Рішення № 104337136, 17.05.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/27522/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку та виплаті основної державної пенсії, на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 95%, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату основної державної пенсії, на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 95%, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності, починаючи з 21.12.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 6.05.1986 р. по 12.06.1986 р. він був призваний на військові збори та в складі військової частини НОМЕР_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою в/ч 44316 №11 від 12.06.1986 р. та витягом із військового квитка.

Позивач отримує пенсію відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач вказав, що з 01 жовтня 2017 року Законом України №2148 від 03.10.2017 р. внесено зміни до ст.59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у якій зазначено, що право на перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на перше січня відповідного року, мають військовослужбовці, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, під час проходження дійсної строкової служби.

Разом з цим, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 25.04.2019 р. у справі №1-р(ІІ)2019 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є не конституційним) словосполучення «дійсної строкової» служби, яке міститься у положеннях частини 3 статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок аварії на Чорнобильській АС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

Тим самим Суд підтвердив право позивача на обчислення пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановлено Законом на відповідний рік відповідно до норми ч.3 ст.59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року у справі № 420/7594/19 було зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 основної державної пенсії на підставі ч.3 ст.59 Закону України «Про статусу та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 80% з 28 листопада 2019 року, з урахуванням здійснених виплат.

Поки тривав судовий процес втрата працездатності позивача збільшилася з 80% до 95% відповідно до довідки МСЕК від 17.12.2019 року. Позивач звертався до відповідача щодо перерахунку його пенсії з урахуванням цієї довідки, однак відповідач йому в цьому відмовив.

Ухвалою від 04.01.2022 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

26.01.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року по справі №420/7594/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у нездійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 за його заявою від 28 листопада 2019 року пенсії по інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії ЧАЕС відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статусу та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 80%; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за його заявою від 28 листопада 2019 року пенсії по інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії ЧАЕС відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статусу та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 80% з 28 листопада 2019 року, з урахуванням здійснених виплат.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суді від 17.02.2020 року по справі №420/7594/19 здійснено перерахунок пенсії позивача, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2019 року згідно відсотку втрати працездатності 80%.

Також відповідач зазначив, що рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 25.04.2019 р. №1-р(ІІ)/2019 по справі №3-14/2019(402/19,1737/19) скасовано відповідні норми Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте дане рішення не містить жодних зобов`язань щодо проведення перерахунків та, відповідно, їх дати.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 є особою з інвалідністю 1 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с. 9).

Позивач у період з 06 травня по 12 червня 1986 року брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується записом у військовому квитку позивача НОМЕР_3 (а.с. 13).

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 (а.с. 10).

Відповідно до експертного висновку Обласної спеціалізованої ВКК для встановлення осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС №65-Л від 28.02.1992 року, ОСОБА_1 отримав захворювання, пов`язані з роботами з ліквідації аварії на ЧАЕС (а.с. 12).

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у надання медичної та соціальної допомоги серії 10 ААА №248263 від 16.09.2013 року, ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 80% (а.с. 38).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року по справі №420/7594/19, яке набрало законної сили 19.03.2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнено частково, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у нездійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 за його заявою від 28 листопада 2019 року пенсії по інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії ЧАЕС відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статусу та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 80%; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за його заявою від 28 листопада 2019 року пенсії по інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії ЧАЕС відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статусу та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 80% з 28 листопада 2019 року, з урахуванням здійснених виплат (а.с. 20-23).

Також судом встановлено, що вже після звернення позивача до суду з позовом (у справі №420/7594/19) відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у надання медичної та соціальної допомоги серії 10 ААА №261327, ОСОБА_1 з 21.12.2019 року встановлено ступінь втрати професійної працездатності 95% (а.с. 11).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, умови соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 1 Закону України № 796-ХІІ, закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Таким чином, Закон України №796-ХІІ спрямований на захист трьох категорій осіб, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Статтею 10 зазначеного Закону визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов`язані користувались всією повнотою соціально - економічних, політичних та особистих прав і свобод і несли усі обов`язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Отже, відповідно до статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" військовозобов`язані, призвані на військові збори для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є військовослужбовцями.

У період перебування позивача на військових зборах діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року №1950-VII "Про загальний військовий обов`язок", яким відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року №3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов`язаними.

За правилами статей 7-9 цього Закону "Про загальний військовий обов`язок", військовослужбовці і військовозобов`язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов`язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов`язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ, відповідно до ч.9 ст.1 цього Закону щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

За правилами ч.1 ст.16 Закону України від 6 грудня 1991 року №1934-XII "Про Збройні Сили України", держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).

Аналізуючи наведене, суд зазначає, що громадяни із числа військовозобов`язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Зазначене вище кореспондується зі ст.10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.

