Постанова № 1042423, 09.10.2007, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.10.2007

Справа №2-23/12013-2007А

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі

судді Іщенко Г.М.,

секретаря судового засідання Єменджієвої А.М., розглянувши за участю представників сторін:

від позивача Бекшанська І.Г. - юрисконсульт, дов. від 22.08.2007р. №870,

від відповідача Абсеметов З.Н. - завідуючий юридичним сектором, дов. від 09.01.2007р.№1/9/10-00,

у відкритому судовому засіданні справу

за адміністративним позовом Сакського міжрайонного управління водного господарства Державного комітету України з водного господарства, (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Промислова, буд.11-А)

до Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим, (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Курортна, 57),

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Сакське міжрайонне управління водного господарства Державного комітету України з водного господарства звернулося до господарського суду АР Крим із адміністративним позовом до Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення №0001121502/0 від 06.08.2007р. про застосування штрафних санкцій в сумі 9360,51грн. (50% від 18721,00грн.) за затримку на 301 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, (аркуш справи 10).

Відповідач з позовом не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позовну заяву, вважає, що суми, які були сплачені позивачем у 2007р. правомірно у хронологічному порядку погашали суму податкового боргу, який виник у попередніх періодах.

Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно з статтею 2 Закону України «Про судоустрій», суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з частиною 3 зазначеної статті, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору, можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. №429, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.

Відповідачем 26.07.2007р. проведено виїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасності сплати погоджених сум податкових зобов’язань з податку на додану вартість за серпень 2006р., за результатами якою складений акт перевірки від 26.07.2007р. №1174/15-02/01039576, (аркуш справи 7).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем відносно підприємства прийняте податкове повідомлення-рішення №0001121502/0 від 06.08.2007р. про застосування штрафних санкцій в сумі 9360,51грн. (50% від 18721,00грн.) за затримку на 301 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. №429 податкові повідомлення-рішення приймаються протягом трьох робочих днів від дня підписання акту документальної перевірки. Проте, як вбачається з копії акту перевірки від 26.07.2007р. №1174/15-02/01039576 він не був підписаний позивачем, (аркуш справи 8).

Відповідно до статті 11 Закону Україні «Про систему оподаткування» фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі норм підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу.;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1-17.1.6 цього пункту, чи ні.

З аналізу цієї норми випливає, що застосування штрафних санкцій за затримку сплати сум узгодженого податкового зобов’язання можливе при наявності сплати суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов’язання – зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач своєчасно здійснив сплату узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість згідно податкової декларації №17133 від 10.08.2006р. на суму 18721,00грн., яка здана в Сакську об’єднану державну податкову інспекцію АР Крим 10.08.2006р., що підтверджується платіжними дорученнями: №925 від 29.06.2006р. на суму 8000,00грн., №1019 від 14.07.2006р. на суму 2000,00грн., №1031 від 20.07.2006р. на суму 4000,00грн.,№1072 від 25.07.2006р. на суму 4000,00грн., №1169 від 04.08.2006р. на суму 12000,00грн.

Отже, сума 11279,00грн. сплачена позивачем за послідуючі податкові періоди. Але, відповідач, без згоди з позивачем, змінив призначення платежів.

Дослідив платіжні доручення, суд встановив, що позивач своєчасно сплачував суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, але відповідач, керуючись підпунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не звертаючи уваги на призначення платежів в платіжних дорученнях, зараховував платежі на погашення не поточних податкових зобов’язань, а податкового боргу, що виник раніше, тобто облік надходження платежів у картці особового рахунку позивача з податку на додану вартість в порядку календарної черговості настання граничних строків сплати узгоджених зобов’язань.

Згідно статті 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримувати Конституцію і закони України, інші нормативно-правові акти, права і інтереси громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій і повною мірою використовувати надані їм права.

Серед прав органів державної податкової служби, передбачених статтею 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не має права самостійно, без згоди на то платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Відповідно до пункту 1.8 чинної у перевіряємий період Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 12.05.1994р. №37 (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 03.09.2001р. №342) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.1994р. за №14/322,облік, у тому числі ведення особових рахунків платників, формування довідкової інформації та складання звітності.

В силу пункту 5.3 Інструкції дані про надходження платежів до бюджету повинні бути відображені органом державної податкової служби в особових рахунках платників і у реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державного казначейства України (фінансових органів) відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів.

При обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використання даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту «Призначення платежу» на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

Слід зробити висновок, що відповідач діяв із значним перевищенням повноважень, передбаченим Конституцією України та Законом України «Про державну податкову службу в Україні», оскільки не вправі був самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перераховувати платежі за поточними зобов’язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Оскільки платник податків є власником своїх коштів, тобто має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, у тому числі, й визначати призначення платежів.

Також встановлена непропорційність дій органів державної податкової служби, зокрема, недотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця дія, оскільки дії відповідача спричинили штучне збільшення недоїмки зі штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати фіксованого сільськогосподарського податку.

Оскільки Сакською об’єднаною державною податковою інспекцією в АР Крим не доведено, що позивач несвоєчасно сплатив суми узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість, тому суд вважає безпідставним застосування до Сакського міжрайонного управління водного господарства Державного комітету України з водного господарства штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Отже суд приходить до висновку, що акт перевірки від 26.07.2007р. №1174/15-02/01039576 є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення і він повинен містить всі вичерпні елементи складу правопорушення.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69,70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність порушення позивачем строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, через недоведеність відповідачем порушень і недостатніх доказів, які підтверджують факт вчинення зазначеного порушення – затримку сплати узгодженого податкового зобов’язання.

Відповідачем не надані суду документальні докази, які підтверджують факт затримки сплати позивачем суми узгоджених податкових зобов’язань згідно спірному податковому повідомленню-рішенню.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач узгоджену суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість сплатив без порушень строків уплати, тому суми штрафних санкцій, які визначені у спірному податковому повідомленні-рішенні, застосовані до позивача неправомірно.

Відтак, спірне податкове повідомлення-рішення Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим №0001121502/0 від 06.08.2007р. про застосування штрафних санкцій в сумі 9360,51грн.(50% від 18721,00грн.) за затримку на 301 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 09 жовтня 2007року.

У повному обсязі постанову складено 15 жовтня 2007 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 94, 98, 122, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим №0001121502/0 від 06.08.2007р. про застосування штрафних санкцій в сумі 9360,51грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Сакського міжрайонного управління водного господарства Державного комітету України з водного господарства, (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Промислова, буд.11-А, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 01039576) 3,40 грн. державного мита.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.