Вирок № 104302549, 16.05.2022, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/2275/19

Провадження № 1-кп/463/75/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2022 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

прокурора - Татарин Ю.Б.,

захисника - Пащука А.І.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

потерпілої - ОСОБА_2 ,

представника потерпілої - Жолновича І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 12018140040003060 від 09.11.2018 року про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Конюшки-Семенівські Городоцького району Львівської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, не працюючого, пенсіонера, раніше не судженого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 08 листопада 2018 року близько 18 год. 30 хв. знаходячись на першому поверсі у під`їзді будинку АДРЕСА_2 , знаючи про те, що здоров`я будь-якої людини рівною мірою охороняється законом, діючи цілеспрямовано, протиправно, умисно, з мотивів неповаги та з метою завдання невизначеної шкоди здоров`ю ОСОБА_2 , реалізуючи свій злочинний намір на заподіяння тілесних ушкоджень, підійшов до останньої та схопивши обома руками за куртку в області грудної клітки, штовхнув її до дверей квартири АДРЕСА_3 , при цьому потерпіла ОСОБА_2 від отриманих поштовхів кілька раз вдарилась головою. Після цього, ОСОБА_1 наніс кулаками правої та лівої рук удари в обличчя потерпілої, а саме: в область лівої скроневої ділянки голови. В цей час, на крики потерпілої ОСОБА_2 про допомогу, з приміщення квартири АДРЕСА_4 вийшла ОСОБА_3 , побачивши яку, ОСОБА_1 з місця події втік. Внаслідок нанесених ударів, ОСОБА_1 заподіяв потерпілій ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, забою м`яких тканин скроневої ділянки голови зліва, які відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Таким чином, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.125 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав частково. Суду показав, що він проживає по сусідству з потерпілою ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . 08.11.2018 року близько 18 год. 30 хв. він повертався додому, зайшов у під`їзд будинку та побачив на сходовій клітці потерпілу ОСОБА_2 , яка перешкоджала йому пройти до своєї квартири. Між ними зав`язалася словесна перепалка, під час якої потерпіла шарпала його за куртку. В цей час, він лівою рукою штовхнув потерпілу і пішов до своєї квартири. На сходовій клітці крім нього та потерпілої нікого не було. Стверджує, що тілесних ушкоджень ОСОБА_2 він не наносив, але визнає той факт, що від його поштовху потерпіла могла вдаритися головою та отримати такі тілесні ушкодження, які зазначені у висновку експерта. В подальшому, йому стало відомо, що потерпіла написала заяву в поліцію. Станом на сьогоднішній день він частково відшкодував потерпілій заподіяну шкоду у розмірі 4800,0 гривень та готовий відшкодувати витрати на лікування. У вчиненому розкаюється та просить суд суворо не карати.

Незважаючи на часткове визнання своєї вини обвинуваченим, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України підтверджується низкою логічно узгоджених та послідовних, а відтак, на думку суду, достовірних доказів.

Показаннями потерпілої ОСОБА_2 , яка суду показала, що вона проживає по сусідству з обвинуваченим, з яким у неї склалися неприязні відносини, оскільки ОСОБА_1 неодноразово погрожував їй та членам сім`ї фізичною розправою, провокував конфліктні ситуації. 08.11.2018 року близько 18 год. 30 хв. повертаючись додому після покупок, вона побачила біля будинку обвинуваченого, який зайшовши у під`їзд, почав раптово наносити їй удари кулаками. На сходовій клітці крім неї та обвинуваченого нікого не було. Загалом він наніс їй 5-6 ударів в ділянку голови, грудної клітки та по тілу. В цей час вона почала кричати про допомогу, а обвинувачений втік. На її крики вибігла сусідка ОСОБА_3 . Через деякий час вона викликала швидку допомогу, лікарі її оглянули та повезли у 8-му лікарню. В лікарні зробили МРТ та діагностували у неї струс головного мозку. В подальшому, вона періодично змушена була проходити курс лікування. З 19.11.2018 року по 28.11.2018 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні у Залізничній лікарні, крім цього, перебувала на стаціонарному лікуванні з 05.12.2018 року по 18.12.2018 року.

