Рішення № 104276974, 11.05.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2022 року Справа № 280/1689/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області

про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

31.01.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (далі відповідач, Управління), у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправними дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року як учаснику бойових дій, який не відповідає статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та висновку Конституційного суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18);

2) стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 7 779,00 грн., як різницю між належними до виплати грошовими коштами відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та фактично сплаченими грошовими коштами позивачу.

Крім того, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Вороніним І.О., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР №1033091 від 07.01.2022.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно виплатив позивачу, як учаснику бойових дій, разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році в розмірі меншому, ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII). Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 07.02.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

14.02.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, та зазначає, що позивачу виплачено разову грошову допомогу у 2021 році в розмірі 1491,00 грн., встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 08.04.2021 №325 (далі - Постанова №325). Звертає увагу, що відповідач виконує функцію виплати допомоги, а не встановлює розміри цих виплат або виділяє цільові кошти, які згідно визначаються тільки законом про Державний бюджет України. Наголошує на тому, що дії відповідача щодо виплати позивачу спірної допомоги у розмірі, встановленому Постановою №325, є правомірними, оскільки останні відповідають діючому законодавству, що регулюють спірні правовідносини. Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Просить у задоволенні позову відмовити.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, користується пільгами, передбаченими Законом №3551-XII, у тому числі, є отримувачем щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

У 2021 році Управління виплатило позивачу як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1491,00 грн., встановленому Постановою №325.

На відповідний запит представника позивача щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі, передбаченому статтею 12 Закону №3551-XII, Управління листом від 10.01.2022 №3894/08-44 повідомило, що виплата грошової допомоги проведена ОСОБА_1 у відповідності до Постанови №325.

Не погодившись з нарахуванням та виплатою разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон №3551-XII. Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону №3551-XII. Відповідно до частини 5 статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов`язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI (набрав чинності 01.01.2008) частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Поряд із цим, правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Так, Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, частиною 5 якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 29.09.2020, прийнятому у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.

При цьому, суд звертає увагу, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач як на підставу правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.

Так, на час виникнення спірних правовідносин одночасно діяли Закон №3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV та Постанова №325.

Виходячи із визначених у частині 3 статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 1769 гривень. Отже, відповідно до положень частини 5 статті 12 Закону №3551-XII розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій становить 8 845,00 грн. (1 769,00 грн. х 5).

Таким чином, виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 1 491,00 грн. суперечить положенням статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, є протиправними.

Доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, спростовуються вищенаведеними висновками Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20.

Крім того, неприйнятними є посилання відповідача на неможливість виплати допомоги у належному розмірі через відсутність бюджетних асигнувань, з огляду на таке.

У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд керується рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, та звертає увагу, що стягнення з відповідача недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у конкретно визначеній сумі можливе лише в разі, якщо такий розмір допомоги був нарахований, але протиправно не виплачений.

Разом з тим, за встановленими у даній справі обставинами, відповідачем не було проведено нарахування допомоги в повному обсязі, а тому належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Підсумовуючи вищенаведене у сукупності, з урахуванням належного способу захисту порушеного права позивача, наявні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену спірну грошову допомогу у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Щодо посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з даним позовом, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах, прийнятих у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, від 06.02.2018 у справі №607/7919/17, від 10.05.2018 у справі №389/1042/17 та від 22.07.2021 у справі №420/718/21, згідно з якими, виходячи з аналізу норм частини четвертої статті 17-1 Закону №3551-XII і статті 122 КАС України, 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.

Аналогічний висновок щодо перебігу строку звернення до суду з позовною заявою про виплату разової грошової допомоги до 5 травня міститься в ухвалі Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №520/7830/21. Суд зазначає, що від вищевказаного висновку Верховний Суд не відступав, а отже він є застосовним до спірних правовідносин у цій справі.

Таким чином перебіг строку звернення до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2021 року, при цьому, позивач звернувся до суду з даним позовом 28 січня 2022 року (засобами поштового зв`язку), отже, визначений частиною 2 статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду не пропущений.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат не здійснюється.

Крім того, у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат. До позовної заяви додано акт наданих послуг від 22.12.2021 №10-10 згідно якого адвокатом Вороніним І.О. надано ОСОБА_1 юридичні послуги на суму 1000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив на тому, що заявлений розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з того, що відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертає увагу, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.

Суд зазначає, що до матеріалів справи не надано ані договору про надання правничої допомоги, ані документів про оплату витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак, суд дійшов висновку, що заявлені витрати не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим в задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У задоволенні клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Управління соціального захисту населення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, місцезнаходження: 72312, Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Михайла Грушевського, буд.10; код ЄДРПОУ 03193057.

Повне судове рішення складено 11.05.2022.

Суддя К.В. Мінаєва