Рішення № 104296546, 13.05.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2022 року ЛуцькСправа № 140/9213/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді ВалюхаВ.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби, Департаменту податкових та митних експертиз ДФС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач 1), Державної митної служби України (далі - ДМС України, відповідач 2), Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби (далі - СЛЕД ДМС України, відповідач 3) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до 20.01.2016 позивач обіймав посаду заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів (далі - СЛЕД Міндоходів). Наказом Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів України) від 20.01.2016 №4-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено з займаної посади заступника начальника СЛЕД Міндоходів. Вказаний наказ було оскаржено до суду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 у справі №803/173/16 позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ Міндоходів України від 20.01.2016 №4-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника СЛЕД Міндоходів з 21.01.2016; стягнуто з Міндоходів України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 611836,46 грн.; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника СЛЕД Міндоходів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, а саме в розмірі 12190,29грн. допущено до негайного виконання.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 у справі №803/173/16 замінено сторін виконавчого провадження з примусового виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2020, а саме боржників: Міндоходів України на правонаступника ДФС України; СЛЕД Міндоходів на правонаступника Департамент податкових та митних експертиз ДФС (далі - ДПМЕ ДФС).

01.02.2021 ДФС України винесла наказ №60-о «Про виконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1 », яким скасовано наказ Міндоходів України від 20.01.2016 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді заступника начальника СЛЕД Міндоходів з 21.01.2016.

Листом від 25.06.2021 №863/Д/99-99-08-03-14 ДФС України повідомила позивача про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1200 від 18.12.2018 «Про утворення Державної податкової служби та Державної митної служби України» ДФС України реорганізовано шляхом поділу на Державну податкову службу України (далі - ДПС України) та ДМС України. У зв`язку з тим, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №1217-р від 04.12.2019 функції і повноваження з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи здійснює виключно ДМС України, позивача попереджено про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією. Додатком до даного листа було попередження про наступне звільнення без дати підписання, відповідно до якого у зв`язку з реорганізацією СЛЕД Міндоходів попереджено про скорочення посади, яку позивач обіймає.

Наказом ДФС України від 30.07.2021 №1138-о «Про звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено 30.07.2021 ОСОБА_1 з посади заступника начальника СЛЕД Міндоходів у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), СЛЕД Міндоходів забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 згідно з чинним законодавством та виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Позивач вважає наказ ДФС України від 30.07.2021 №1138-о «Про звільнення ОСОБА_1 » протиправним, та таким, що підлягає обов`язковому скасуванню через невідповідність вимогам чинного законодавства.

Так, з даного наказу вбачається, що ДФС України позивача звільнено без конкретизації причин та підстав, оскаржуваний наказ містить лише формальний перелік пунктів, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, позивачу не зрозуміло, з якої саме підстави, передбаченої вищезазначеними нормами, його звільнено.

Позивач також вказує, що після винесення ДФС України 01.02.2021 наказу №60-о «Про виконання рішення та поновлення на посаді ОСОБА_1 » він жодного дня не пропрацював, оскільки установа, де його поновили - СЛЕД Міндоходів припинена з 2015 року, на даний час її функції виконує вже другий правонаступник - СЛЕД ДМС України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» утворено СЛЕД ДФС реорганізувавши СЛЕД Міндоходів. Згідно із наказом ДФС України від 25.01.2017 №39 «Про перейменування деяких територіальних органів ДФС» СЛЕД ДФС перейменовано на ДПМЕ ДФС. Постановою Кабінету Міністрів України №1200 від 18.12.2018 утворену ДПС України та ДМС України, реорганізувавши ДФС України шляхом поділу. Відповідно до даної постанови ДМС України є правонаступником майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС України у відповідних сферах діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України №858 від 02.10.2019 утворено як юридичну особу публічного права територіальні органи ДМС України, у тому числі, СЛЕД ДМС України, згідно з пунктом 2 вказаної постанови ДПМЕ ДФС реорганізується шляхом приєднання до СЛЕД ДМС України.

За час звільнення з роботи та поновлення на роботі за рішенням суду від 07.04.2020 у справі №803/173/16, установа, де позивач обіймав посаду - СЛЕД Міндоходів була двічі реорганізована, спочатку в ДПМЕ ДФС, а згодом в СЛЕД ДМС України. На даний час всі функції (права та обов`язки) установи, звідки позивача було звільнено, виконує СЛЕД ДМС України, всі працівники СЛЕД Міндоходів були переведені в порядку звільнення спочатку в ДПМЕ ДФС, а згодом в СЛЕД ДМС України.

Позивач вказує, що ДФС України та суб`єкт призначення установи правонаступника - ДМС України проігнорували норми абзацу другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII щодо пропонування йому іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби та порушили принцип державної служби «забезпечення рівного доступу до державної служби», який передбачений пунктом 7 частини першої статті 4 вказаного Закону, оскільки позивачу, на відміну від усього штату працівників СЛЕД Міндоходів, а згодом і ДПМЕ ДФС, які були переведені до правонаступника СЛЕД ДМС України, не було надано можливості продовжити здійснювати свої повноваження в установі, до якої безпосередньо перейшли права та обов`язки СЛЕД Міндоходів - СЛЕД ДМС України.

Враховуючи, що штат працівників правонаступника ДПМЕ ДФС та СЛЕД ДМС України збільшено на 9 штатних одиниць (відповідно до штатних розписів даних установ), то сам факт реорганізації не може бути належною та законною підставою звільнення. Жодних перешкод у зайнятті позивачем посади в установі правонаступника СЛЕД Міндоходів - СЛЕД ДМС України відповідач в оскаржуваному наказі не наводить, а тому звільнення не може бути визнано обґрунтованим, і як наслідок, оскаржуваний наказ за встановлених обставин порушує конституційне право на працю та підлягає скасуванню.

ДФС України та ДМС України не було забезпечено можливість переведення позивача на будь-яку вакантну посаду державної служби до новоствореного державного органу правонаступника, яку позивач міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, професійної підготовки та професійної компетентності, враховуючи також і те, що з 1982 року працює на різних посадах, зокрема в митних органах.

Таким чином позивач вважає, що оскаржуваний наказ винесений в порушення абзацу другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, оскільки через бездіяльність ДФС України та ДМС України під час його звільнення з посади заступника начальника СЛЕД Міндоходів позивачу не було запропоновано жодної посади в установі, до якої безпосередньо перейшли права та обов`язки СЛЕД Міндоходів - СЛЕД ДМС України, і не було враховано переважне право на залишенні на роботі. При цьому, поновлення позивача на роботі має відбуватись виключно в правонаступнику СЛЕД Міндоходів - СЛЕД ДМС України, оскільки до правонаступника перейшли всі права та обов`язки установи, з якої позивача звільнено.

Крім того, звільнення відбулось в порушення пункту 8 частини другої статті 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 №3166-VI (далі - Закон №3166-VI), оскільки в оскаржуваному наказі відсутні будь-які відомості про погодження звільнення з Міністром фінансів України.

Позивач звертає увагу, що відповідно до пункту 2 оскаржуваного наказу від 30.07.2021 №1138-о СЛЕД Міндоходів доручено забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 згідно з чинним законодавством та виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Проте, ніяких коштів позивач не отримав через те, що СЛЕД Міндоходів припинена, в даної установи немає фінансування, як і немає відкритих рахунків, що вкотре підтверджує протиправність звільнення.Крім того, Міндоходів України ще не є припиненою установою, і оскільки СЛЕД Міндоходів є територіальним органом Міндоходів України, то звільняти з посади заступника СЛЕД Міндоходів мав виключно голова Міндоходів України, а не голова ДФС України.

За розрахунками позивача його середньоденний заробіток становить 1394,73грн., та враховуючи те, що правонаступником СЛЕД Міндоходів, який наділений повноваженнями і фінансуванням, є СЛЕД ДМС України, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно стягнути саме з цієї установи, починаючи з наступного робочого дня після 30.07.2021, в розмірі 1394,73 грн. за кожен робочий день по день винесення рішення по суті.

Позивач також зазначає, що через протиправні дії відповідачів йому завдано моральну шкоду, яка виразилась в душевних стражданнях. Коли після звільнення в 2016 році позивача поновили на роботі аж в 2021 році в установі, яка ліквідована, це зумовило негативні емоції, які згодом перейшли в душевні страждання, а коли позивач дізнався, що його ще й звільнено з даної установи, якої з 2015 року не існує, просто не міг зібратися силами на оскарження даного наказу, оскільки фактично зневірився у те, що в Україні дійсно діє принцип верховенства права. Відтак, вважає, що протиправні дії відповідачів ДФС України та ДМС України щодо звільнення та не запропонування іншої роботи зумовили душевні страждання, порушили право на працю і спричинили моральну шкоду, розмір якої оцінює в 100000,00грн.

Позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 30.07.2021 №1138-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді заступника директора СЛЕД ДМС України, стягнути з СЛЕД ДМС України середній заробіток за час вимушеного прогулу з наступного робочого дня після дати звільнення в розмірі 1394,73грн. за кожен робочий день до дати винесення рішення по справі, визнати бездіяльність ДФС України та ДМС України щодо не запропонування іншої рівнозначної або, як виняток нижчої посади на підставі частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, стягнути з ДМС України та ДФС України моральну шкоду в розмірі 100000,00грн., по 50000,00грн. з кожного з відповідачів.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.71).

06.09.2021 Волинський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відвід судді Костюкевича С.Ф. (а.с.74-75).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 прийнято до провадження дану справу новим складом суду (суддя Валюх В.М.), постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 79).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.89-102) відповідач СЛЕД ДМС України позов не визнав та просить відмовити у задоволенні позовних вимог до відповідача 3, оскільки не є належним відповідачем за викладеними у позові вимогами. При цьому, вказує, що позивач жодного дня не перебував у правовідносинах із СЛЕД ДМС України та у відношенні відповідача 3 не було винесено жодного судового рішення щодо визнання правонаступником по виконанню рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 у справі №803/173/16. Крім того, на даний час існують як юридичні особи Міндоходів України, ДФС України та ДПМЕ ДФС, які мають право поновити позивача, тому відсутні законодавчі підстави щодо поновлення позивача на роботі саме в СЛЕД ДМС України, з якою позивач ніколи не перебував у трудових відносинах, зокрема, на посаді заступника директора СЛЕД ДМС України. Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить здійснювати з Міндоходів України або з ДФС України (який є його правонаступником), враховуючи, що позивач був звільнений наказом ДФС України від 30.07.2021 №1138-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

ДФС України подала до суду відзив на позовну заяву (а.с.160-163), у якому відповідач 1 позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні, з огляду на таке.

Так, голова комісії з реорганізації ДФС України, з дотриманням норм чинного законодавства України, листом від 25.06.2021 надіслав попередження про скорочення посади заступника начальника СЛЕД Міндоходів та про наступне вивільнення по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення попередження (у зв`язку із реформуванням органів ДФС). При цьому, ДФС України не могла запропонувати позивачу рівнозначну або нижчу посаду в СЛЕД Міндоходів, оскільки в ній відсутні посади, які можливо було запропонувати.

Крім того, позивач не звертався до ДМС України для вирішення питання стосовно переведення до ДМС України, яка не належить до структурних підрозділів та не підпорядковується ДФС України, тому відповідач 1 не міг запропонувати та перевести позивача на рівнозначну посаду до органів ДМС України.

ДФС України у відзиві на позовну заяву також вказує, що за відповідачем 1 залишилися функції по боротьбі з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції, основним штатом працівників ДФС є працівники податкової міліції, тоді як позивач перебував на посаді заступника начальника СЛЕД Міндоходів та не був працівником податкової міліції, постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №761 штатну чисельність працівників ДФС України повністю скорочено, тому належним відповідачем за позовом є ДМС України.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с. 173-183) відповідач ДМС України позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що відповідач 2 не порушив права позивача, які б підлягали поновленню. При цьому, внаслідок реорганізації ДФС України шляхом поділу, остання мала право ініціювати припинення державної служби з підпорядкованими службовцями, в т.ч. з позивачем. Призначення на посаду заступника начальника СЛЕД Міндоходів ОСОБА_1 проведено ДФС України, з огляду на це саме вказаний суб`єкт призначення наділений правом як на вручення попередження про наступне звільнення, так і одночасного запропонування іншої рівнозначної посади державної служби.

Крім того, ДФС України перебуває у стані припинення, продовжує здійснювати відповідні повноваження та функції, розподільчого балансу не складено та не підписано, чинне законодавство не встановлює граничних строків припинення юридичної особи, та з огляду на те, що позивач оскаржує наказ ДФС України, тому залучення ДМС України як відповідача у справі є безпідставним.

Позивач ОСОБА_1 подав до суду відповіді на відзиви ДФС України (а.с.169-172) та ДМС України (а.с. 196-199), у яких з доводами відзивів не погодився з підстав, викладених у позовній заяві.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22.10.2021 клопотання СЛЕД ДМС України задоволено частково, залучено до участі у справі як відповідача ДПМЕ ДФС (далі також - відповідач 4), ухвалено судовий розгляд справи здійснювати спочатку, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово (а. с. 200-201).

Копію ухвали суду від 22.10.2021 про залучення до участі у справі відповідача ДПМЕ ДФС отримав 25.10.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 211), проте відповідач 4 відзиву на позовну заяву до суду не подав.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Додатково суд звертає увагу, що дана справа не належить до тієї категорії справ, які в розумінні пунктів 1 - 6 частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), повинні бути розглянуті судом виключно за правилами загального позовного провадження, а тому враховуючи передбачені частиною третьою статті 257 КАС України обставини, суд дійшов висновку про можливість та доцільність розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справі, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020, у справі №803/173/16 за позовом ОСОБА_1 до ДФС України, ДПМЕ ДФС, ДМС України, СЛЕД ДМС України про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії позов задоволено частково, визнано протиправним і скасовано наказ Міндоходів України від 20.01.2016 № 4-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника СЛЕД Міндоходів з 21.01.2016, стягнуто з Міндоходів України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 611836,46 грн., рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника СЛЕД Міндоходів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, а саме в розмірі 12190,29грн. звернуто до негайного виконання, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а. с. 19-36).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 виправлено допущені описки в резолютивній частині скороченого рішення суду від 07.04.2020 в адміністративній справі №803/173/16, а саме замість «першого заступника» необхідно читати «заступника» та замість «12500» необхідно читати «12000».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 касаційну скаргу ДМС України задоволено частково, змінено рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2020, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі №803/173/16, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2020, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі №803/173/16 залишено без змін (а. с. 121-142).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 замінено сторін виконавчого провадження з примусового виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 в справі № 803/173/16, а саме боржників: Міндоходів України на правонаступника - ДФС України; СЛЕД Міндоходів на правонаступника - ДПМЕ ДФС (а.с. 37-39).

01.02.2021 ДФС України винесла наказ №60-о «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 », яким, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 у справі №803/173/16, з урахуванням ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 у справі №803/173/16, скасовано наказ Міндоходів України від 20.01.2016 №4-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника СЛЕД Міндоходів з 21.01.2016 (а. с. 14).

25.06.2021 за вих.№863/Д/99-99-08-03-14 ДФС України направило позивачу ОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення у зв`язку із реорганізацією, та згідно із додатком до листа у вигляді попередження про наступне звільнення позивача попереджено про наступне звільнення з посади заступника начальника СЛЕД Міндоходів по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього повідомлення на підставі пункту 1 частини першої та пункту 3 частини третьої статті 87 Закону №889-VIII з припиненням державної служби та виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (а.с.17-18).

Згідно із наказом ДФС України від 30.07.2021 №1138-о «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», припинено державну службу та звільнено 30.07.2021 ОСОБА_1 з посади заступника начальника СЛЕД Міндоходів у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, СЛЕД Міндоходів наказано забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 згідно з чинним законодавством та виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (а.с.15).

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII передбачено, що державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87 цього Закону).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 №1285-ІХ, який набрав чинності 06.03.2021) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

За приписами частини п`ятої статті 22 Закону №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Частиною першою статті 41 Закону №889-VIII визначено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Згідно із частинами першою, третьою-п`ятою, сьомою статті 5 Закону №3166-VI міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України.

Міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників і заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади (пункт 8 частини другої статті 18 Закону №3166-VI).

Пунктом 1 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (далі - Порядок №1074), передбачено, що цей Порядок визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

За приписами пункту 6 Порядку № 1074 права та обов`язки органів виконавчої влади переходять:

у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття;

у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади;

у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу;

у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади;

у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Згідно із пунктом 8 Порядку №1074 внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Перейменування органу виконавчої влади не призводить до його реорганізації.

Пунктом 12 Порядку №1074 передбачено, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.

Відповідно до пункту 18 Порядку №1074 до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу.

Згідно із підпунктом 4 пункту 21 Порядку №1074 голова комісії: забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1, до якого включено Спеціалізовану лабораторію з питань експертизи та досліджень ДФС, та реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2, відповідно до якого Спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень Міндоходів (орган Міндоходів, який реорганізується) приєднано до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС.

Наказом ДФС України від 25.01.2017 №39 «Про перейменування деяких територіальних органів ДФС» перейменовано Спеціалізовану лабораторію з питань експертизи та досліджень ДФС - на Департамент податкових та митних експертиз ДФС.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18.12.2018 №1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу (пункт 1); установлено, що: Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок); Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства; Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності; забезпечення діяльності Державної податкової служби та Державної митної служби у 2018 та 2019 роках здійснюватиметься в межах видатків, передбачених Державній фіскальній службі; Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 № 858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, до якого включено Спеціалізовану лабораторію з питань експертизи та досліджень Держмитслужби, та реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2 (Департамент податкових та митних експертиз ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби), установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.

Суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує також наведені нижче висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду (Верховного Суду України).

Верховний Суд України в постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14 визначив правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Крім того, Верховний Суд України у постановах від 04.03.2014 у справі №21-8а14, від 27.05.2014 у справі №21-108а14 вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Вказані гарантії від незаконного звільнення передбачаються при ліквідації самої установи (організації), в якій працювала особа, а ліквідація структурного підрозділу установи, з одночасним створенням іншого, який фактично виконує ті ж самі функції, тим паче зобов`язує роботодавця вжити всіх необхідних заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого підрозділу. Таким чином, у випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов`язок щодо працевлаштування (пропозиції про працевлаштування згідно статті 49-2 КЗпП) працівників ліквідованої установи (організації) поширюється не лише на цю установу (організацію), а й на відповідну новостворену установу (організацію), оскільки, як зазначено Верховним Судом України, роботодавцем у такому випадку є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічні висновки підтримані Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №816/979/17, від 28.05.2021 у справі №400/144/20.

Крім того, за змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Водночас застосування законодавцем у наведених положеннях Закону №889-VIII слова «може», підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб`єкта призначення на переведення державного службовця без обов`язкового проведення конкурсу та жодним чином не увільняє його від обов`язку дотриматися процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №340/221/20).

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним наказом ДФС України від 30.07.2021 №1138-о «Про звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу позивача та звільнено його 30.07.2021 з посади заступника начальника СЛЕД Міндоходів на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із реорганізацією державного органу, а саме СЛЕД Міндоходів, та скороченням посади.

Відтак, в силу приписів частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 №1285-ІХ, який набрав чинності 06.03.2021) одночасно з попередженням про його звільнення позивачу необхідно було запропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII було б правомірним виключно за умови відсутності можливості запропонувати відповідні посади або у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Суд також звертає увагу, що ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника СЛЕД Міндоходів наказом Міндоходів України від 20.01.2016 № 4-о та поновлено на вказаній посаді з 21.01.2016 наказом ДФС України від 01.02.2021 № 60-о, що виданий на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 у справі №803/173/16. При цьому, у період з 20.01.2016 по 07.04.2020 відбулася реорганізація державного органу, у якому позивач займав відповідну посаду: СЛЕД Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до СЛЕД ДФС (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України»), СЛЕД ДФС перейменовано на ДПМЕ ДФС (згідно із наказом ДФС України від 25.01.2017 №39 «Про перейменування деяких територіальних органів ДФС»), а ДПМЕ ДФС реорганізовано шляхом приєднання до СЛЕД ДМС України (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 № 858).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що фактичного допуску позивача до роботи на посаді заступника начальника СЛЕД Міндоходів після видання наказу ДФС України від 01.02.2021 № 60-о «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 » не відбулося, позаяк СЛЕД Міндоходів ліквідовано та 22.10.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення вказаної юридичної особи (а.с.62), а питання щодо переведення позивача у зв`язку із ліквідацією СЛЕД Міндоходів на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу (тобто, СЛЕД ДМС України) у встановленому порядку (частина п`ята статті 22, пункт 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII) не було вирішено.

Суд також враховує, що на момент початку реорганізації штатна чисельність ДПМЕ ДФС складала 152 штатних одиниць, а на момент створення СЛЕД ДМС України штатна чисельність склала 161 штатну одиницю, що підтверджується відповідними штатними розписами (а. с. 40-60). При цьому, суд відхиляє викладені у відзиві СЛЕД ДМС України доводи щодо неналежності цих доказів (а.с.100-101), оскільки вказаний відповідач, в порушення частини другої статті 77 КАС України, не довів, що зазначені штатні розписи є недостовірними доказами. Тобто, суд виходить з того, що фактичного скорочення чисельності працівників у правонаступнику СЛЕД ДМС України не відбулося, а навпаки кількість штатних одиниць була збільшена на 9. При цьому, суду не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що була відсутня реальна можливість виконати імперативні норми законодавства в частині пропонування позивачу іншої рівнозначної посади державної служби в СЛЕД ДМС України або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до його професійної підготовки та професійних компетентностей.

На думку суду, виходячи із системного аналізу положень частини третьої статті 87, частини п`ятої статті 22, пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII, з врахуванням вказаних вище правових висновків Верховного Суду, за встановлених у цій справі фактичних обставин звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було б правомірним лише за умови відсутності можливості запропонувати йому відповідні посади в СЛЕД ДМС України або у разі відмови позивача від переведення на запропоновані посади. При цьому, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18.12.2018 №1200 (згідно із якою ДМС України є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС України у відповідних сферах діяльності), постанову Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 №858 (відповідно до якої ДПМЕ ДФС реорганізовано шляхом приєднання до СЛЕД ДМС України), підпункт 1 пункту 5, підпункт 10 пункту 11 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227, обов`язок щодо пропонування відповідних посад позивачу було покладено не лише на ДФС України, а й також і на ДМС України.

Проте, як встановлено судом, в порушення частини третьої статті 87, частини п`ятої статті 22, пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII позивачу взагалі не були запропоновані інші рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, при цьому, відповідачі ДФС України та ДМС України не надали доказів того, що була відсутня можливість запропонувати позивачу відповідні посади в СЛЕД ДМС України або ж позивач відмовився від переведення на запропоновану посаду.

Суд також погоджується із доводами позивача про порушення пункту 8 частини другої статті 18 Закону №3166-VI при прийнятті оскаржуваного наказу ДФС України від 30.07.2021 №1138-о з огляду на відсутність у матеріалах справи відповідного погодження Міністра фінансів України на звільнення позивача з посади.

Згідно із частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та вказаних вище правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку про порушення вимог частини третьої статті 87, частини п`ятої статті 22, пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII при виданні оскаржуваного наказу ДФС України від 30.07.2021 №1138-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », у зв`язку із чим, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного наказу підлягають до задоволення.

При цьому, оскільки суд дійшов висновку про незаконне припинення державної служби та звільнення позивача з 30.07.2021 відповідно до наказу ДФС України від 30.07.2021 №1138-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », який визнаний судом протиправним та скасований, тому позивача необхідно поновити на попередній посаді з 02.08.2021 (наступний робочий день після 30.07.2021 - день звільнення позивача з посади, який є останнім робочим днем) з одночасним стягненням з ДФС України (органу, який видав оскаржуваний наказ) на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з правовою позицією, закріпленою у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №826/16707/18, у разі встановлення факту незаконного звільнення, орган, який вирішує спір, поновлює особу на посаді, яку вона займала до звільнення, а не на рівнозначній посаді.

Відтак, позовні вимоги про поновлення позивача саме на посаді заступника директора СЛЕД ДМС України (тобто, фактично на рівнозначній посаді, яку позивач ніколи не обіймав) не підлягають задоволенню, так само не можуть бути задоволені позовні вимоги про стягнення саме з СЛЕД ДМС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позаяк відповідач 3 не приймав оскаржуваний наказ про припинення державної служби та звільнення позивача, тобто не порушив у даному випадку права позивача. На думку суду, переведення позивача на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в СЛЕД ДМС України (органі, якому передані повноваження та функції СЛЕД Міндоходів) повинно бути вирішено у встановленому законодавством порядку (частина п`ята статті 22, пункт 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII) після поновлення позивача на посаді згідно із цим рішенням суду.

При обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з того, що відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, а за приписами пункту 4 розділу ІІІ цього ж Порядку якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази виплати позивачу у розрахунковому періоді заробітної плати, тому суд бере до уваги посадовий оклад відповідної посади в розмірі 10600,00грн., встановлений наказом ДПМЕ ДФС від 14.02.2000 №2 (а.с. 103-104), та передбачений штатним розписом СЛЕД ДМС України на 2021 рік (а.с. 54).

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 557,89 грн. (10600грн. х 2 міс. / 38 - кількість робочих днів в травні та в червні 2021 року), та позаяк час вимушеного прогулу позивача за період з 02.08.2021 (наступний робочий день після звільнення) і по день прийняття даного рішення 12.05.2022 року складає 198 робочих днів, тому з відповідача ДФС України (органу, який прийняв рішення про припинення державної служби та звільнення з посади) на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 110462,22грн. (198 робочих днів х 557,89грн.).

Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ДФС України та ДМС України щодо не запропонування іншої рівнозначної або, як виняток нижчої посади на підставі частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII не підлягають до задоволення з огляду на те, що виконання вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII є лише дотриманням процедури припинення державної служби та звільнення державного службовця, а належним способом захисту порушених прав є прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування відповідного наказу про звільнення з одночасним поновленням державного службовця на попередній посаді.

Згідно із частинами першою, другою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. При цьому, КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За приписами частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною першою статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Суд бере до уваги доводи позивача про те, що порушення його трудових прав внаслідок незаконного звільнення призвело до заподіяння йому моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях. При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує не лише ступінь моральних страждань та переживань, а й обставини незаконного звільнення.

На думку суду, враховуючи обставини справи, виходячи з принципів розумності та справедливості, необхідно задовольнити позовні вимоги про стягнення моральної шкоди частково, стягнувши з відповідача ДФС України (органу, який протиправно звільнив позивача) моральну шкоду в сумі 5000,00грн., та відмовивши у стягненні моральної шкоди з ДМС України, яка не приймала рішення про припинення державної служби позивача.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, підлягає до негайного виконання дане рішення суду в частині: 1) поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника СЛЕД Міндоходів з 02.08.2021; 2) стягнення з ДФС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 10599,91грн. (19 робочих днів х 557,89грн.).

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 30 липня 2021 року №1138-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів з 02 серпня 2021 року.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 110462 гривні 22 копійки (сто десять тисяч чотириста шістдесят дві гривні двадцять дві копійки).

Стягнути з Державної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 5000 гривень 00 копійок (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів з 02 серпня 2021 року підлягає до негайного виконання.

Рішення суду в частині стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 10599 гривень 91копійка (десять тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень дев`яносто одна копійка) підлягає до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх