Рішення № 104252271, 11.05.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2022 року ЛуцькСправа № 140/12133/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.10.2021 ГУ ДПС у Волинській області винесло та направило позивачу вимогу №Ф-25902-13 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ, єдиний внесок) в сумі 7512,18грн.

Позивач не погоджується із вказаною вимогою з тих підстав, що позивач, як особа, яка здійснює адвокатську діяльність та як платник ЄСВ, знаходячись на обліку в органах ДПС, маючи свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та будучи при цьому особою з інвалідністю, не зобов`язаний сплачувати ЄСВ відповідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Крім того, у деклараціях за 2020 рік, направлених засобами зв`язку відповідачу 21.04.2021, відсутні зобов`язання по сплаті ЄСВ за відповідний звітний 2020 рік.

Позивач також вказує, що заяву про добровільну сплату ЄСВ до контролюючого органу не подавав, договір про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування з ним не укладався, тобто, у добровільному порядку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в період з 01.06.2015 по теперішній час не перебував, а відтак обов`язок сплачувати ЄСВ з цих підстав відсутній.

Позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.10.2021 №Ф-25902-13 щодо покладення обов`язку зі сплати заборгованості із ЄСВ в сумі 7512,18 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.48).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.51-52) представник відповідача Шимчук Т.В. позов не визнала та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваної вимоги, яка винесена на суму заборгованості з ЄСВ (станом на 31.12.2020 недоїмка становила 4217,18грн., за 2021 нарахування склало 3300,00грн.).

Позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, у якій з доводами відзиву не погодився з підстав, викладених у позовній заяві, та підтримав позовні вимоги (а.с. 59-61).

Інших заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

Крім того, учасники справи не зверталися із клопотаннями про розгляд справи в судовому засіданні, оформленими відповідно до вимог статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд наголошує, що за змістом статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Отже, заявлене у відзиві клопотання про розгляд справи за участі представника відповідача не підлягало судом вирішенню по суті.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 КАС України дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом, на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2019 у справі №140/3088/19, встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва №543 від 26.07.2011 року має право на зайняття адвокатською діяльністю, та з 01.08.2011 року за №608 взятий на облік як платник єдиного внеску в органі доходів і зборів (а.с.9-12). Позивач є особою з інвалідністю третьої групи загального захворювання, що підтверджується довідками до акта огляду МСЕК серії 12ААБ №689842 від 29.07.2020 (а.с.29), серії 12ААВ №498312 від 22.07.2021 (а.с.30).

06.10.2021 ГУ ДПС у Волинській області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-25902-13, у якій повідомило про наявність у позивача станом на 30.09.2021 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 7512,18грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів з дня одержання цієї вимоги (а.с.36). Вказану вимогу позивач отримав 18.10.2021 (а.с. 37-39).

Як вбачається з інтегрованої картки платника, у ній відображена станом на 30.09.2021 заборгованість у загальному розмірі 7512,18грн. (а.с.53-57).

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із статтею 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

За приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (в редакції, чинній до 31.12.2020) особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 №592-ІХ, який набрав чинності з 01.01.2021) особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, у розміщеній на веб-сайті Верховної Ради України пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (щодо усунення дискримінації за колом платників)» щодо обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, зокрема, зазначено, що платники єдиного внеску розмежовані на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; обов`язок сплати ЄСВ пенсіонерами, які здійснюють незалежну професійну діяльність, є також дискримінаційним, пенсіонери - суб`єкти підприємницької діяльності звільнені законодавством від сплати такого внеску (а.с.78-80).

Тобто, з 01.01.2021 особи, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI (зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність) звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є особами з інвалідністю, та можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Стосовно наявності у позивача обов`язку сплачувати єдиний внесок до 31.12.2020, то суд враховує постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №140/3088/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування податкової консультації, якою рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2019 про відмову у задоволенні позову про визнання протиправною та скасування податкової консультації від 20.09.2019 №342/6/99-00-04-07-03-15/ІПК в частині того, що особи які набули статусу інваліда та які провадять незалежну професійну діяльність не відповідають вимогам частини 4 ст. 4 Закону №2464-VI та сплачують єдиний внесок на загальних підставах скасовано та ухвалено у названій частині постанову, якою визнано протиправною та скасовано податкову консультацію від 20.09.2019 №342/6/99-00-04-07-03-15/ІПК в частині того, що особи які набули статусу інваліда та які провадять незалежну професійну діяльність не відповідають вимогам частини 4 ст. 4 Закону № 2464-VI та сплачують єдиний внесок на загальних підставах (а.с. 13-17).

Так, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №140/3088/19 мотивована, зокрема, тим, що запроваджена частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI пільга у вигляді звільнення від сплати єдиного внеску для осіб з інвалідністю в залежності від виду самозайнятої особи - чи то, як фізичної особи - підприємця або особи яка провадить незалежну професійну діяльність, не відповідає такому критерію, як «пропорційність» та не має об`єктивного та розумного обґрунтування. Частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, пунктами 4 та 5-1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI запроваджено пільгу у вигляді звільнення від сплати єдиного внеску для осіб з інвалідністю, які провадять діяльність як самозайняті особи - фізичні особи-підприємці та члени фермерського господарства.

У вказаній справі суд апеляційної інстанції зазначив, що чинне законодавство надає можливість особі з інвалідністю провадити свою діяльність в якості самозайнятої особи у вигляді фізичної особи-підприємця або як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. При цьому, обраний особою з інвалідністю вид самозайнятої діяльності (в якості особи, яка провадить незалежну професійну діяльність) не може зумовлювати різницю у підходах, пов`язаних зі справлянням єдиного внеску. Різний вид організаційно-правової форми самозайнятої діяльності (визначений згідно із законодавством) для осіб, які набули статусу інваліда за даних правовідносин, не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.

Крім того, при вирішенні даного спору суд враховує, що 21.04.2021 позивач надіслав відповідачу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за формою №Д5 (річна), у якому відсутнє нарахування єдиного внеску (а.с.31, 34, 35). Суд також звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази добровільної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до статті 10 Закону № 2464-VI.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність) звільнена від сплати за себе єдиного внеску, оскільки є особою з інвалідністю, добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до статті 10 Закону № 2464-VI не бере, тому у відповідача були відсутні фактичні та правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги, у зв`язку із чим з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вказаної вимоги належить задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача ГУ ДПС у Волинській області необхідно стягнути судовий збір в сумі 908,00 грн., що був сплачений квитанцією від 26.10.2021 №86 (а.с.8), та який був зарахований до спеціального фонду державного бюджету України, що підтверджується випискою (а. с. 47).

При вирішенні питання про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою, в сумі 4579,60грн. відповідно до заяви (а.с.66-67), суд виходить з таких приписів статей 134, 139 КАС України.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається із наявних у справі письмових доказів, а саме договору про надання правової (правничої) допомоги від 26.10.2021, укладеного між адвокатом Нестеруком Р.М. та Поперецьким О.В., додатку №1 - калькуляції вартості послуг та додатку №2 - акту приймання-передачі виконаних робіт (а.с. 68-71), квитанції від 26.10.2021 №85 (а.с.72), позивач ОСОБА_1 сплатив на рахунок адвоката Нестерука Р.В. кошти в сумі 4579,60грн.

Разом з тим, в квитанції від 26.10.2021 №85 (а.с.72) у графі «призначення платежу» зазначено «за надання правової допомоги згідно договору від 26.10.2021», тобто у ній відсутнє посилання, зокрема, на номер цієї справи, рахунок тощо, які б вказували, що кошти в сумі 4579,60грн. сплачені позивачем за надання правової допомоги саме у цій справі.

Крім того, ні у тексті договору про надання правової (правничої) допомоги від 26.10.2021, укладеного між адвокатом Нестеруком Р.М. та Поперецьким О.В., ні у додатках №1 - калькуляції вартості послуг та №2 - акті приймання-передачі виконаних робіт (а.с. 68-71) не вказано, що правова допомога надана саме у цій справі або ж щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.10.2021 №Ф-25902-13.

Суд також звертає увагу, що у тексті позовної заяви адвокат Нестерук Р.В. не зазначений як представник позивача, до справи не надано документів, передбачених статтею 59 КАС України, які підтверджують повноваження адвоката Нестерука Р.В. як представника ОСОБА_1 саме у цій справі (довіреність або ордер). В порушення вимог частини четвертої статті 134 КАС України, позивач не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги саме у цій справі.

Відтак, оскільки позивач документально не підтвердив витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4579,60грн., понесені саме у цій справі, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача вказаних коштів.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 06 жовтня 2021 року №Ф-25902-13.

Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м.Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код 44106679) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908 гривень 00 копійок (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх