Рішення № 104308219, 16.05.2022, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

16 травня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/1290/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр впровадження інноваційних технологій - «Цвіт»,

код ЄДРПОУ 37487566, вул. Інструментальна, 32, м. Чернігів, 14037

поштова адреса: вул. Івана Мазепи, 53, оф. 1, м. Чернігів, 14017

Відповідач: Приватне підприємство «Промінь К»,

код ЄДРПОУ 38049090, вул. Космонавтів, буд. 36, с. Савин, Козелецький район, Чернігівська область, 17072

Предмет спору: про стягнення 58 214,38 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр впровадження інноваційних технологій - «Цвіт» звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства «Промінь К», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 58 214,38 грн заборгованості, з яких 52 922,16 грн заборгованості за поставлений товар та 5 292,22 грн штрафу.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 28.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Також ухвалою від 28.12.2021 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 28.12.2021 відповідач отримав 30.12.2021, а отже останнім днем строку для подання ним відзиву є 14.01.2022.

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у тому числі доказами їх направлення позивачу.

Суд долучив до матеріалів справи поданий відповідачем відзив на позов, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з його урахуванням.

Судом зроблено витяг з офіційного веб-сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 0205903952637, тобто відзиву на позов, направленого на адресу позивача, з якого вбачається, що відзив отриманий позивачем 12.01.2022.

Отже, останнім днем для подання позивачем відповіді на відзив є 17.01.2022.

З урахуванням нормативних строків пересилання поштової кореспонденції, суд вважає, що станом на день ухвалення рішення суд мав отримати відповідь позивача на відзив, у разі її направлення.

Проте відповіді на відзив до суду не надійшло, а отже позивач не скористався своїм процесуальним правом для подання такої заяви по суті.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з введенням указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 воєнного стану на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022; веденням активних бойових дій на території Чернігівської області, у тому числі у м. Чернігові; зміною територіальної підсудності Господарського суду Чернігівської області та неможливістю здійснення судом правосуддя під час воєнного стану з об`єктивних причин, рішення ухвалено після відновлення здійснення правосуддя господарським судом Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., який розглядав справу.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов за договором поставки № 01/07-20 від 20.07.2020 в частині своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 52 922,16 грн, на яку позивачем нараховано 5 292,22 грн штрафу.

Відповідач у своєму відзиві заперечує проти заявлених позовних вимог та зазначає, що надана позивачем специфікація №01 від 20.07.2020 до договору №01-07/20 від 10.07.2020 не має жодного відношення до спірного договору, оскільки встановлює інші договірні відносини на основі іншого договору.

Відповідач вважає, що видаткова накладна від 20.07.2020 №РН-000000001 від імені відповідача підписана невідомою особою, про що свідчить явна й очевидна невідповідність підпису колишнього директора покупця Тищенка В. В. на такій накладній в порівнянні з його підписом на договорі та специфікації.

Посилаючись на ст. 58-1 Господарського кодексу України, відповідач зазначає, що наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документів не створює юридичних наслідків.

Також відповідач звертає увагу, що додані позивачем до позовної заяви документи не засвідчені належним чином.

З огляду на зазначене, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не підтвердженими належними та допустимими доказами, а отже у позові слід відмовити.

Відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

20.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр впровадження інноваційних технологій - «Цвіт» (далі - Постачальник) та Приватним підприємством «Промінь К» (далі - Покупець) укладено договір поставки №01/07-20 (далі - Договір) (а. с. 14-16).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця добриво «Силач», «Новатор» та ррр «Лідер пульс» (далі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар відповідно до умов даного Договору.

Кількість Товару, графік поставки окремих партій, ціна визначаються у специфікаціях (додатках) до даного Договору, які є невід`ємною його частиною (п. 2.1 Договору).

Товар вважається переданим Покупцю з моменту підписання видаткових накладних (п. 3.2 Договору).

За умовами п. 5.1, 5.2 Договору Покупець здійснює оплату партії Товару за ціною, вказаною в специфікаціях (додатках), що є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на Товар, графік поставки окремих партій Товару та загальна сума договору буде визначатися у додатку (додатках) до даного Договору у національній валюті України - гривні.

Оплата Товару проводиться в терміни, які вказані в Специфікаціях до даного Договору. Кошти перераховуються на поточний рахунок Постачальника, реквізити якого вказані в п. 12 даного Договору.

