Постанова № 10427100, 09.07.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.07.10Справа №2а-5473/10/15/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіній Г.Л., при секретарі Налбандян Р.В., за участю: представника позивача - Кульського Л.С.

представника відповідача Болібкової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс ЛТД»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулось з адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Адоніс ЛТД» (далі позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 березня 2010 року №00014862301/1 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість з урахування штрафних санкцій на загальну суму 20760,50 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року, про що посадовими особами відповідачаскладений відповідний акт від 23.11.2009 року №118/23-2/22276903. Відповідно до висновків акту встановлено порушення п. п. 7.2.6. п. 7.2., п.п. 7.4.1., п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 13811,00 гривень. На підставі цього акту було прийнято податкове повідомлення - рішення від 02.03.2010 року №0014862301/1 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість з урахування штрафних санкцій на загальну суму 20760,50 гривень. Позивач зазначає, що спірне рішення прийнято з порушенням норм діючого законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України «Про податок на додану вартість», тому спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.04.2010 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.67-68). Представник відповідача зазначив, що податкове повідомлення рішення, оскаржуване позивачем, було прийняті за результатами проведеної перевірки у звязку з виявленням порушень податкового законодавства з боку позивача, на підставі та в межах закону, тому підстав для його скасування не має.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача зазначає, що право на включення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до п.п. 7.8.1. п. 7.8. ст. 7, п.п. 1 п. 7, ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» виникає у платника податку тільки у тому податковому періоді, у якому виписані, а ні отримані, податкові накладні. Представник відповідача також зазначає, якщо платник податку не скористався правом подачі заяви, передбаченим п.п.7.2.6, п.7.2, ст. 7 Закону і не звернувся до податкового органу зі скаргою у відповідному податковому періоді, на який припадає оформлення податкової накладної, то такій платник податку не має права включати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, ні підтверджену податковою накладною. Представник позивача вважає, якщо податкова накладна отримана платником податку не у період виникнення податкових зобовязань, то такий платник податку втрачає право на формуванні у подальшому (у інших податкових періодах) податковий кредит.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).

Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Виходячи із аналізу статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР органи державної податкової служби уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість та надавати висновки про суми цього податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету.

Такім чином, органи державної податкової служби, в даному випадку, Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим, є субєктами владних повноважень, у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізують надані владні управлінські функції, а тому спори за участю відповідача є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобовязаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у звязку прийняттям такого повідомлення рішення, яким позивачеві визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкцій на загальну суму 20716, 50 гривень.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Адоніс ЛТД» є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи 22276903), зареєстрованою виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 11.10.1994 року відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 № 431283 (а.с.42), довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 05-3-6-06/1601 від 08.10.2007 року (а.с.43), статуту Товариств з обмеженою відповідальністю «Адоніс ЛТД», затвердженого протоколом зборів учасників № 1107 Товариство з обмеженою відповідальністю «Адоніс ЛТД»від 11.10.2007 року (а.с. 45-61).

Судом встановлено, що позивач зареєстрованій як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 12.09.2007 року №00837299, що підтверджується актом виїзної планової перевірки від 23.11.2009 року №118/23-2/22276903.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Адоніс ЛТД» являється субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязаній виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обовязкових платежів) є Закон України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21.12.2000 року, підпунктом «б» пункту 4.2.2. якого зазначено обовязок контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. У цьому разі, згідно з п. 17.1.3., такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Пунктом 6.1. статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим проведено виїзну планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.11.2009 року №118/23-2/22276903, за висновками якого встановлено, що в порушення підпункту 7.2.6. пункту 7.2., підпункту 7.4.1., пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) занижено податок на додану вартість у сумі 13811,00 гривень, у тому числі у липні 2008 року у сумі 138,00 гривень, у червні 2009 року у сумі 13673,00 гривень.

02 березня 2010 року Державна податкова інспекція в м. Сімферополі винесла податкове повідомлення - рішення № 0014862301/1 (а.с. 7), яке є предметом оскарження відповідно до позивних вимог, у якому визначена сума податкового зобовязання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 20760,50 гривень, у тому числі: за основним платежем 13811,00 гривень, за штрафними санкціями 6905,50 гривень.

Перевіряючи обґрунтованість нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість та штрафних санкцій ТОВ «Адоніс ЛТД» судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Платники податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в законі України «Про податок на додану вартість».

Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобовязання загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, на підставі яких позивачем нарахований податковий кредит з ПДВ, складені контрагентами у період з січня 2008 року по червень 2008 р.

Дані виписаних та отриманих податкових накладних зведені у таблиці.

Фактично податкові накладні були отримані позивачем у липні, серпні, жовтні та листопаді 2008 року, що підтверджується відповідними записами у книзі реєстрації отриманих податкових накладних ТОВ «Адоніс ЛТД» (а.с. 124-129), реєстром отриманих та виданих накладних за відповідні періоди (а.с. 101-114), та включені до декларацій з податку на додану вартість відповідно у податкових періодах липня, серпня, жовтня та листопада 2008 року, що підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість за відповідні періоди (а.с.130-151).

Суд зазначає, що згідно положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Судом встановлено, що позивачем суми податку на додану вартість, сплачені контрагентам, були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що право на включення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до п.п. 7.8.1. п. 7.8. ст. 7, п.п. 1 п. 7, ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач має тільки у тому звітному періоді, в якому були виписані податкові накладні, а також на відсутність права на формування податкового кредиту, якщо платник податку не скористався правом подачі заяви, передбаченим п.п.7.2.6, п.7.2, ст. 7 Закону і не звернувся до податкового органу зі скаргою у відповідному податковому періоді, що на думку представника відповідача позбавляє права платника податку включати до податкового кредиту суму податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими платником податку не у період виникнення права на формування податкового кредиту, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно до положень абзаців 1,2 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

В акті перевірки відповідачем вказано, що такої скарги від позивача не надходило.

Враховуючи це, суд вважає за необхідне зазначити, що абзацом 2 вказаної норми встановлено право особи на подачу такої скарги, що неможна розуміти як обовязок.

Акт перевірки не містить більш жодного обґрунтування порушення позивачем п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України “Про податок на додану вартість” свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Таким чином, суд вважає, що у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, включаються до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Суд також зазначає, що правова позиція відповідача взагалі робить неможливим включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого платником податку, правильність та повнота сплати якого відповідачем не заперечується. Таким чином, порушується баланс інтересів держави та платників податків у відносинах зі сплати та нарахування ПДВ, оскільки у разі необґрунтованої відмови від формування податкового кредиту та, як наслідок, бюджетного відшкодування ПДВ, у держави виникають безпідставно одержані доходи за рахунок субєктів підприємницької діяльності, що не відповідає смислу та меті Закону України «Про податок на додану вартість».

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, на підставі яких позивачем нарахований податковий кредит з ПДВ у липні, серпні, жовтні та листопаді 2008 року, виписані контрагентами на підставі та на виконання умов договорів на отримання товарів та послуг, що підтверджується матеріалами справи, відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом встановлено, що суми податку на додану вартість, були фактично сплачені позивачем, зазначені суми увійшли до складу ціни придбаних товарів та послуг та були перераховані на розрахунковій рахунок продавців (постачальників).

Фактичне отримання товару для подальшого використання у господарської діяльності товариства та сплата за отриманий товар та послуги підтверджуються матеріалами справи, а саме: копіями договорів з контрагентами, копіями рахунків, виписками з банківського рахунку, платіжними дорученнями, копіями товарних накладних, не заперечував проти цього у судовому засіданні і представник відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Такім чином судом достовірно встановлено товарність цих операції.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано належних, допустимих доказів, що позивач та контрагенти позивача діяли узгоджено протиправно, суми податкового кредиту за господарськими операціями, були фіктивними, що діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, не надані докази протиправного характеру договорів.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що у відповідачів не було правових підстав нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 13811,00 гривень, а також штрафних санкцій на суму 6905,50 гривень, нарахованих у звязку із виключенням цієї суми з податкового кредиту, який був сформований відповідно до податкових накладних у період їх фактичного отримання позивачем.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкове повідомлення рішення від 02 березня 2010 року №00014862301/1 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість з урахування штрафних санкцій на загальну суму 20760,50 гривень є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 09.07.2010 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 14.07.2010 року

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державною податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0014862301/1 від 03 березня 2010 року на загальну суму 20716,50 гривень.

3.Стягнути на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Адоніс ЛТД» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 гривень.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Тоскіна Г.Л.