Показаннями свідка зі сторони захисту ОСОБА_4 , яка суду показала, що потерпіла ОСОБА_2 є її матір`ю. З обвинуваченим ОСОБА_1 у їхньої сім`ї відносини непрості. 08.11.2018 року вона була на роботі, близько 18 год. 45 хв. їй подзвонила мати та повідомила, що обвинувачений її побив. Приїхавши додому, вона побачила маму, в якої були почервоніння на обличчі та сумка була подерта. Від матері їй стало відомо, що ОСОБА_1 у під`їзді будинку накинувся на неї, бив її до стіни та наносив удари. Обвинувачений неодноразово погрожував їхній сім`ї. У лікарні потерпілій діагностували струс головного мозку, від госпіталізації вона відмовилася. Після цього випадку в її матері погіршився стан здоров`я, остання змушена періодично проходити курси лікування по сьогоднішній день.

Під час судового розгляду судом неодноразово здійснювалися виклики свідків сторони обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , крім того, за клопотаннями прокурора ухвалами суду до зазначених свідків було застосовано привід. Проте, свідки жодного разу в судове засідання не з`явилися, ухвали про привід не були виконані, сторона обвинувачення не забезпечила явку таких в судове засідання.

Суд звертає увагу на наступні обставини.

Положеннями ч.1 ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Одночасно згідно з ч.3 ст.23 КПК України сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Відповідно до ч.2 ст.327 КПК України, прибуття в суд перекладача (за винятком залучення його судом), свідка, спеціаліста або експерта забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.

Згідно матеріалів справи, за клопотанням прокурора суд неодноразово відкладав судові засідання для виклику свідків, роз`яснюючи прокурору про те, що забезпечення явки свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в судове засідання покладено на сторону обвинувачення.

Однак у судові засідання свідки не з`являлась, при цьому, судом було вжито всіх необхідних заходів для забезпечення свідків в судове засідання.

Згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 08.11.2018 року, ОСОБА_2 зазначила, що 08.11.2018 року близько 18 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , сусід ОСОБА_6 наніс їй тілесні ушкодження в область голови та грудей.

Як вбачається із змісту заяви від 09.11.2018 року, яка адресована слідчому Личаківського ВП ГУНП у Львівській області Геш І.М., ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 протягом двох років погрожує її сім`ї. Так, 08.11.2018 року близько 18 год. 20 хв. ОСОБА_1 побив її на загальному коридорі, коли вона намагалася зайти до квартири. Він бив її кулаками по голові і грудях, штовхнув декілька разів до стіни, внаслідок чого вона вдарилася головою. Знаходячись у 8-мій лікарні їй встановили діагноз - струс головного мозку. Вона постійно перебуває у стресі та страху за своє життя.

Аналогічна за змістом заява ОСОБА_2 від 13.11.2018 року щодо неправомірних дій ОСОБА_1 була скерована на адресу дільничного інспектора поліції м.Винники.

Згідно довідки Міського травматологічного пункту № 2 від 08.11.2018 року вбачається, що ОСОБА_2 була на прийомі у лікаря 08.11.2018 року о 20 год. 10 хв. та у неї діагностовано струс головного мозку, забій м`яких тканин скроневої ділянки голови зліва. Від госпіталізації остання відмовилася.

Як вбачається з реєстрації повідомлення Личаківського ВП ГУНП у Львівській області від 19.11.2018 року, ОСОБА_2 19.11.2018 року о 15 год. 12 хв. звернулася до чергового лікаря Залізничної лікарні та повідомила, що її побив сусід ОСОБА_1 . Від госпіталізації відмовилася. Діагноз: стан після перенесеного струсу мозку від 08.11.2018 року.

