Рішення № 104251050, 05.05.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2022 Справа № 914/93/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент, м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Путас Юрія Володимировича, м. Львів

про стягнення заборгованості за договором

Суддя Коссак С.М.

за участі секретаря Брошко І.Б.

Представники:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент, м. Львів до відповідача Фізичної особи-підприємця Путас Юрія Володимировича, м. Львів про стягнення заборгованості за договором у розмірі 38 142,84грн., з якої: 25 952,26грн. основний борг, 1451,40грн. пені, 875,00грн. 3% річних, 3 114,18грн. інфляційних втрат та просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6750,00 грн. та судовий збір.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.01.2022р. позов залишено без руху, позивачу встановлено строк для виправлення виявлених недоліків.

28.01.2022 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків за вх.№2410/22 (від 26.01.2022 року) відповідно до якої позивачем усунуто недоліки позовної заяви, проте не додано докази надіслання даної заяви відповідачу.

Ухвалою суду від 08.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи по суті призначено на 03.03.2022 о 10:00 год.

Ухвалою суду від 03.03.2022 року розгляд справи по суті відкладено на 31.03.2022 року на 12год. 10хв.

25.03.2022 року від позивача надійшло клопотання за вх.№6710/22 про розгляд справи за відсутності позивача, в якому позовні вимоги підтримує повністю та просить провести підготовче засідання у даній справі за відсутності позивача та його представника. Від відповідача жодних заяв, клопотань, відзиву до суду не надходило, про причини неявки суд не повідомлено, відтак ухвалою суду від 31.03.2022 року розгляд справи по суті відкладено на 05.05.2022 р.

В судове засідання 05.05.2022 року позивач явку представника не забезпечив, був повідомлений про місце, дату та час судового засідання, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції за 05.04.2022 року та згідно відстеження Укрпошти поштового відправлення за №7901414494407 позивачу відправлення вручено за довіреністю 12.04.2022 року.

В судове засідання 05.05.2022 року відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції за 5.04.2022 року, та згідно відстеження Укрпошти поштового відправлення №7901414494393, відповідачу відправлення вручено особисто 09.04.2022 року.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвали суду надіслані учасникам справи за адресами, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та адресами, яка вказана позивачем у позовній заяві.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дії щодо належного повідомлення учасників справи про розглядуваний спір. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про судовий процес та позивачу і відповідачу відомо про розгляд справи, судом неодноразово відкладався розгляд справи з метою надання можливості відповідачу подати відзив на позовну заяву чи заперечення, однак відповідач своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справи за наявними матеріалами.

З урахуванням того, що розгляд справи відбувається за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву, в суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, які передбачені статтями 202, 216 ГПК України. Суд дійшов висновку про прийнятті рішення у даній справі.

Правова позиція позивача.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аве Львів» та Фізичною особою- підприємцем Путас Юрієм Володимировичем укладено договір № 447/2017-ТПВ про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 01.08.2017 року. 28 серпня 2019 року згідно протоколу загальних зборів учасників ТзОВ «АВЕ Львів» №2/2019 було прийнято рішення про зміну повного та скороченого найменування товариства з ТзОВ «АВЕ Львів» на ТзОВ «ЕКОВЕЙ ВЕЙСТ МЕНЕДЖМЕНТ». Згідно умов договору Виконавець (Заявник) зобов`язується надавати послуги з вивезення твердих побутових відходів, а Замовник (Боржник) зобов`язується прийняти і оплатити їх.

Так, виконавцем послуг (позивачем) надано замовнику послуги з вивезення твердих побутових відходів, проте оплата наданих послуг за період з 31.08.2017 року по 31.01.2019 року, відповідачем в повному обсязі не відбуласть.

Відтак, відповідачем умови договору не виконані, надані послуги (позивачем) згідно укладеного договору на суму 25952,26грн. за період з 31.08.2017 року по 31.01.2019 року у встановлені договором строки не оплачені. Відтак, заборгованість відповідача за надані послуги перед виконавцем (позивачем) наданих послуг та яку позивач просить стягнути з відповідача становить 25952,26грн.

У зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 1451,40грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 875,00грн. та 3114,18грн. інфляційних втрат відтак позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з оплати послуг з вивезення твердих побутових відходів у сумі 25952,26рн., пеню у розмірі 1451,40грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 875,00грн. та 3114,18грн. інфляційних втрат.

Правова позиція відповідача

Вимог ухвали суду не виконав, проти позову в установленому порядку не заперечив. Тому суд розглянув справу без участі представника відповідача та його відзиву на позов, за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи.

Предметом доказування є обставини з якими пов`язується факт укладення договору та надання послуг, його неналежне виконання в частині повної оплати.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аве Львів» та Фізичною особою- підприємцем Путас Юрієм Володимировичем укладено договір № 447/2017-ТПВ про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 01.08.2017 року.

28 серпня 2019 року згідно протоколу загальних зборів учасників ТзОВ «АВЕ Львів» №2/2019 було прийнято рішення про зміну повного та скороченого найменування товариства з ТзОВ «АВЕ Львів» на ТзОВ «ЕКОВЕЙ ВЕЙСТ МЕНЕДЖМЕНТ».

Згідно п.1.1 цього договору Виконавець (Заявник) зобов`язується надавати послуги з вивезення твердих побутових відходів, а Замовник (Боржник) зобов`язується прийняти і оплатити їх.

Відповідно до Додатку №1 до Договору №447-2017-ТПВ про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів затверджено дислокацію та графік випорожнення контейнерів в вивозу твердих побутових відходів за адресою: м. Львів, пл. Соборна, 16 (квітковий павільйон).

Згідно актів надання послуг № 34432 від 31.08.2017 року, № 623 від 29.09.2017 року, № 615 від 31.10.2017 року, № 649 від 30.11.2017 року, № 325 від 29.12.2017 року, № 1198 від 31.01.2018 року, № 674 від 28.02.2018 року, № 691 від 30.03.2018 року, № 337 від 30.04.2018 року, № 696 від 31.05.2018 року, № 1028 від 27.06.2018 року, № 885 від 31.07.2018 року, № 570 від 31.07.2018 року, № 397 від 28.09.2018 року, № 336 від 31.10.2018 року, № 614 від 30.11.2018 року, № 545 від 28.12.2018 року, № 125 від 31.01.2019 року, ТзОВ «ЕКОВЕЙ ВЕЙСТ МЕНЕДЖМЕНТ» надало послуги по вивезенню побутових відходів на загальну суму 131 978,24грн., що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період 31.08.2017-20.08.2019 року між сторонами, який підписаний обома сторонами.

Відповідно до п. 3.6 Договору: платежі вносяться щомісяця не пізніше ніж до 10 числа наступного місяця, згідно виставлених рахунків. Договір автоматично пролонгований згідно п. 6.2 Договору. Сума заборгованості станом на 07.10.2020 року становить 25 952,26 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків між сторонами за період з 31.08.2017 року по день подання позовної заяви, який додано до матеріалів справи.

14.02.2019 року була надіслана претензія до Відповідача про погашення заборгованості, в результаті ТзОВ «ЕКОВЕЙ ВЕЙСТ МЕНЕДЖМЕНТ» отримало гарантійного листа про погашення заборгованості від 20.08.2019 року та було підписано акт звірки за період 31.08.2017року - 20.08.2019 року.

Згідно вказаного акту Відповідач заборгував ТзОВ «ЕКОВЕЙ ВЕЙСТ МЕНЕДЖМЕНТ» станом на 20.08.2019 року кошти у сумі 41 678,24 грн. Після підписання акту звірки відповідачем було проведено три оплати 10.02.2020 року на суму 4 725,98 грн., 06.03.2020 року на суму 5 000,00 грн., 07.10.2020 року на суму 6 000,00 грн.

Відтак, сума заборгованості станом на 07.10.2020 року становить 25 952,26 грн., яка відповідачем не оплачена. В матеріалах справи немає доказів оплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг з вивезення твердих побутових відходів.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг з вивезення твердих побутових відходів позивач просить стягнути з відповідача 25 952,26грн.

Норми права та висновки суду.

Між сторонами у справі виникли зобов`язання на підставі Договору про надання послуги з вивезення твердих побутових вдходів в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного між сторонами Договору №447/2017-ТПВ про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 01.08.2017 року та актів наданих послуг, які підписані обома сторонами, у відповідача виникла заборгованість загальною вартістю 25 952,26 грн.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Також цією статтею Закону передбачено обов`язкові реквізити первинних та зведених облікових документів, які відображають зміст та обсяг господарської операції. Таким чином, акти звіряння взаємних розрахунків, які знаходяться в матеріалах справи є достатнім доказом, який підтверджує заборгованість відповідача та ним заперечується, а саме Акт звірки взаємних розрахунків за період 31.08.2017-20.08.2019 року між сторонами підписаний обома сторонами.

Згідно з ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, залишок заборгованості з оплати послуг з вивезення твердих побутових відходів за умовами Договору 447/2017-ТПВ про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 01.08.2017 року, що підтверджується актами наданих послуг складає 25 952,26 грн.

Як зазначає позивач та як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, основна заборгованість відповідача з оплати послуг з вивезення твердих побутових відходів становить 25 952,26 грн.

Слід зазначити, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18 та у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2020 року у справі №927/986/17 ).

Враховуючи відсутність зауважень до наданих послуг з оплати послуг з вивезення твердих побутових відходів, а саме щодо належного нарахування за період з 31.08.2017 року по 04.01.2022 року зі сторони відповідача, суд доходить висновку про їх надання, а відтак про виконання договору позивачем.

Враховуючи наведене, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором 447/2017-ТПВ про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 01.08.2017 року, згідно поданого акту звірки, становить 25952,26 грн.

Щодо стягнення пені.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 5.4. Договору № 447/2017-ТПВ від 01.08.2017 року за недотримання строків оплати, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення нараховану на суму боргу за кожен прострочений день.

Відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків остання послуга була надана 31.01.2019 року, оплату потрібно було здійснити не пізніше ніж до 10 числа наступного місяця тобто 11.02.2019 року уже була заборгованість, оскільки 07.10.2020 року була проведена остання оплата і остаточна сума боргу була зменшена та на даний час вона становить 25 952,26 грн. то на вказану суму позивачем здійснено розрахунок пені з 08.10.2020 року по 08.04.2021 року (за 6 місяців), відповідно до якого пеня становить 1451,40грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 253 ЦК України)

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 22.08.2019 у справі №914/508/17.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що при нарахуванні пені в даному випадку підлягає застосуванню строк, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто нарахування пені за кожним фактом поставки не може перевищувати 6 місяців з моменту настання строку для оплати. Надавши оцінку договору, сум які брались за кожен місяць прострочених орендних платежів та встановивши, що вони містить положення, які визначають нарахування пені з урахуванням умов та строків, зазначених у договорі, суд доходить висновку про те, що при нарахуванні пені позивачем в даному випадку правильно застосовано п. 6.2 Договору.

Відтак, суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, перевіривши період нарахування, з врахуванням вимог ст. 232 ГК України, здійснивши перевірку нарахування пені, з врахуванням ч. 5 ст. 253 ЦК України, з врахуванням п. 5.4 Договору, та згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, прийшов до висновку така нарахована позивачем правильно та стягненню підлягає пеня в сумі 1451,40грн.

Щодо стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

У зв`язку із простроченням Орендарем грошового зобов`язання, позивачем нараховано відповідачу 3% річних від простроченої суми яка підлягає сплаті, що складає 875,00грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Cплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних, з врахуванням ч. 5 ст. 253 ЦК України, з врахуванням розпорядження КМУ від 10.01.2019 №7-р «Про перенесення робочих днів у 2019» та ст.73 «Святкові і неробочі дні» - Кодексу законів про працю України, прийшов до висновку, що позивачем зазначено правильний період прострочення грошового зобо`язання та суми від якої нараховувались 3% річних, відтак стягненню з відповідача на користь позивача за період з 08.10.2020 року по 22.11.2021 рік підлягає 3 % річних в сумі 875,00грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Дана правова позиція викладена постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення 3114,18грн. інфляційних нарахувань, прийшов до висновку, що позивачем зазначено правильно суму боргу від якої здійснювались нарахування інфляційних втрат, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають стягнення інфляційні втрати за період з жовтня 2020 року по жовтень 2021 рік в сумі 3114,18грн.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідач не спростував доводів щодо існування простроченої заборгованості, а суд не виявив на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а стягненню підлягає вартість наданих послуг з оплати послуг з вивезення твердих побутових відходів у сумі 25952,26грн., пеню у розмірі 1451,40грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 875,00грн. та 3114,18грн. інфляційних втрат.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в сумі 2270,00 грн. та на вимогу ухвали суду доплачено судовий збір у розмірі 211,00грн., відтак загальна сума сплаченого судового збору становить 2481,00грн., сума якого правомірно сплачена відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік та ст. 4 Закону України «Про Судовий збір».

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, у зв`язку з задоволенням позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 2481,00грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При поданні позовної заяви, позивачем заявлено попередній розрахунок, які позивач поніс, а саме професійну правничу допомогу у сумі 6750,00грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів позовної заяви наступні документи: 1. Договір №888 про надання правничої (правової) допомоги від 01 серпня 2021 року; 2. Акт №1 приймання-передачі виконаної роботи від 22.12.2021 до договору про надання професійної правничої допомоги №888 від 01 серпня 2021 року на суму 6750,00грн.

З цього приводу суд зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Частинами першою, третьою статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Зазначеним положенням Конституції України кореспондує стаття 16 ГПК України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності ( з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначеної у постанові від 20 липня 2021 року у справі №922/2604/20).

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі N 462/6473/16-ц за провадженням N 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі N 688/2479/16-ц за провадженням N 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі N 489/5045/18 за провадженням N 14-191 цс 19).

Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 липня 2013 року у справі №6-рп/2013 виходить з того, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом. Дослідивши положення Кодексу, Конституційний Суд України вважає, що в ньому не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. Однак це не виключає можливості законодавчого врегулювання питання про відшкодування вказаних витрат суб`єкту права на звернення до господарського суду на послуги, надані йому таким фахівцем. Отже, в аспекті конституційного звернення щодо можливості віднесення до судових витрат сум, сплачених юридичною особою за послуги, надані їй в господарському судочинстві іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, положення частини першої статті 44 Кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов`язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

У матеріалах справи відсутні докази участі адвоката в процесі, зокрема ордер чи довіреність, свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Відтак суд позбавлений можливості розглянути питання про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката. А тому у стягнені 6 750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката слід відмовити.

Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76 - 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Путаса Юрія Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ековей Вейст Менеджмент (79024, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176, код ЄДРПОУ 33951598) 25 952,26грн. заборгованості, пеню у розмірі 1451,40грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 875,00грн., 3114,18грн. інфляційних втрат та 2481,00грн. судового збору.

3. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

4. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 10.05.2022 року.

Суддя Коссак С.М.