Рішення № 104271795, 28.04.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2022 Справа № 914/341/22

місто Львів

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут», м. Львів

до відповідача: Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м. Яворів Львівської області

про стягнення 1479191,04 грн боргу за електричну енергію

Суддя Щигельська О.І.

Секретар судового засідання Зарицька О.Р.

Представники сторін

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Антонів Н.Ю. представник.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

08.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» звернулось з позовом до Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району про стягнення 1479191,04 грн боргу за електричну енергію.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2022 року справу передано судді Щигельській О.І.

Ухвалою суду від 14.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; Підготовче засідання призначено на 14.03.2022.

10.03.2022 в системі документообігу суду за вх.№5833/22 зареєстровано поданий представником відповідача відзив на позовну заяву.

14.03.2022 в системі документообігу суду за вх.№6174/22 зареєстровано подану представником позивача відповідь на відзив.

У судовому засіданні 14.03.2022 оголошено перерву до 21.03.2022.

15.03.2022 на офіційну електронну пошту суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи у відсутності представника (вх.№6190/22). Згодом вказане клопотання надійшло до суду засобами поштового зв`язку.

Ухвалою суду від 21.03.2022 закрито підготовче провадження у справі № 914/341/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.04.2022.

Ухвалою суду від 11.04.2022 судове засідання відкладено на 28.04.2022.

26.04.2022 в системі документообігу суду за вх.№8478/22 зареєстровано клопотання позивача про розгляд справи у відсутності представника.

В судове засідання 28.04.2022 з`явилася представниця відповідача, надала пояснення щодо спору в задоволенні позову просила відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст.13 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

Позивач просить суд стягнути з відповідача 1479191,04 грн суми основного боргу за поставлену позивачем та одержану відповідачем електричну енергію в грудні 2021 року за Договором про постачання електричної енергії споживачу №90100 від 29.06.2021 року.

Аргументи відповідача

Відповідач у поданому відзиві просить суд відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки згідно ст.15 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Враховуючи те, що відповідач являється неприбутковою установою і фінансується виключно за бюджетні кошти, виконання зобов`язань по оплаті будь яких послуг чи товарів здійснюється лише по факту надходження фінансування відповідного призначення. З підстав ненадання відповідних коштів відповідачем прострочено виконання зобов`язань за Договором. Відтак на думку відповідача не виконання зобов`язання по оплаті наданих послуг виникло не з його вини.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

29.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» (позивач по справі, постачальник за договором) та Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) (відповідач по справі, споживач за договором) укладено Договір №90100 про постачання електричної енергії споживачу від 29.06.2021 року (з подальшими змінами та доповненнями), за яким постачальник зобов`язався постачати споживачу у 2021 році ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія (далі - електрична енергія), а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цю електричну енергію, на умовах нього договору (п.2.1. Договору).

Відповідно до п. 1.1. умови, цього Договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ), Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно п.2.2. Договору договірний обсяги закупівлі електричної енергії за цим договором визначені в Додатку №1 до Договору.

Строк (термін) поставки (передачі) товарів: по 31.12.2021 року (п.3.1.).

Пунктами 5.10 - 5.14 встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Споживач бере зобов`язання з отримання електричної енергії та його оплати в термін і строки передбачені додатком №2 «Порядок розрахунків». Оплата за електричну енергію здійснюється споживачем виключно в грошовій формі. Загальна вартість договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання електричної енергії споживачу. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання постачальника.

До Договору долучено Додаток №1 «Договірні обсяги закупівлі електричної енергії», Додаток №2 «Порядок розрахунків» та Додаток №3 «Перелік об`єктів споживачів за якими здійснюється постачання електричної енергії».

Матеріали справи також містять копії Додаткових угод до Договору №1 від 30.06.2021, №2 від 05.08.2021, №3 від 30.08.2021, №4 від 01.09.2021, №5 від 24.09.2021, №6 від 27.10.2021 року, №7 від 29.10.2021 та №8 від 25.11.2021 року.

В грудні 2021 року позивачем поставлено відповідачу електричну енергію за Договором на суму 1479191,04 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Рахунку за електричну енергію №5000000191211219 за грудень 2021 на суму 1479191,04 грн та Акту №500000019121121 про прийняття-передавання товарної продукції від 31.12.2021 на суму 1809983,90 грн.

Вказаний Акт про прийняття-передавання товарної продукції підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб сторін Договору.

Доказів оплати за поставлену електричну енергію матеріали справи не містять.

Оскільки відповідачем поставлену електричну енергію не було оплачено позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення 1479191,04 грн боргу.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» та Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною (району) укладено Договір №90100 про постачання електричної енергії споживачу від 29.06.2021 року.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

При цьому суд зазначає, що підписання відповідачем Акту про прийняття-передавання товарної продукції від 31 грудня 2021, який є первинними обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012).

При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018 р. у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019 р. у справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування стати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Щодо викладених відповідачем в запереченнях проти заявлених позовних вимог доводів суд зазначає, що ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

ЄСПЛ у справі «Бакалов проти України» та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відтак, сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою до звільнення боржника від виконання зобов`язання. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Великої палати Верховного Суду від 17.04.2018р. у справі №911/4249/16 та 10.04.2018 р. у справі №12-46гс18, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018р. у справі №925/246/17, від 27.03.2018 р. у справі №925/974/17 та від 07.11.2019 р. у справі №916/1345/18.

З врахуванням встановлених судом обставин, наведених учасниками справи доводів та поданих доказів суд дійшов висновків про доведеність факту укладення між сторонами Договору, належного виконання його умов позивачем, порушення відповідачем порядку оплати поставленої позивачем електричної енергії за Договором, встановлення факту наявності заборгованості зі сплати поставленої електричної енергії та її розміру, перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми заборгованості суд встановив, що позовні вимоги про стягнення 1479191,04 грн суми основного боргу з оплати поставленої електричної енергії за Договором є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України). Стандарт доказування вірогідності доказів, який на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №904/2357/20.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, які відповідачем не спростовані, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» до Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району про стягнення 1479,191,04 грн боргу за електричну енергію обґрунтована та підлягає до задоволення.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судовий збір в розмірі 22187,87 грн покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 233-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) (81000, львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Львівська, 19; ідентифікаційний код 07930854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» (79016, Львівська обл., місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 1; ідентифікаційний код 42092130) 1479191,04 грн боргу за електричну енергію та 22187,87 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.05.2022.

Суддя Щигельська О.І.