Згідно з п. 8.6 Договору Покупець в разі несвоєчасної оплати вартості Товару протягом двох робочих днів сплачує Продавцеві штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого Товару (з урахуванням ПДВ), зазначеної у відповідному додатку (додатках) до даного Договору в гривнях.

Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома Сторонами до 31.11.2020, а в частині виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором - до моменту повного виконання Сторонами обов`язків за Договором (п. 11.1 Договору).

На Договорі від імені ТОВ «Центр впровадження інноваційних технологій - «Цвіт» міститься підпис директора Коритного О. Г., а від імені ПП «Промінь К» - директора Тищенка В. В., а їх підписи скріплені печатками цих товариств.

Сторонами підписано Специфікацію №01 від 20.07.2020 до договору №01-07/20 від 10.07.2020 (далі - Специфікація №01) (а.с. 17) на постачання на адресу Покупця товару - новатор фосфор-калій та новатор сірка на загальну суму 52 922,16 грн.

Відповідно до п. 2 Специфікації №01 базис поставки (передачі) Товару (Інкотермс 2010): EXW-склад Продавця, що знаходиться за адресою: 14001, м. Чернігів, вул. Текстильників, 1А.

За умовами п. 3 Специфікації №01 Покупець зобов`язаний сплатити вартість Товару на умовах, зазначених в Договорі №01-07/20 від 10.07.2020, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника до 31.12.2020.

На Специфікації №01 від імені ТОВ «Центр впровадження інноваційних технологій - «Цвіт» міститься підпис директора Коритного О. Г., а від імені ПП «Промінь К» - директора Тищенка В. В., а їх підписи скріплені печатками цих товариств.

Позивач зазначає, що на підставі видаткової накладної №РН-000000001 від 20.07.2020 він поставив відповідачу Товар на загальну суму 52 922,16 грн, який останній не оплатив.

На видатковій накладній №РН-000000001 від 20.07.2020 в графі «Від постачальника» міститься підпис директора позивача Коритного О. Г., а в графі «Отримав (ла)» - Тищенка В. В., а їх підписи скріплені печатками сторін.

Відповідач доказів сплати позивачу коштів у розмірі 52 922,16 грн не надав, натомість взагалі заперечує проти отримання спірного товару та підписання спірної видаткової накладної директором ПП «Промінь К» Тищенком В. В.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Позивач стверджує про те, що на виконання умов договору поставки №01/07-20 від 20.07.2020 він поставив відповідачу згідно з видатковою накладною №РН-000000001 від 20.07.2020 товар на загальну суму 52 922,16 грн, вартість якого останній у встановлений у п. 5.2 договору термін не оплатив.

Так, за умовами п. 5.2 Договору оплата товару проводиться в терміни, вказані у Специфікаціях до цього договору.

Позивач надав суду специфікацію №01 від 20.07.2020 до договору поставки №01/07-20 від 10.07.2020, у якій вказано, у тому числі, найменування товару, що підлягає поставці, його кількість, ціна та термін оплати - до 31.12.2020.

Відповідач не заперечує проти підписання ним спірного договору та специфікації, проте вважає, що надана специфікація не має жодного відношення до спірного договору, оскільки встановлює інші договірні відносини на основі іншого договору.

Як вбачається з наданої специфікації, у ній зазначено посилання на договір поставки №01-07/20 від 10.07.2020, тоді як доданий до позовної заяви договір поставки містить такі реквізити - №01/07-20 від 20.07.2020, тобто фактично наявні відмінності щодо числа у даті договору, а в номері договору переставлені місцями такі знаки як «-» та «/».

Відмінність у таких розділових знаках суд вважає суто формальною помилкою при оформленні специфікації та не свідчить про зазначення іншого номеру договору, враховуючи повне співпадіння інших цифр у цьому реквізиті.

При цьому вказане у специфікації найменування товару, що підлягає поставці, відповідає предмету спірного договору, вказаному у п. 1.1 Договору.

Відповідач, заперечивши проти належності специфікації №01 від 20.07.2020 до договору поставки №01/07-20 від 20.07.2020, обмежився лише загальним посиланням на існування інших договірних відносин між сторонами, однак жодних обставин щодо укладення між позивачем та відповідачем іншого договору поставки №01-07/20 від 10.07.2020, тобто з таким самим номером, що і спірний, але в іншу дату суду не навів, як і не надав доказів на підтвердження цього.

