Рішення № 104358646, 18.05.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3489/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у не розгляді та не прийнятті рішення у вигляді висновку по заяві ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до «Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського», затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 №4 та Закону України «Про Національну поліцію»;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області прийняти рішення у вигляді висновку про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням з 21.05.2021 інвалідності II групи, відповідно до «Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності поліцейського», затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 №4 та Закону України «Про Національну поліцію».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до ГУНП в Одеській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності, однак матеріали повернені через порушення процедури Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України.

На переконання позивача, ГУНП в Одеській області діяло не у межах та не у спосіб, що визначений законом, оскільки рішення про відмову ним не прийнято.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 15.02.2022 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.

Ухвала про відкриття провадження по справі та позов з додатками направлена на електронну адресу Головного управління Національної поліції в Одеській області vyuz@od.npu.gov.ua 18.02.2022 р. Повідомленням, що надійшло на поштову адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджено доставлення документів відповідачу.

Ухвалою суду встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Станом на 18.05.2022 року Відповідач відзив на адміністративний позов не надав.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Згідно наказу ГУНП в Одеській області від 05.05.2021 р. №744 о/с, майора поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи відділу превенції Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області було звільнено зі служби в поліції з 05 травня 2021 року на підставі п.2 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).

Вислуга років на день звільнення складає:

у календарному обчисленні для виплати надбавки за вислугу років - 23 роки 01 місяць 17 днів;

для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 23 роки 01 місяць 17 днів;

усього для призначення пенсії (набуття права) - 23 роки 01 місяців 17 днів.

Під час проходження служби, а саме 26.06.2014 року ОСОБА_1 при виконанні службових обов`язків отримав сполучену краніо-цервікальну травму, ЗЧМТ, струс головного мозку, забій ШВХ, забиту рану голови, лікувався в стаціонарі.

Вищевказане підтверджується свідоцтвом про хворобу №196/2 Медичної (військово-лікарської) комісії ДУ ТМО МВС України по Одеській області.

Висновком службового розслідування №4926 від 17.07.2014 р., актами Форми Н-1 від 16.07.2014 року Н-5 від 14.07.2014 року травми отримані ОСОБА_1 визнані в період проходження служби в ОВС при виконанні службових обов`язків.

З цього приводу ОСОБА_1 21.05.2021 року пройшов огляд комісії № 1 Обласної медико-соціальної експертизи, де згідно довідки МСЕК серії 12ААВ № 478907 від 21.05.2021 відповідно до якої Позивачу було становлено II групу інвалідності у зв`язку із травмою, пов`язаною з виконанням службових обов`язків , що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надає право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Управлінням соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради 24 травня 2021 року ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_1 , що підтверджує його статус особи з інвалідністю внаслідок війни II групи.

29.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУНП в Одеській області з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності згідно Порядку та умов виплат одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського затверджено наказом МВС України від 11.01.2016 року №4.

До заяви було долучено завірені належним чином копії документів, а саме: копія паспорта, копія ідентифікаційного коду, копія свідоцтва про хворобу, копія виписки акту огляду МСЄК про встановлення групи інвалідності, оригінал довідки МСЄК про відсоток втрати працездатності, копії актів Н-1, Н-5.

14.01.2022 року на адресу ОСОБА_1 надійшли матеріали, що були надані до ГУНП в Одеській області 29.10.2021 року с заявою, додатками та з відповіддю УФЗБО ГУНП в Одеській області, викладеною у листі №14/43 від 14.01.2021 про повернення матеріалів призначення одноразової грошової допомоги на доопрацювання.

Згідно листа УФЗБО ГУНП в Одеській області №14/43 від 14.01.2021 ОСОБА_1 було повідомлено, що в ході відпрацювання матеріалів, які надійшли до УФЗБО ГУНП в Одеській області від СДНОП УЛМТЗ ГУНП в Одеській області листом №14/1443 від 10.11.2021 щодо підтвердження достовірності акту розслідування нещасного випадку Н-5 від 14.07.2014 року та акту, що свідчить про причини та обставини поранення (правильність кваліфікації нещасних випадків) Н-1 від 16.07.2014 р. №1, було встановлено, що розслідування даного нещасного випадку та документальне оформлення матеріалів розслідування проведено з порушенням вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах МВС України, затвердженого наказом МВС від 27.12.2002 р. №1346.

Також зазначено, що за вивченням наданих матеріалів нещасного випадку за фактом отримання травми 26.06.2014 р. розслідування проводилось на підставі одного наказу Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області «Про призначення службового розслідування» від 11.07.2014 р. №554, з порушенням п.3.5 розділу ІІІ Порядку. Збір матеріалів здійснювався в рамках службового розслідування, тобто матеріали розслідування нещасного випадку відсутні, а акти за формами Н-5 від 14.07.2014 р. та Н-1 від 16.07.2014 р. складалися за результатами проведеного службового розслідування.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» №580-VІІІ від 02 липня 2015 року, який набрав чинності з 07.11.2015 року (далі - Закон №580-VІІІ).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону №580-VІІІ одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Відповідно до ч. ст. 97 Закону №580-VІІІ порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейським встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно з ч. 1 ст. 99 Закону №580-VІІІ розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату: визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності: II групи - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв наказ МВС України №4 від 11.01.2016 року, яким затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі /смерті/ чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок №4).

Відповідно до п. 1 розділу 2 Порядку № 4 у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

У пп. 4 п. 4 Розділу 1 Порядку № 4 визначено випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога у разі, зокрема, втрати працездатності поліцейського, а саме: пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми чи каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що проходження поліцейським служби та отримання у зв`язку з цим травми, що в подальшому призвело до встановлення інвалідності, слід розцінювати в якості підстави для виплати особі одноразової грошової допомоги. При цьому, одноразова грошова допомога призначається і виплачується протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок вищевказаних причин.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону України № 580-VIII одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Таким чином, зазначене положення Закону застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1. інвалідність повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2. інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3. причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 19 вересня у справі № 373/1188/16-а, від 20 вересня у справі № у справі № 296/9456/16-а.

Судом встановлено, що позивача було звільнено з органів поліції через хворобу (п.2 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію»); інвалідність встановлена протягом місяця після звільнення особи з поліції; звільнення позивача відбулося внаслідок причин, зазначених в пункті 4 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», що є обов`язковою умовою призначення одноразової грошової допомоги.

Суд зазначає, що матеріали справи не місять доказів зловживання позивачем своїми правами при проведенні розслідування обставин нещасного випадку, а отже враховуючи, що зазначена одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, позивач має право на її отримання.

Окремо також суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra- invalid). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Отже, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18.

Натомість суд наголошує, що при звільненні позивача зі служби в поліції на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію», ГУНП в Одеській області в якості підстави зазначило свідоцтво про хворобу №196/2, видане ВЛК ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» від 16.04.2021 року, в якому наявний висновок, що захворювання пов`язане з проходженням служби в поліції.

Крім іншого позивач наголошує, що ГУНП в Одеській області не прийнято рішення по його заяві, як то передбачено чинним законодавством.

Суд погоджується з вказаними доводами, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.10.2021 року по справі №816/1595/16:

«Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, відсутність належним чином оформленого рішення суб`єкта владних повноважень (в даному випадку - рішення відповідача про виплату або про відмову у виплаті грошової допомоги) свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. (постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №815/6699/17, від 30.11.2020 у справі №804/4743/16).

За таких обставин, позовні вимоги підлягали частковому задоволенню шляхом визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання розглянути заяву позивача у встановленому порядку».

Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

При вирішенні спору, відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ст.1, ч.2 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Аналогічні зобов`язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах. Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення.

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно - правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об`єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об`єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Поряд з цим, слід зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Керуючись ст. ст. 2-9, 12, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у не розгляді та не прийнятті рішення у вигляді висновку по заяві ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до «Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського», затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 №4 та Закону України «Про Національну поліцію».

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області прийняти рішення у вигляді висновку по заяві ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням з 21.05.2021 інвалідності II групи, відповідно до «Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності поліцейського», затвердженого наказом МВС України від 11.01.2016 №4 та Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 )

Головне управління Національної поліції в Одеській області (адреса: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-а, код ЄДРПОУ 40108740, фактичне місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12, електронна пошта: chchgunp@od.npu.gov.ua)

Головуючий суддя Потоцька Н.В.