Згідно з висновком експерта № 1109 від 14.11.2018 року вбачається, що у ОСОБА_2 при зверненні в ТП № 2 м.Львова та в поліклініку в період 08-14 листопада 2018 року було діагностовано «Струс головного мозку. Забій м`яких тканин скроневої ділянки зліва». На момент проведення судово-медичної експертизи виявлено синець на щоці зліва. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів, можливо від ударів рукою, могли виникнути 08 листопада 2018 року і відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 05.12.2018 року та фототаблиці, за участі потерпілої ОСОБА_2 , її представника ОСОБА_7 , статиста, у присутності понятих, потерпіла вказує на місце, де виник конфлікт, де вона знаходилася і на якій відстані від ОСОБА_1 , місце розташування її квартири та як саме ОСОБА_1 наносив їй удари кулаками рук в ділянку голови.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 28.11.2018 року та фототаблиці, за участі свідка ОСОБА_3 , статиста, у присутності понятих, вбачається, що свідок ОСОБА_3 вказала на місце, де знаходилися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відтворила позицію та дії ОСОБА_1 , який схопив ОСОБА_2 за грудну клітку та вдаряв її, внаслідок чого остання вдарилась головою до стінки та краю дверей квартири АДРЕСА_3 .

За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши об`єктивно досліджені у судовому засіданні, відповідно до вимог ст.ст.85, 94 КПК України, вказані вище всі докази, надані сторонами кримінального провадження, в їх сукупності, враховуючи їх логічність, послідовність та узгодженість між собою, суд повно та всебічно з`ясував і встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та прийшов до висновку, що обвинуваченим вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.125 КК України, тобто заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Вказаний висновок судом зроблений поза розумним сумнівом, а отже, враховуючи зазначене вище, вина ОСОБА_1 повністю доведена в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ч.2 ст.125 КК України. Підстав для кваліфікації вчиненого за іншими статтями Кримінального кодексу, або іншими частинами статті суд не вбачає.

Вказаний висновок суду узгоджується з п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява № 1637/04), в якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п.282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Обставиною, що пом`якшує покарання суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних правопорушенням наслідків, зміст досудової доповіді відносно ОСОБА_1 (результати оцінки обвинуваченого ОСОБА_1 показали середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та середній ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб), особу обвинуваченого, який раніше не суджений, пенсіонер, за місцем проживання характеризується позитивно, на диспансерному обліку з приводу наркологічного та психічного захворювання не перебуває, і вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції ч.2 ст.125 КК України у виді штрафу.

29 березня 2019 року потерпілою ОСОБА_2 подано цивільний позов до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 10.04.2019 року, цивільний позов прийнято до розгляду.

Позивач ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 16805,49 гривень матеріальної шкоди та 50000,0 гривень моральної шкоди. Матеріальна шкода полягає у витратах на лікування на суму 1805,49 гривень та 10000,0 гривень витрат на правову допомогу. Моральна шкода полягає у тому, що після конфлікту з ОСОБА_1 у потерпілої посилилося серцебиття, піднявся артеріальний тиск, почервоніло обличчя, вона перебувала у стресовому емоційному стані декілька днів. Також у неї пропав сон, погіршився апетит через пережиті фізичні страждання, на сьогоднішній день вона продовжує курс лікування та змушена приймати відповідні медичні препарати.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві, просять позов задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримала повністю.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні позов визнали частково. Відповідач згідний відшкодувати потерпілій матеріальну шкоду у розмірі 1805,49 гривень та моральну шкоду у розмірі 8000,0 гривень. Крім того, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 12.05.2022 року перераховано потерпілій ОСОБА_8 в якості відшкодування 4800,0 гривень.

Заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали справи в частині цивільного позову, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд приходить до висновку, що позов цивільного позивача у кримінальному провадженні підлягає до задоволення частково, з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов, зокрема до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Суд вважає, що дослідженими в судовому засіданні доказами винуватості обвинуваченого встановлено протиправну поведінку ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами кримінального провадження; встановлено наявність шкоди заподіяння ОСОБА_2 легкого тілесного ушкодження.

Аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

На підтвердження понесеної позивачем матеріальної шкоди, остання долучила до матеріалів кримінального провадження копії чеків на лікування на загальну суму 1805,49 гривень.

Вивчивши цивільний позов в частині стягнення матеріальної шкоди, суд вважає, що вимога про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 1805,49 гривень підлягає задоволенню, оскільки позивачем належними доказами підтверджено факт заподіяння матеріальної шкоди.

Що стосується стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала у внаслідок протиправної поведінки відносно неї.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, передбачає, що моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вирішуючи питання щодо розміру завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд приймає до уваги тривалість моральних та фізичних страждань і переживань потерпілої.

Отже, беручи до уваги конкретні обставини провадження, наслідки, що наступили, характер емоційних, моральних, а насамперед фізичних страждань, які перенесла потерпіла, зважаючи на обставини при яких було заподіяно моральну шкоду, ґрунтуючись на принципах розумності і справедливості, суд вважає, що позовні вимоги потерпілої в частині відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволення частково, а з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 10000,0 гривень моральної шкоди, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Визначаючи саме такий розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю, позивач зазнала моральних страждань, а тому на підставі ст.1167 ЦК України така шкода підлягає відшкодуванню і з урахуванням наведених норм права та встановлених судом обставин справи. Ця сума, враховуючи особу обвинуваченого і характер його дій, на думку суду відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеною чи надмірною.

У позовній заяві позивач також вказала про те, що очікує понести витрати у розмірі 10000,0 гривень, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги.

До завершення розгляду справи представник позивача в якості доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу подав суду Акти передачі-приймання наданих послуг від 28.03.2019 року та 13.05.2022 року за Договором про надання правової допомоги від 20.11.2018 року на суму 24000,0 гривень. Сторона позивача просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу на загальну суму 29000,0 гривень.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо розміру витрат на правову допомогу. Зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу повинні бути розумними і обґрунтованими, однак обраховані позивачем витрати не відповідають вказаним критеріям.

За змістом ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, з огляду на положення ч.3 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

У справі яка розглядається правнича допомога надавалась позивачу на підставі Договору про надання правової допомоги від 20.11.2018 року.

Згідно Актів передачі-приймання послуг від 28.03.2019 року та 13.05.2022 року, правова допомога полягала в укладенні договору про правову допомогу, з`ясування обставин справи тривалістю 1 год. та вартістю 500,0 гривень; участь у слідчому експерименті тривалістю 3 год. та вартістю 3000,0 гривень; підготовці запиту тривалістю 1 год. та вартістю 500,0 гривень; участь у відкритті матеріалів справи тривалістю 1 год. та вартістю 1000,0 гривень; участь в 16 судових засіданнях тривалістю 19 год. та вартістю 24000,0 гривень.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Разом з тим, суд не може погодитись із реальністю наданих послуг у виді укладення договору про правову допомогу тривалістю 1 год.; участю у слідчому експерименті тривалістю 3 год., при цьому, слідчий експеримент тривав 05.12.2018 року з 10 год. 40 хв. до 11 год. 50 хв.; крім того, значна частина судових засідань тривала менше 1 год., а частина судових засідань була відкладена за клопотаннями учасників процесу.

Тому, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що критерій реальності адвокатських послуг та критерій розумності їхнього розміру не дотриманий в повній мірі.

Як наслідок, з врахуванням таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу слід зменшити до суми 10000,0 гривень, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не обирався.

Речові докази та процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.

Керуючись ст.ст.368, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,0 гривень (одна тисяча сімсот гривень 00 копійок) в дохід держави.

Цивільний позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 1805,49 гривень (одна тисяча вісімсот п`ять гривень 49 копійок), моральну шкоду у розмірі 10000,0 гривень (десять тисяч гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,0 гривень (десять тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Личаківський районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Грицко Р.Р.