Відтак суд доходить висновку, що у специфікації №01 від 20.07.2020 допущена технічна помилка у зазначенні числа у даті договору поставки і такі недоліки в її оформленні є формальними, а отже доводи відповідача у цій частині відхиляються судом.

Відповідач також заперечує проти підписання видаткової накладної №РН-000000001 від 20.07.2020 від імені ПП «Промінь К» колишнім директором Тищенком В. В. з огляду на невідповідність підпису цієї особи у порівнянні з підписами, які містяться на спірних договорі і специфікації.

Дослідивши надані позивачем докази, суд погоджується з доводами відповідача, що дійсно підпис Тищенка В. В. на Договорі та Специфікації №01 візуально відрізняється від його підпису на спірній видатковій накладній.

Однак підпис однієї особи, який складається з букв і штрихів, на різних документах може бути не завжди однаковим та залежить від впливу різних умов - від ступеню координації рухів, темпу його виконання, виконання у незвичних умовах (наприклад, в незручній позі), що може мати наслідком наявність певної відмінності у загальному вигляді підпису - кількості виконаних штрихів, нахилів елементів підпису, їх з`єднання, ступеню натиску тощо.

Крім того, при частому підписуванні різних документів іноді у особи з`являється, поряд із основним, додатковий варіант підпису, з більш простою і короткою транскрипцією.

Проте встановлення таких обставин - підписання спірної видаткової накладної Тищенком В. В. або іншою особою потребує спеціальних знань.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

У статті 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Згідно з ч. 3, 5 статті 99 Господарського процесуального кодексу України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта.

Відповідно до п. 1.1, 1.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 за № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України №1950/2 від 26.12.2012) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп`яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань.

Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Таким чином, для проведення почеркознавчої експертизи, окрім визначення експертної установи та переліку питань, які підлягають вирішенню, необхідним є надання оригіналу спірної видаткової накладної, а також вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків почерку особи, яка підлягає ідентифікації.

Проте відповідач, як особа, що заперечує проти підписання спірної видаткової накладної від імені ПП «Промінь К» Тищенком В. В., жодних клопотань про призначення у справі почеркознавчої експертизи не заявляв, переліку питань, інформації щодо знаходження вільних та умовно-вільних зразків, необхідних для проведення експертизи не зазначив, як і не вказав про можливість надання Тищенком В. В. експериментальних зразків.

Наведене свідчить про пасивну процесуальну поведінку відповідача, який обмежився лише твердженнями про непідписання Тищенком В. В. спірної видаткової накладної, але жодних дій для встановлення таких обставин не здійснив.

Крім того, на видатковій накладній №РН-000000001 від 20.07.2020 міститься відбиток печатки ПП «Промінь К».

Відповідач вважає, що наявність такого відбитку печатку відповідно до ст. 58-1 Господарського кодексу України не створює юридичних наслідків.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.

Однак матеріали справи не містять доказів, наданих відповідачем в порядку ч.1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про втрату, підробку чи інше незаконне заволодіння та використання третіми особами, всупереч волі відповідача, печатки підприємства та проставлення відтиску від імені відповідача на видатковій накладній, у тому числі не доведено факт звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу вказаного.

Відповідно до ч. 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідач не довів жодними доказами непідписання спірної видаткової накладної від імені ПП «Промінь К» директором Тищенком В. В., підпис якого скріплений печаткою ПП «Промінь К».

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

У свою чергу, такі додаткові обставини як: наявність на спірній видатковій накладній такого ж відбитку печатки, що і на спірних договорі та специфікації, з підписанням яких відповідач погоджується; складання усіх цих документів в один і той же день; укладення Договору у м. Чернігові, де й має відвантажуватись товар, додатково підтверджують вірогідність правомірності складання та підписання цієї накладної від імені ПП «Промінь К».

Враховуючи надані сторонами докази, суд вважає, що найбільш вірогідним є підписання видаткової накладної №РН-000000001 від 20.07.2020 з боку ПП «Промінь К» саме директором Тищенком В. В.

