Постанова № 10428582, 16.07.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

< Копия >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.07.10 місто СевастопольСправа №2а-1572/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі колегії:

головуючого судді -Прохорчук О.В.,

суддів: Єфременко О.О.,

Дудкіної Т.М.,

секретар судового засідання - Іванов Д.Б.,

у відсутність представників сторін та третіх осіб,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, треті особи: Севастопольський апеляційний господарський суд, Севастопольський апеляційний адміністративний суд, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, про зобовязання вчинити певні дії та стягнення несплаченої частини заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України,Державного казначейства України, в якому, з урахуванням уточнень, просить зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 212140,70 грн. та стягнути з Державної судової адміністрації України частину несплаченої заробітної плати за період роботи з 01.06.2005 по 31.12.2009.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка - суддя Севастопольського апеляційного адміністративного суду з 01.06.2005 по 31.12.2009 отримувала значно меншу заробітну плату, ніж передбачена діючим законодавством; право на перерахування грошового забезпечення виникло внаслідок відповідного підвищення посадових окладів Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України; крім того з 01.01.2006 по 31.12.2009 отримувала заробітну плату з обмеженням, встановленим пунктом 41 постанови Кабінету Міністрів України “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, тобто виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 332 гривні; частина заробітної плати у розмірі 212140,70 грн. позивачці не виплачена, чим порушені її конституційні права на оплату праці суддів.

Свою правову позицію позивачка обґрунтовує посиланням на статті 126, 130 Конституції України, статті 1, 3, 44 Закону України «Про статус суддів», статтю 14 Закону України «Про судоустрій України», постанови Кабінету Міністрів України № 514 від 30.06.2005 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України»та № 865 від 03.09.2005 «Про оплату праці суддів».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 28.05.2010 відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Севастопольський апеляційний господарський суд, Севастопольський апеляційний адміністративний суд, Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України.

Іншою увалою суду від 28.05.2010 закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання 16.07.2010 позивачка, представники відповідачів та третіх осіб не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать підписи на відповідних поштових повідомленнях. Позивачка надала клопотання про розгляд справи за її відсутності. Державне казначейство України та Міністерство фінансів України надіслали заперечення на позов, в яких просять у задоволенні позову відмовити, справу розглянути у відсутність їх представників. Інші учасники судового процесу про причини неприбуття суд не повідомили.

Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача субєкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У звязку з цим суд вважає можливим розглянути справу у відсутність незявившихся осіб за наявними в ній доказами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Севастопольської міської ради народних депутатів № 314 від 27.05.1993 ОСОБА_2 обрано на посаду судді Ленінського районного суду міста Севастополя строком на пять років.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів»від 15.10.1998 № 184-XIV ОСОБА_2 обрано безстроково на посаду судді Ленінського районного суду міста Севастополя.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів»від 12.07.2001 № 2669-III ОСОБА_2 обрано на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів»від 22.05.2008 № 299-VI ОСОБА_2 обрано на посаду судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду та наказом голови суду “Про призначення на посаду” № 36-К від 09.06.2008 призначено з 09.06.2008 на посаду судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду. Цим же наказом голови суду ОСОБА_2 відповідно до пункту 4 статті 44 Закону України “Про статус суддів” та постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 “Про порядок обчислення стажу державної служби” встановлено доплату до посадового окладу за 2 кваліфікаційний клас та надбавку за вислугу років у розмірі 25 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за встановлений кваліфікаційний клас.

Згідно з довідкою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2010 № 22 ОСОБА_2 дійсно з 09.06.2008 по теперішній час працює на посаді судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до статей 1, 3, 11 Закону України “Про статус суддів” судді знаходяться на публічній службі зі здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Судді мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Згідно зі статтями 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до частин 7, 8 статті 14 Закону України “Про судоустрій України” гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Заробітна плата судді, як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Відповідно до статті 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, відповідно до норм вказаного Закону, гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.

Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 прийнято постанову № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, якій надана зворотна дія в часі - з 01.06.2005.

На підставі вказаної постанови з 01.06.2005 Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.

Лише 03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 “Про оплату праці суддів”, якою суддям підвищено посадові оклади пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України. Однак, набрання чинності цією постановою було визначене, згідно з пунктом 5, на майбутнє - з 01.01.2006. Отже, впродовж семи місяців судді отримували значно меншу заробітну плату.

Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів вимогам статті 44 Закону України “Про статус суддів”, однак не усунув порушення вимог частини другої вказаної статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення до окладів Голови Верховного Суду України, оскільки визначив, що постанова від 03.09.2005 № 865 “Про оплату праці суддів” набирає чинності з 01.01.2006.

Таким чином, з 01.06.2005 по 31.12.2005 посадові оклади суддів не були приведені у відповідність вимогам частини другої статті 44 Закону України “Про статус суддів”, що призвело до порушення права суддів на отримання заробітної плати у розмірі не нижчому, ніж визначено Законом.

Оскільки пункт 5 вказаної постанови Кабінету Міністрів України суперечив частині другій статті 44 Закону України “Про статус суддів” Вищий адміністративний суд України постановою від 16.05.2007 визнав цей пункт незаконним та допустив поворот виконання постанови № 865.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положеннями частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку зі статтями 11, 14 Закону України “Про статус суддів”, а тому Верховна Рада України, приймаючи Державний бюджет, не вправі скасовувати чи зменшувати матеріальне та побутове забезпечення суддів без відповідної компенсації.

Згідно з довідкою фінансово-економічного відділу Севастопольського апеляційного господарського суду сума донарахованої заробітної плати ОСОБА_2 за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 складає 72154,90 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування.

Крім того, 03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Про оплату праці суддів” № 865 (з 01.03.2008 назву постанови викладено у наступній редакції - “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”), якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів.

Частиною першою статті 3 Закону України “Про оплату праці” визначено поняття мінімальної заробітної плати це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Загальновідомим фактом, який не потребує доведення є те, що за період з 01.01.2006 по 31.12.2009 мінімальний розмір заробітної плати неодноразово підвищувався.

Кабінетом Міністрів України 31.12.2005 прийнято постанову “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865” № 1310. Серед іншого, вказану постанову доповнено пунктом 41, згідно з яким розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів.

Пункт 41 постанови № 865 визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 і набрала законної сили.

Згідно з довідками Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.01.2010 № 5038-156, № 5038-58 та № 5038-87, підписаними першим заступником голови суду та начальником фінансово-економічного відділу, позивачці за період роботи з 01.01.2006 по 31.12.2006 сума донарахованої заробітної плати склала 5386,00 грн.; за період роботи з 01.01.2007 по 31.12.2007 17113,00 грн.; за період роботи з 01.01.2008 по 06.06.2008 9970,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування.

Згідно з довідками відділу планово-фінансової діяльності бухгалтерського обліку та звітності Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2010 № 16111 та № 16122, підписаними головою суду та начальником відділу, ОСОБА_2 за період роботи з 09.06.2008 по 31.12.2008 сума донарахованої заробітної плати склала 42205,47 грн.; за період роботи з 01.01.2009 по 31.12.2009 65311,33 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування.

Таким чином, несплачена сума заробітної плати ОСОБА_2 у період з 01.06.2005 по 31.12.2009 становить 212140,70 грн. (72154,90 грн. + 5386,00 грн. + 17113,00 грн. + 9970,00 грн. + 42205,47 грн. + 65311,33 грн.).

Зазначена сума несплаченої заробітної плати вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів. Оскільки справляння податку та інших обовязкових платежів є обовязком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивачки за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів без визначення їхнього розміру у рішенні суду.

Відповідно до статті 120 Закону України “Про судоустрій України”, Положення про Державну судову адміністрацію України Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 року здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Статтею 126 вказаного Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами 2, 3 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи “Кечко проти України”(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення суддям є чинними, не зупинені та не змінені, тому позивачка має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності бюджетного фінансування, а має безумовний характер.

Отже, оскільки позивачка мала право на належне матеріальне та соціальне забезпечення, її порушені права підлягають відновленню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 212140,70 грн. суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та пункту 3 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Частиною восьмою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобовязання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 120 Закону України “Про судоустрій України” функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ; Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Державній судовій адміністрації законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлюються бюджетні видатки за показником згідно з класифікацією видатків та кредитування державного бюджету “Виконання рішень судів на користь суддів”. Тобто, головному розпоряднику коштів передбачена можливість здійснювати необхідні заходи для погашення заборгованості суддям.

Пунктом 1.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів", від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ", розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів", наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2. цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження".

Пункт 1.3. Порядку встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Згідно з пунктом 1.4 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232 , якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. . Казначейство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

При таких обставинах суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 212140,70 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно строку звернення до суду, про пропущення якого вказується у запереченнях Державного казначейства України, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Щодо спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то застосуванню підлягають строки звернення до суду, визначені Кодексом законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 цього Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, позивачкою не пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Зобовязати Державне казначейство України (01014, м Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 212140,70 грн. (двісті дванадцять тисяч сто сорок гривень сімдесят копійок) для виплати судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2.

3.Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, місто Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 (99046, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) несплачену частину заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2009 року (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів) у розмірі 212140,70 грн. (двісті дванадцять тисяч сто сорок гривень сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддяО.В. Прохорчук

СуддіО.О. Єфременко

Т.М. Дудкіна Постанову складено та підписано в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 16 липня 2010 року.