Рішення № 104336896, 17.05.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№ 380/2444/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2022 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо непроведення з 01 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 01 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ра користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З 2001 року позивач проживає в Португалії, у зв`язку з чим він неодноразово уповноважував гр. ОСОБА_2 бути його представником у банківських установах України з питання отримання пенсії. 09 листопада 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області надіслало на адресу реєстрації місяця проживання позивача листа з вимогою надати копії паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, оригінали цих документів та заяву. Одночасно позивача повідомлено про те, що у разі ненадання документів, виплата пенсії буде призупинена з 01 грудня 2020 року до з`ясування обставин. У зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19 у державі Португалія позивач зміг подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області документи для поновлення виплати пенсії лише 07 жовтня 2021 року. Пенсія позивачу поновлена з 01 листопада 2021 року.

Бездіяльність відповідача щодо непроведення з 01 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року виплати пенсії позивач уважає протиправною, оскільки право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом. Після подання позивачем документів для поновлення пенсії виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії з моменту її призупинення, а не з моменту подання таких документів. Поновлення виплати пенсії з 01 листопада 2021 року на підставі відповідної заяви позивача не позбавляє відповідача обов`язку виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 поновити позивачу виплату пенсії саме з 01 грудня 2020 року, тобто з дня її припинення.

У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задоволити у повному обсязі.

Також у позовній заяві позивач зазначає, що поніс витрати на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 5000,00 грн, що підтверджується актом виконаних робіт, які просить стягнути з відповідача.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що у зв`язку з тим, що позивач особисто не подав до пенсійного органу відповідних документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було прийнято рішення від 27 листопада 2020 року про призупинення виплати пенсії відповідно до вимог чинного законодавства. 07 жовтня 2021 року до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшли документи від позивача для поновлення виплати пенсії у зв`язку з чим з 01 листопада 2021 року виплата пенсії була поновлена.

Відповідач зазначає, що пенсія позивачу призначена відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому безпідставними є його посилання на Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зауважує, що у позовній заяві позивач просить зобов`язати здійснити виплату пенсії з 01 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року, проте пенсія позивачу за вказаний період не нараховувалася. Відповідач, покликаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а, стверджує, що норми статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонером суми пенсії підлягають застосуванню за таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути невиплаченими саме з вини державного органу.

У зв`язку з вищевикладеним у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу відповідач вказує, що у цій справі послугами адвоката користувався позивач, а відтак відповідно до вимог статті 134 КАС України саме він несе витрати, пов`язані з наданням йому правничої допомоги. Зазначає, що надані адвокатом документи не містять жодного посилання на адміністративну справу, в межах розгляду якої заявлена вимога про відшкодування витрат за надану правничу допомогу, відтак такі документи не доводять факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу у цій справі. Зауважує, що ця справа є справою незначної складності, а провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 04 лютого 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

З 05 червня 2000 року ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 62% грошового забезпечення (вислуга років 24), що підтверджується Розрахунком Уч.40769 на пенсію за вислугу років (пенсійна справа № ХВ-52719).

Позивач проживає у державі Потругалія в м. Албергарія-а-Веля, що підтверджується Свідоцтвом від 23 листопада 2020 року № 570/4-636.

Згідно з довіреністю № 570/4-634 від 23 листопада 2020 року, посвідченою ОСОБА_3 , Консулом України в м. Порту, ОСОБА_1 уповноважив гр. ОСОБА_2 бути його представником у банківських установах України з питання отримання (впродовж року) належної йому пенсії.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області скерувало на адресу місця проживання позивача ( АДРЕСА_1 ) листа від 09 листопада 2020 року № 1300-0202-8/90955 про надання особисто для продовження виплати пенсії копії паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, оригіналів цих документів та заяви. Одночасно позивача повідомлено про те, що у разі ненадання документів, виплата пенсії буде призупинена з 01 грудня 2020 року до з`ясування обставин.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20 грудня 2021 року № 1300-5902-8/117144, наданого на запит представника позивача адвоката Ревера Сергія Васильовича, позивачу відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в установах банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1998 року № 1596, призупинено виплату пенсії з 01 грудня 2020 року, оскільки ним не представлено заяви для продовження виплати пенсії.

Як стверджує позивач у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19 у державі Португалія він зміг подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області документи для поновлення виплати пенсії лише 07 жовтня 2021 року.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20 грудня 2021 року № 1300-5902-8/117144, наданого на запит представника позивача адвоката Ревера Сергія Васильовича, виплата пенсії позивачу поновлена з 01 листопада 2021 року.

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з 01 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року виплати пенсії, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачу пенсії за період з 01 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Згідно із частиною першою статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до частин першої, другої статті 52 Закону № 2262-ХІІ пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

Іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України.

Статтею 62 Закону № 2262-ХІІ визначено, що пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) визначає, зокрема, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Згідно із статтею 52 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що у випадках, визначених законом, за рішенням територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду виплата пенсії може бути припинена. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Порядок поновлення виплати пенсії установлений, зокрема, статтею 46 Закону № 1058-IV згідно із частиною першою якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Таким чином, пенсіонер, виплата пенсії якому була припинена, а потім поновлена, має право на виплату нарахованих, але не отриманих своєчасно з власної вини сум пенсій за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Суд встановив, що відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в установах банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1998 року № 1596, позивачу призупинено виплату пенсії з 01 грудня 2020 року, оскільки ним не представлено заяви для продовження виплати пенсії.

Як стверджує позивач у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19 у державі Португалія він зміг подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області документи для поновлення виплати пенсії лише 07 жовтня 2021 року.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20 грудня 2021 року № 1300-5902-8/117144, наданого на запит представника позивача адвоката Ревера Сергія Васильовича, виплата пенсії позивачу поновлена з 01 листопада 2021 року.

Суд наголошує, що право позивача на поновлення виплати припиненої пенсії не є спірним у цій справі, а спірним є саме час, з якого позивачу повинна здійснюватися виплата поновленої пенсії.

З листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20 грудня 2021 року № 1300-5902-8/117144 слідує, що виплата пенсії позивачу припинена з 01 грудня 2020 року, а з документами для поновлення її виплати позивач звернувся до пенсійного органу 07 жовтня 2021 року.

Оскільки за отриманням пенсії позивач звернувся до пенсійного органу менш як за три роки після її припинення (у межах трирічного строку до дня звернення за призначенням пенсії), то в силу імперативних положень частини першої статті 46 Закону № 1058-IV він має право на виплату поновленої пенсії за минулий час, у спірному випадку з часу її припинення 01 грудня 2020 року.

Натомість відповідач у межах спірних правовідносин не врахував положень частини першої статті 46 Закону № 1058-IV, протиправно поновивши виплату припиненої позивачу пенсії з 01 листопада 2021 року, тобто з місяця, наступного за місяцем звернення позивача за отриманням пенсії, а не з урахуванням трирічного строку звернення за отриманням пенсії, встановленого вказаною нормою.

Твердження відповідача про безпідставність покликань позивача на Закон № 1058-IV суд відхиляє, оскільки згідно із частиною першою статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується, серед іншого, й на Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Крім того, частиною другою статті 62 Закону № 2262-ХІІ чітко визначено, що пенсії, призначені зазначеним у статті 1-2 цього Закону особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо аргументів відповідача про те, що норми статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонером суми пенсії підлягають застосуванню за таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути невиплаченими саме з вини державного органу, та його покликання з цього приводу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а суд зазначає таке.

У постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок згідно з яким пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. В той же час якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Крім того, у межах спірних правовідносин, які виникли між сторонами, позивач не отримав своєчасно суми пенсії з власної вини (не подав відповідних документів для продовження виплати пенсії), а не з вини пенсійного органу, тому відповідно до вимог частини першої статті 46 Закону № 1058-IV він має право на виплату пенсії за минулий час в межах трирічного строку до дня звернення за отриманням пенсії, а не без обмеження будь-яким строком, як про це помилково зазначає відповідач.

За таких обставин належить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з 01 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року виплати пенсії ОСОБА_1 , а позовну вимогу у цій частині задовольнити повністю.

Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Тож з метою ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 01 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 5000,00 гривень понесених ним витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала її посадова чи службова особа.

Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд встановив, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери» (Виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 976 від 09 грудня 2021 року (далі Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець зобов`язується надати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Договору передбачено, що відповідно до предмету цього Договору Клієнт приймає на себе наступні зобов`язання, зокрема, оплатити Виконавцю вартість правової допомоги (Гонорар), а також відшкодувати реальні витрати, пов`язані з наданням правової допомоги.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що правова допомога, передбачена предметом цього Договору, оплачується відповідно до акту виконаних робіт.

Відповідно до пункту 3.3 Договору гонорар сплачується Клієнтом в момент підписання Договору або протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку.

Як слідує зі змісту акта виконаних робіт від 19 жовтня 2021 року Виконавцем (Адвокатським об`єднанням «Мицик, Кравчук і Партнери») в інтересах Клієнта ( ОСОБА_1 ) згідно договору про надання правової допомоги № 976 від 09 грудня 2021 року у повному обсязі виконано зобов`язання:

- надання консультацій та узгодження правової позиції 0,5 год.;

- оформлення адвокатського запиту до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 0,5 год.;

- пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби 1 год.;

- складання позовної заяви 3 год.

Розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години 1000 гривень (5 год. х 1000 гривень = 5000 гривень). Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 3000 гривень.

Відповідно до квитанцій № МР_АВ180579ВОМ_22357396 від 10 грудня 2021 року та № 0.0.2434115516.1 від 25 січня 2022 року позивач сплатив на рахунок одержувача Адвокатського об`єднання «Мицик, Кравчук і Партнери» грошові кошти у розмірі 5000,00 грн, призначення платежу: оплата 09 грудня 2021 року.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За таких обставин суд зазначає, що ця справа згідно положень статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.

Окрім того, відповідно до частини шостої статті 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.

Відшкодування витрат за оформлення адвокатського запиту до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області суд вважає необґрунтованим з огляду на те, що в ордері на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1114329 від 13 грудня 2021 року чітко зазначено, що органом, у якому надається правова допомога, є Львівський окружний адміністративний суд.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідач щодо стягнення витрат на правничу допомогу також зауважує, що ця справа є справою незначної складності, а провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 1000,00 грн.

Також суд встановив, що при зверненні з цим позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 992,40 грн. Таким чином, ураховуючи задоволення позову судом у повному обсязі, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 992,40 грн сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області непроведення з 01 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 01 грудня 2020 року по 01 листопада 2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. М. Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 992,40 грн сплаченого судового збору.

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 17 травня 2022 року.

Суддя Клименко О.М.