підлягає задоволенню. оскільки не може вважатися ефективним способом захисту та не має наслідком відновлення порушеного права. Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК України має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння. У такому разі пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК України), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна (пункти 23, 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року М 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»)».

Також слід зазначити, що у постанові ВП ВС від 28.01.2020 у справі 50/311-б відзначено, що ст.328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18). У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Надаючи оцінку належності та ефективності обраного позивачем способу захисту, дослідивши матеріали справи та приймаючи до уваги встановлені обставини у справі №914/632/20, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено існування підстав для визнання його добросовісним набувачем спірного майна, обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню (аналогічний правовий висновок викладено у постанові ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 18.05.2022.

Суддя Яворський Б.І.