Суд також звертає увагу, що відповідач не надав жодних доказів (фінансово-господарської звітності, податкової звітності, бухгалтерського обліку тощо) та не заявив будь-яких клопотань про встановлення відповідних обставин щодо відсутності або спростування факту руху відповідних активів та/або зміни його фінансового стану підприємства по відношенню до спірних взаємовідносин.

Таким чином, враховуючи погодження сторонами у спірному договорі умов, за яких Товар вважається переданим Покупцю з моменту підписання видаткових накладних, відповідно наявність підпису директора ПП «Промінь К» Тищенка В. В., тобто уповноваженої особи відповідача, на спірній видатковій накладній свідчить про прийняття ПП «Промінь К» зазначеного в ній товару.

Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідача про те, що надані позивачем на підтвердження своїх вимог копії документів не можуть розглядатись в якості доказів з огляду на незасвідчення їх належним чином, враховуючи наступне.

Частинами 2, 4, 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.26 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2020.

Пунктом 5.26 Національного стандарту «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2020) визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.

У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки «Для копій».

До позовної заяви додано копії документів, які містять відмітку «копія вірна», підпис особи, яка їх засвідчила, що скріплений відбитком печатки позивача, та дату засвідчення.

Отже, на вказаних копіях відсутні найменування посади особи, що засвідчила копії документів, її власне ім`я та прізвище.

Разом з тим, суд вважає, що словесний вислів «копія вірна» за своїм змістом відповідає виразу «згідно з оригіналом», а отже підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу.

Також суд зазначає, що будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності та допустимості, що випливає зі змісту ст. 76, 77 ГПК України, у зв`язку з чим, стверджуючи про наявність об`єктивних сумнівів щодо наданих до матеріалів справи документів, учасник у справі, дотримуючись засад змагальності, має довести суду свої заперечення з приводу поданих іншим учасником документів (доказів).

Суд враховує посилання відповідача на деяку невідповідність доданих до позову копій документів вимогам п. 5.26 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2020). В той же час, вирішуючи питання належності та/або допустимості доказів, суд має зважати не лише суто на їх оформлення (в даному випадку оформлення копій документів), але й на обґрунтування та докази, які стосуються змісту цих документів та об`єктивно можуть змінити суть обставин, з`ясування яких входять до предмету доказування у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.08.2019 у справі 910/13094/17

В даному випадку відповідачем не наведено обґрунтування та не надано доказів, які б ставили під сумнів чи свідчили про недостовірність змісту доданих до позову копій документів або спростовували обставини, на підтвердження яких ці документи подані позивачем.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Хоча на копіях документів, доданих позивачем до позовної заяви, відсутні найменування посади особи, її власне ім`я та прізвище, проте підпис особи, яка засвідчила копії документів, скріплений печаткою позивача, що свідчить про засвідчення таких копій саме відповідальною особою позивача.

Незначні недоліки в оформленні копій документів не можуть свідчити про їх невідповідність оригіналу, а неврахування наданих позивачем доказів лише з таких формальних підстав є надмірним формалізмом, що порушує право позивача на справедливий судовий захист.

За таких обставин у їх сукупності, суд доходить висновку, що додані позивачем до позовної заяви копії документів є належними і допустимими доказами у цій справі.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та не сплатив позивачу кошти за поставлений товар у розмірі 52 922,16 грн у встановлений Договором строк, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявленого до стягнення штрафу.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого товару, позивач нарахував та заявив до стягнення 5 292,22 грн штрафу.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторони у п. 8.6 Договору передбачили господарсько-правову відповідальність за несвоєчасну оплату вартості Товару у вигляді сплати штрафу у розмірі 10% від такої вартості.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, дійшов висновку про правильне його нарахування, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5 292,22 грн штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2 270,00 грн (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021).

Отже, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Промінь К» (код ЄДРПОУ 38049090, вул. Космонавтів, буд. 36, с. Савин, Козелецький район, Чернігівська область, 17072) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр впровадження інноваційних технологій - «Цвіт» (код ЄДРПОУ 37487566, вул. Інструментальна, 32, м. Чернігів, 14037; поштова адреса: вул. Івана Мазепи, 53, оф. 1, м. Чернігів, 14017) 52 922,16 грн заборгованості за поставлений товар, 5 292,22 грн штрафу та 2270,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун