Рішення № 104307319, 05.05.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2022м. ДніпроСправа № 904/8550/21

За позовом ОСОБА_1 , с. Кочережки

до Відповідача-1 ОСОБА_2 , смт. Обухівка

Відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Наше Майбутнє", м. Дніпро

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів - ОСОБА_3

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна

про визнання недійсним рішення та акту

Суддя Ліпинський О.В.

Секретар судового засідання Главацький А. І.

Представники:

позивач ОСОБА_1

від відповідача-1 Литовченко Д.С.

від відповідача-2 та від третіх осіб не з`явились

Стислий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 (далі Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «НАШЕ МАЙБУТНЄ.» (далі Відповідач-2), за змістом якого просить суд:

- визнати недійним та скасувати письмове рішення єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Наше Майбутнє.» від 20.05.2020 року;

- визнати недійним та скасувати Акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 529,530 виданий 22.05.2020, приватним нотаріусом Ричка Юлією Олександрівною земельної ділянки площею 0,1344 га, кадастровий номер 1221455400:02:009:0281, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . та житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. "А", загальною площею 306,7 кв.м., житловою площею 110,2 кв.м., літ. "а" - тераса, літ. "з/я"- зливна яма, № 1-4 - огорожа.

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Юлії Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52424735 від 28.05.2020 про державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «НАШЕ МАЙБУТНЄ.» на земельну ділянку площею 0,1344 га, кадастровий номер 1221455400:02:009:0281, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 177065012214 та на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. "А", загальною площею 306,7 кв.м., житловою площею 110,2 кв.м., літ. "а" - тераса, літ. "з/я"- зливна яма, № 1-4 - огорожа, реєстраційний номер нерухомого майна 176988012214.

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності/довірчої власності: 36684084 щодо державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «НАШЕ МАЙБУТНЄ.» на земельну ділянку площею 0,1344 га, кадастровий номер 1221455400:02:009:0281, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 177065012214 та запис про право власності/довірчої власності: 36684061 щодо державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «НАШЕ МАЙБУТНЄ.» на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. "А", загальною площею 306,7 кв.м., житловою площею 110,2 кв.м., літ. "а" - тераса, літ. "з/я"- зливна яма, № 1-4 - огорожа, реєстраційний номер нерухомого майна 176988012214.

- припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «НАШЕ МАЙБУТНЄ.» на земельну ділянку площею 0,1344 га, кадастровий номер 1221455400:02:009:0281, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна177065012214 та на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. "А", загальною площею 306,7 кв.м., житловою площею 110,2 кв.м., літ. "а" - тераса, літ. "з/я"- зливна яма, № 1-4 - огорожа, реєстраційний номер нерухомого майна 176988012214.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що домоволодіння та земельна ділянка, які передані Відповідачем-1 до статутного капіталу Відповідача-2 за оскаржуваним рішенням та актом приймання-передачі, були придбані в період шлюбу між Позивачем та Відповідачем-1, є їх спільною сумісною власністю, і для розпорядження даним майном Відповідач-1 мав отримати відповідну письмову згоду від іншого співвласника, яка Позивачем не надавалася.

За викладених обставин Позивач вважає, що Відповідач-1 не мав відповідних повноважень на розпорядження спільним майном, що є підставою для визнання недійсним спірного акта приймання-передачі від 22.05.2020 року. Крім того, Позивач вважає, що існують підстави для визнання недійсним та скасування письмового рішення єдиного учасника ТОВ «Наше Майбутнє» від 20.05.2020 року про прийняття майна до статутного капіталу товариства.

Позовні вимоги в частині скасування речових прав та припинення права власності Відповідача-2 на спірне майно, заявлені як похідні від вимог про визнання недійсним правочину, на підставі якого проведено відповідні реєстраційні дії.

Стислий зміст заперечень відповідача-1

Відповідач-1 проти позову заперечує, посилаючись на те, що житловий будинок та земельна ділянка були придбані за власні кошти Відповідача-1 та зареєстровані за ним на праві приватної власності, у зв`язку із чим, передача зазначеного майна до статутного капіталу ТОВ «Наше Майбутнє» не суперечить вимогам закону, що виключає підстави для визнання недійсним оскаржуваного рішення та акта приймання-передачі.

Крім того, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, Відповідач-1 вважає, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.

27.01.2022 року Відповідач-1 подав заяву про застосування строку позовної давності щодо вимог про визнання недійсним та скасування письмового рішення єдиного учасника ТОВ "Наше Майбутнє" від 20.05.2020 року.

Стислий зміст заперечень відповідача-2

Відповідач-2 відзив на позовну заяву суду не подав, явку повноваженого представника в підготовчі та судові засідання не забезпечив.

Стислий зміст пояснень третіх осіб

Треті особи-1, 2 правом на подачу письмових пояснень по суті спору не скористались.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Позивачу надано строк на усунення недоліків протягом 7 днів із дати вручення ухвали.

Ухвалою від 25.10.2021 року Позивачу відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

03.11.2021 року, після усунення недоліків позовної заяви, суд відкрив провадження у справі № 904/8550/21 та призначив її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 03.12.2021 року до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на боці Відповідачів, залучено ОСОБА_3 (далі третя особа-1) та Приватного нотаріуса ДМНО Ричку Юлію Олександрівну (далі третя особа-2).

27.01.2022 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в засіданні на 17.02.2022 року.

В судовому засіданні 17.02.2022 року оголошено перерву до 01.03.2022 року згідно ст. 216 ГПК України.

У зв`язку із введенням на території України воєнного стану, та відсутність у наслідок цього можливості для здійснення безпечного розгляду справ у відкритих судових засіданнях, учасників справи було повідомлено, що засідання призначені до розгляду в період дії воєнного стану будуть перенесені на інші дати, про що на офіційному сайті суду було розміщено відповідне оголошення.

Враховуючи відносну стабілізацію військової ситуації на території міста, розгляд справи було призначено на 05.05.2022 року.

В порядку ст.ст. 233, 240 ГПК України, в судовому засіданні 05.05.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, складання повного рішення відкладено на строк до десяти днів із дня закінчення розгляду справи.

Обставини справи які визнаються судом встановленими

Як убачається з матеріалів справи, з 25.08.2012 року Позивач та Відповідач-1 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано між ними заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі №175/70/19 від 04.11.2019 року, що набрало законної сили 05.12.2019 року.

За час шлюбу Відповідачем-1 було придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та підтверджується договором купівлі-продажу від 10.10.2013 року (а.с. 25), а також, земельну ділянку площею 0,1344 га, кадастровий номер 1221455400:02:009:0281, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10.10.2013 року (а.с. 26).

19.05.2020 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстровано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Наше Майбутнє.» (Відповідач-2), засновником (учасником) якого виступив ОСОБА_3 (Третя особа -1).

20.05.2020 року єдиним учасником ТОВ «Наше Майбутнє.» прийнято письмове рішення про залучення в зв`язку з виробничою необхідністю 500 000,00 грн. в якості додаткового внеску від третьої особи ОСОБА_2 для збільшення статутного капіталу товариства.

Зазначеним рішенням, єдиний учасник товариства вирішив задовольнити заяву, що надійшла від ОСОБА_2 20.05.2020 року та прийняти її в якості одного з учасників товариства на частку в розмірі 99,8 % за умов формування нею додаткового внеску за рахунок наведеного судом вище нерухомого майна (земельної ділянки та житлового будинку).

Пунктом 7 рішення визначено розмір статутного капіталу товариства в сумі 501 000,00 грн. з наступним розподілом: ОСОБА_3 - 0,29% статутного капіталу, що становить 1 000,00 грн.; ОСОБА_2 - 99,8% статутного капіталу, що становить 500 000,00 грн.

Пунктом 8 рішення визначено, протягом 30-ти календарних днів із дня прийняття цього рішення скликати позачергові загальні збори для розгляду питання щодо фактичного формування статутного капіталу та затвердження розподілу часток між учасниками товариства.

22.05.2020 року між ТОВ «Наше Майбутнє.», в особі директора ОСОБА_3. та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі майна, за змістом якого, на виконання письмового рішення єдиного учасника від 20.05.2020 року Відповідач-1 передав, а Відповідач-2 прийняв, як внесок до статутного капіталу, земельну ділянку площею 0,1344 га, кадастровий номер 1221455400:02:009:0281, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. та житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Справжність підписів осіб, що зроблені на вказаному акті, посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. за реєстровим № 529, 530.

28.05.2020 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Ричка Ю.О., на підставі акта приймання-передачі майна від 20.05.2020 року, прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на згадану вище земельну ділянку та житловий будинок за ТОВ «Наше Майбутнє.».

Оцінка аргументів сторін

Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійним та скасування письмового рішення єдиного учасника ТОВ «Наше Майбутнє.» від 20.05.2020 року, а також визнання недійсним акта приймання-передачі майна від 22.05.2020 року, Позивач стверджує, що майно, передане Відповідачем-1 до статутного капіталу Відповідача-2 (земельна ділянка та житловий будинок), є спільною сумісною власністю Позивача та Відповідача-1, і розпорядження даним майном мало відбуватися за згодою Позивача, яка останнім не надавалась, а отже, спірний правочин вчинено Відповідачем-1 без необхідних повноважень, що є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

При цьому, за змістом позовної заяви Позивач приходить до висновку, що оскільки у спірних правовідносинах Відповідач-1 виступав з одного боку як один із співвласників майна, а з іншого, як учасник та кінцевий бенефіціар ТОВ «Наше Майбутнє.», обидві сторони спірного правочину діяли недобросовісно, оскільки не могли не знати, що майно належить до спільної сумісної власності, і що Відповідач-1 не отримав від Позивача згоди на розпорядження таким майном.

Здійснивши оцінку доводів Позивача, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення закріплені в статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, Відповідач-1 зазначає, що житловий будинок та земельна ділянка, стосовно яких виник даний спір, були придбані за власні кошти Відповідача-1 та зареєстровані за ним на праві приватної власності, що може свідчить про непоширення на таке майно режиму спільної власності.

В силу вимог ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В порушення наведеної процесуальної норми, Відповідач-1 не надав суду жодних доказів в підтвердження факту придбання ним спірного майна за власні кошти, та відповідно не спростував презумпцію спільності права власності на таке майно.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

В силу вимог ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Порядок здійснення права спільної сумісної власності, визначено статтею 369 Цивільного кодексу України яка передбачає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

29.06.2021 року в постанові по справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду виклала наступний правовий висновок.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

При цьому, в п. 8.66 названої вище постанови, Велика Палата відступила від подібного правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-3058цс16 відносно того що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та зазначила, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним.

Крім того, в п. 8.67. Велика Палата дійшла висновку про необхідність відступлення від власного висновку, викладеного в постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору, та уточнила зазначений висновок таким, чином, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.

З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду, при вирішення даного спору крім доведення обставин віднесення майна щодо якого вчинено спірний правочин до спільної сумісної власності, Позивач має довести, що контрагент за спірним правочином, в даному випадку ТОВ «Наше Майбутнє.», діяв недобросовісно, зокрема знав чи не міг не знати про те, що майно є спільною сумісною власності і що Відповідач-1 не отримав згоди на розпорядження таким майном другого співвласника - Позивача.

На підтвердження факту недобросовісності дій ТОВ «Наше Майбутнє.» під час укладення спірного правочину, Позивач стверджує, що оскільки у спірних правовідносинах Відповідач-1 виступав з одного боку як один із співвласників майна, а з іншого, як учасник та кінцевий бенефіціар ТОВ «Наше Майбутнє.», обидві сторони спірного правочину діяли недобросовісно, оскільки не могли не знати, що майно належить до спільної сумісної власності, і що Відповідач-1 не отримав від Позивача згоду на розпорядження таким майном. В підтвердження зазначених доводів, Позивач посилається на поточні дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 33), згідно яких ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціар ним власником ТОВ «Наше Майбутнє.» з часткою в статутному капіталі товариства в розмірі 99,8%.

Суд вважає зазначені доводи Позивача хибними, виходячи з наступного.

При вирішенні спору про визнання правочину недійсним, питання щодо відповідності чи невідповідності такого правочину вимогам законодавства, в тому числі оцінка добросовісності дій сторін правочину, здійснюється судом на момент вчинення правочину.

Як убачається з матеріалів справи, на час прийняття рішення учасника ТОВ «Наше Майбутнє.» від 20.05.2020 року, єдиним учасником товариства з часткою в розмірі 100% статутного капіталу, являвся ОСОБА_3 .

Дане рішення по суті є рішенням, прийнятим в порядку статі 18 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Зміст положень ст. 18 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначає, що учасники товариства можуть збільшити статутний капітал товариства за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників.

У рішенні загальних зборів учасників товариства про залучення додаткових вкладів визначаються загальна сума збільшення статутного капіталу товариства, коефіцієнт відношення суми збільшення до розміру частки кожного учасника у статутному капіталі та запланований розмір статутного капіталу (ч. 3 ст. 18 Закону).

Додаткові вклади можуть вноситися у негрошовій формі. У такому разі рішенням загальних зборів учасників визначаються учасники товариства та/або треті особи, які вносять майно, та його грошова оцінка (ч. 4 ст. 18 Закону).

Треті особи та учасники товариства можуть вносити додаткові вклади протягом шести місяців після спливу строку для внесення додаткових вкладів учасниками, які мають намір реалізувати своє переважне право, якщо рішенням загальних зборів учасників про залучення додаткових вкладів не встановлено менший строк (ч. 7 ст. 18 Закону).

Протягом одного місяця з дати спливу строку для внесення додаткових вкладів, встановленого відповідно до цієї статті, загальні збори учасників товариства приймають рішення про: 1) затвердження результатів внесення додаткових вкладів учасниками товариства та/або третіми особами; 2) затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів; 3) затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства (ч. 10 ст. 18 Закону).

Аналіз положень зазначеної норми закону дає підстави для висновку, що з прийняттям учасником товариства рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткового вкладу третьої особи, остання не набуває статус учасника товариства автоматично. Виникнення в третьої особи корпоративних прав із частки в статутному капіталі, пов`язано з вчиненням дії щодо внесення додаткового вкладу, затвердженням товариством результатів такого внесення, та проведенням державної реєстрації зміни складу учасників товариства.

З урахуванням наведеного, статус учасника ТОВ «Наше Майбутнє.», Відповідач-1 міг набути лише після передачі майна до статутного капіталу товариства за спірним актом приймання-передачі та проведення державної реєстрації відповідних змін до відомостей про склад учасників товариства.

Таким чином, станом на дату підписання спірного акта приймання-передачі майна від 22.05.2021 року, а тим більше на дату прийняття оскаржуваного рішення від 20.05.2021 року, Відповідач-1 учасником ТОВ «Наше Майбутнє.» не являвся.

З огляду на викладене, доводи Позивача, що у спірних правовідносинах Відповідач-1 одночасно виступав на стороні ТОВ «Наше Майбутнє.», та зроблений з цього висновок, що набувач майна під час вчинення спірного правочину знав, що майно є спільною сумісною власністю та відповідно діяв недобросовісно, не відповідають фактичним обставинам справи.

Виходячи із приписів ст. 73 ГПК України, встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, здійснюється судом на підставі доказів, обов`язок щодо подання яких покладено на сторін у справі (ч. 3 ст. 74 ГПК України).

Позивач не надав суду жодних належних доказів з яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у даній справі, зокрема, доказів в підтвердження того, що на час прийняття оскаржуваного рішення від 20.05.2021 року або на дату вчинення спірного правочину (акта приймання-передачі майна від 22.05.2021), Відповідач-2 знав чи не міг не знати про те, що передане до статутного капіталу майно належить Відповідачу-1 та Позивачу на праві спільної сумісної власності і що Відповідач-1 не отримав згоди на це другого з співвласника - Позивача.

Висновки за результатами розгляду справи

За викладених вище обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування Акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 529,530 від 22.05.2020 року.

Щодо вимог в частині визнання недійсним та скасування рішення єдиного учасника ТОВ «Наше Майбутнє.» від 20.05.2020 року, яке за доводами Позивача є правочином, зміст якого суперечить вимогам закону, а саме ч. 1 ст. 203 ЦК України, слід зазначити, що рішення загальних зборів учасників юридичної особи не є правочинами в розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер лише для суб`єктів цих відносин.

З огляду на те, що в позовній заяві не зазначено жодних, належних правових підстав для висновку щодо невідповідність оскаржуваного рішень нормам законодавства, що регулює діяльність відповідного виду юридичних осіб, доводів щодо порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів, або позбавлення учасника юридичної особи можливості взяти участь у зборах тощо, суд не вбачає підстав для задоволення відповідної частини вимог.

В зв`язку з відмовою в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним правочину щодо розпорядження майно (акт приймання-передачі майна від 22.05.2020 року), яка по суті є основною вимогою, похідні вимоги про скасування речових прав та припинення права власності Відповідача-2 на спірне майно, задоволенню не підлягають.

Судові витрати

Згідно приписів ст. 129 ГПК України, судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74-79, 86, 129, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16.05.2022

Суддя О.В. Ліпинський