Рівність та недопустимість дискримінації особи є конституційними принципами національної правової системи України, а також фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14), Протоколі № 12 до неї (стаття 1) та у Загальній декларації прав людини1948 року (статті 1, 2, 7).

На це вказував і Європейський суд з прав людини, стверджуючи, що відмінність у ставленні є дискримінаційною тоді, коли немає об`єктивного і обґрунтованого виправдання (§ 51 рішення у справі "Stec and Others v. the United Kingdom" від 6 липня 2005 року).

На конституційному рівні визначені гарантії соціального захисту громадян, які перебувають на службі в органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, тобто виконують військовий обов`язок, а також осіб, які втратили здоров`я внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та потребують його відновлення, постійної медичної допомоги й соціального захисту з боку держави. Держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту вказаних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись із урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.

Законом визначаються основні положення щодо порядку реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення (абзац другий преамбули до Закону).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Особливості призначення пенсій військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, передбачені у статті 59 Закону.

Стаття 59 Зaкoну Укрaїни "Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" від 03.10.2017 року) передбачає, що військовослужбовцям, які брaли учaсть у ліквідaції нaслідків Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, тобто законодавець не пов`язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою.

Отже, вищезазначена стаття Закону №796 стосується призначення та виплати пенсії "військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи", а не виключно військовослужбовців строкової служби.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.04.2019 року у справі №3-14/2019(402/19, 1737/19) (№1-р(II)/2019) вирішив:

1.Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

2. Словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено».

У статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» зазначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційним Судом України в рішенні від 25.04.2019 року у справі №3-14/2019(402/19, 1737/19) (№1-р(II)/2019) вказано про втрату чинності ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у частині словосполучення «дійсної строкової» саме з 25.04.2019 року.

Тобто, саме з 25.04.2019 року втратили чинність положення ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

Відтак, саме з 25.04.2019 року, тобто з дня втрати чинності ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у частині словосполучення «дійсної строкової», військовозобов`язані, призвані на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, набули право на перерахунок пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Право позивача на отримання пенсії по інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії ЧАЕС відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статусу та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності підтверджене рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року по справі №420/7594/19, яке набрало законної сили 19.03.2020 року.

Слід зауважити, що зміна відсотку втрати працездатності пенсіонера є підставою для перерахунку його пенсії, виходячи з відсотку втрати працездатності, встановленого новою довідкою до акта огляду МСЕК.

Таку нову довідку (виписку з акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 261327 від 21.12.2019 року) ОСОБА_1 надав до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що підтверджується наявною у пенсійній справі копією цієї довідки та перерахунком від 03.01.2020 у зв`язку з уточненням даних в ЕПС, в якому відображено відомості про дану довідку та визначений нею відсоток втрати працездатності - 95% (а.с.13, 14).

Проте, вже 20.02.2020 року, посилаючись на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року по справі №420/7594/19, відповідач перерахував пенсію позивача, виходячи з відсотку втрати працездатності 80% за довідкою серії 10ААВ № 580236 від 16.09.2013 року (а.с.15).

Надалі за зверненням позивача відповідач перерахунок пенсії з урахуванням відсотку втрати працездатності 95% не проводив, посилаючись на рішення суду у справі №420/7594/19.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у перерахунку та виплаті основної державної пенсії, на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 95%, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності з 21.12.2019 року, оскільки з 21.12.2019 року позивачу встановлено 95% втрати працездатності.

Разом з тим, суд не бере до уваги доводи відповідача про порушення строку звернення до суду, оскільки рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, виходячи з 95% втрати працездатності, відповідачем не приймалося, а бездіяльність відповідача, яка полягає у непроведенні такого перерахунку, є триваючим порушенням прав позивача.

Отже, порушені права позивача щодо непроведення перерахунку його пенсії, виходячи з 95% втрати працездатності, підлягають захисту з 21.12.2019 року, як просить позивач. При цьому, суд також враховує, що право позивача на перерахунок його пенсії на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності, вже було захищено судом у справі №420/7594/19, однак, відповідач, маючи у пенсійній справі документ, що підтверджує відсоток втрати працездатності (95%), не врахував його, у контексті вже відновленого права позивача, змусивши позивача вдруге звертатися до суду за захистом порушених прав.

При цьому, суд бере до уваги, що з боку відповідача мала місце саме протиправна бездіяльність, оскільки жодних дій з перерахунку пенсії позивача (згідно відсотку втрати працездатності 95%) відповідач не вчинив, а тому відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку та виплати основної державної пенсії ОСОБА_1 на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 95%, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності.

Одночасно, вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача задоволенню не підлягає, оскільки жодних активних дій відповідач не вчинив.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивачем не понесені, а тому розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області щодо перерахунку та виплати основної державної пенсії ОСОБА_1 на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 95%, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату основної державної пенсії ОСОБА_1 на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року згідно відсотку втрати працездатності 95%, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності, починаючи з 21.12.2019 року.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів