Рішення № 104291214, 13.05.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.05.2022Справа № 910/21739/21Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вулиця Назарівська, будинок 3, місто Київ, 01032) в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (вулиця Промислова, будинок 133, місто Енергодар, Запорізька область, 71503) доДержавного агентства резерву України (вулиця Пушкінська, будинок 28, місто Київ, 01601)простягнення 4 968 грн 70 коп.Представники сторін:не викликались, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" з вимогами до Державного агентства резерву України про стягнення 4 968 грн 70 коп. заборгованості за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 04.06.2008 № 5/13, в тому числі: 4 840 грн 95 коп. основної заборгованості, 37 грн 64 коп. 3 % річних та 90 грн 11 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 04.06.2008 № 5/13 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати витрат на зберігання матеріальних цінностей, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 4 840 грн 95 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 37 грн 64 коп. 3 % річних та 90 грн 11 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2022 відкрито провадження у справі № 910/21739/21, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

25.03.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2008 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву України, правонаступником якого відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 є Державне агентство резерву України (комітет за договором) та Державним підприємством "Національна атомне енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (зберігач за договором) укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/13 (надалі - договір), предметом якого є зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - цінності) зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Відповідно до пункту 1.2. договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені договором форми актів затверджуються комітетом.

Згідно із пунктом 2.1. договору зберігач зобов`язаний вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що комітет зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України. (пункт 4.1 договору).

Згідно із пунктом 4.2. договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем. У разі коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Відповідно до пункту 4.3. договору сторони погодили, що оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання комітетом акта встановленої форми.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (пункт 7.3 договору).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Нормами частини 3 статті 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов`язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Між позивачем та відповідачем було погоджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву у відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на 2020 рік в сумі 6 019 грн 80 коп. та на 2021 рік в сумі 7 711 грн 50 коп.

Позивач направив на адресу відповідача супровідними листами №№ 75-48/10012 від 26.04.2021, 75-48/14296 від 11.06.2021 та 75-48/23138 звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву у відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" за 4 квартал 2020 року, за 1 та 2 квартали 2021 року та всі необхідні документи на підтвердження витрат, відповідно до якого позивач фактично витратив на зберігання 4 840 грн 95 коп.

02.08.2021 та 12.10.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогами №№ 28-22/1882 та 28-22/2506 про стягнення витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву за 4 квартал 2020 року, за 1 та 2 квартали 2021 року на загальну суму 4 840 грн 95 коп., в якій вимагав відшкодувати витрати на утримання та зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на суму 4 840 грн 95 коп.

Зазначені вимоги залишись без відповіді та задоволення.

Як встановлено судом відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов`язання щодо відшкодування витрат позивачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 4 квартал 2020 року, за 1 та 2 квартали 2021 року, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 4 840 грн 95 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги, оскільки не підписання відповідачем направлених позивачем актів звірки взаєморозрахунків на відшкодування фактичних витрат матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2017 рік та не надання вмотивованої відмови від їх підписання не звільняє відповідача від сплати наданих позивачем послуг за договором.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з відшкодування витрат позивачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 04.06.2008 № 5/13 за 4 квартал 2020 року, за 1 та 2 квартали 2021 року та факту наявності заборгованості з відшкодування витрат за зберігання цінностей у розмірі 4 840 грн 95 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 840 грн 95 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 37 грн 64 коп. 3 % річних та 90 грн 11 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти стягнення з нього інфляційних втрат і 3 % річних, вказуючи, що на нього не розповсюджується дія вимог Цивільного кодексу України щодо нарахування таких санкцій, однак суд не погоджується з такими доводами.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та норм чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання зобов`язання за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 04.06.2008 № 5/13, вимоги позивача про стягнення з відповідача 37 грн 64 коп. 3 % річних та 90 грн 11 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вулиця Назарівська, будинок 3, місто Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (вулиця Промислова, будинок 133, місто Енергодар, Запорізька область, 71503, ідентифікаційний код 19355964) 4 840 (чотири тисячі вісімсот сорок) грн 95 коп. витрат, здійснених на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, 37 (тридцять сім) грн 64 коп. 3 % річних, 90 (дев`яносто) грн 11 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Б.Плотницька