Рішення № 104219000, 27.04.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/1281/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Науменка В.В.

при секретарі судового засідання Гловацькій М.О.,

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Жовнірович В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, яким просив суд визнати протиправною бездіяльність Кіровоградської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати йому заробітної плати у формі компенсації за роботу у вихідні, святкові і неробочі дні; зобов`язати Кіровоградську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь позивача заробітну плату у формі компенсації за роботу у вихідні, святкові і неробочі дні; стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 2007 по 30.04.2020 перебував на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури Кіровоградської області, та наказом №97к від 29.04.2020 був звільнений з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Зазначає, що під час роботи в органах прокуратури у відповідності до наказів прокурора області залучався до чергування, у тому числі у вихідні, святкові та неробочі дні.

Водночас, зазначає, що за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні позивачу, у порушення вимог КЗпПУ, не було нараховано та виплачено заробітну плату у встановленому Законом розмірі. Такі суми не були виплачені позивачу також і під час розрахунку при звільненні, що, на думку позивача, обумовлює обов`язок відповідача сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплати зазначених сум протиправними, що й послугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 18.02.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15.03.2022, роз`яснено сторонам порядок та строки вчинення процесуальних дій (а.с. 37).

Відповідно до клопотання позивача від 14.03.2022 (а.с. 44), враховуючи введення на території України воєнного стану, підготовче засідання у справі відкладено на 15.04.2022.

Ухвалою суду від 29.03.2022, з врахуванням введеного в Україні воєнного стану та наявності об`єктивних обмежень у можливості вчинення процесуальних дій, судом продовжено відповідачу процесуальний строк на подання відзиву на позов, роз`яснено сторонам порядок та строки вчинення процесуальних дій (46-47).

30.03.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає, у задоволенні позову просить відмовити, зазначає, що залучення працівників до чергування не є тотожним з залученням таких осіб до надурочних робіт або ж робіт у вихідні чи святкові дні, а тому оплата за чергування не передбачена чинним законодавством, тому відповідні кошти не нараховувались та не сплачувались позивачу. Зазначає, що компенсацією за залучення працівника до чергування є надання йому іншого дня відпочинку (відгулу), проте позивач не звертався з заявами про надання йому відгулів (а.с. 51-55).

15.04.2022 проведено підготовче засідання, за наслідками якого підготовче провадження судом закрито, справу призначено до розгляду по суті на 27.04.2022.

Від позивача на адресу суду 18.04.2022 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач з відзивом на позовну заяву не погодився, наполягав на своїй позиції, викладеній у позові та просив позов задовольнити.

Відповідач правом надання заперечення не скористався.

У судовому засіданні 27.04.2022 позивач позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.

Додатково зазначив, що жодних відгулів за здійснені ним чергування не отримував та із відповідними заявами до відповідача не звертався, оскільки був впевнений у відмові у їх задоволенні, так як подібні відгули у прокуратурі області нікому не надавались. Також зазначив, що твердження відповідача про проведення ним компенсації за залучення позивача до чергування у якості встановлення надбавок до посадового окладу не відповідає дійсності, оскільки такі надбавки отримували усі без виключення оперативні працівники прокуратури області, у той час як до чергувань залучались лише окремі з них, у тому числі позивач, тому такі надбавки жодним чином не пов`язані з чергуванням.

На запитання представника відповідача та питання суду зазначив, що до чергування залучався у відповідності до наказів про чергування та відповідних графіків чергування. Обов`язки, які ним виконувались під час чергування, визначались відповідними наказами про чергування. До обов`язків під час чергування відносилось, зокрема, обов`язок приймати оперативні повідомлення, формувати спецповідомлення про надзвичайні події, інформувати про такі події керівництво прокуратури області та Генеральну прокуратуру України, тощо. Такі обов`язки відрізнялись від тих, що визначались посадовою інструкцією та не були нею передбачені, а лише наказами про чергування. Під час чергування ним не виконувалась робота, яка входила до його посадових обов`язків.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та проти його задоволення заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач дійсно працював на прокурорсько-слідчих посадах прокуратури Кіровоградської області, що підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.

Наказом прокурора Кіровоградської області №97к від 29.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях прокуратури області, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», з 30.04.2020 (а.с. 12).

Відповідно до змісту позову, позивач стверджує, що залучався до чергування у прокуратурі Кіровоградської області у надурочний час, тобто з 09-00 години до 18-00 години за основним місцем роботи згідно займаної посади, а з 18-00 години того ж дня до 09.00 години наступного дня у черговій частині прокуратури Кіровоградської області, у такі дати: 16.05.2018, 18.09.2018, 01.10.2018, 21.12.2018, 25.01.2019, 07.03.2019, 22.05.2019, 05.08.2019, 12.11.2019, 27.02.2020; а також залучався до чергування протягом доби, з 09.00 години до 09.00 години наступної доби, у вихідні та святкові дні в черговій частині прокуратури Кіровоградської області, а саме: 28.07.2018 (субота), 10.11.2018 (субота), 14.04.2019 (неділя), 05.10.2019 (субота).

Дослідженням долучених позивачем до позову, а також наданих відповідачем копій наказів про чергування в органах прокуратури Кіровоградської області та відповідних їм графіків вбачається, що до чергування залучались відповідальні заступники прокурора області та оперативні працівники відповідно до затверджених графіків.

Такі чергування проводились з метою виконання наказів та вказівок Генерального прокурора України, створення оптимальних умов організації роботи слідчо-оперативних груп, своєчасного отримання інформації про вчинення тяжких, особливо тяжких злочинів та інших резонансних подій, а також своєчасного інформування про їх вчинення прокурора вищестоящого рівня.

Чергування полягало у прийманні, опрацюванні та аналізі відповідної інформації, її перевірці та доведенні її до відома керівництва прокуратури Кіровоградської області та Генеральної прокуратури України.

Отже, аналізуючи зазначені накази та графіки чергування, суд дійшов висновку, що залучення позивача до чергування обумовлювалось необхідністю негайного вирішення невідкладних оперативних питань та координації роботи прокуратури Кіровоградської області шляхом отримання, оброблення та подальшої передачі певної оперативної інформації.

Сторони не заперечували, що виконання подібної роботи не передбачено посадовою інструкцією позивача, тобто останній під час чергування не виконував свої трудові (службові) функції.

Отже позивач залучався саме до чергування, а не до виконання своїх посадових обов`язків у надурочний час, вихідні або святкові дні.

Згідно листа-відповіді Кіровоградської обласної прокуратури, наданої на звернення позивача, останньому повідомлено, що грошова компенсація за чергування не передбачена законом, тому відсутні підстави для її виплати (а.с. 34).

Сторонами не надано суду відомостей про облік фактично відпрацьованого позивачем часу під час чергування, відповідач у наданому до суду відзиві зазначає про відсутність таких даних у табелі відпрацьованого часу (а.с. 54).

Судом встановлено, що Законом України «Про прокуратуру» (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), відсутнє врегулювання правовідносин щодо оплати праці працівників на час залучення їх до чергування, у тому числі у надурочний час, вихідні та святкові дні.

Кодексом законів про працю України таке питання також не врегульоване.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 року N 1545, до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

У пунктах 1, 2 постанови Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 02 квітня 1954 року N 233 "Про чергування на підприємствах і в установах" вказано, що чергування робочих і службовців на підприємствах і в установах після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні можуть вводитися у виняткових випадках. Чергування у вихідні і святкові дні компенсуються наданням протягом найближчих 10 днів відгулів тієї ж тривалості, що і чергування.

Листом Міністерства праці та соціальної політики України «Про чергування на підприємствах і в установах» від 02.04.2010 N 89/13/116-10 зазначено, що чергування полягає в обов`язку працівника знаходитися на визначеному роботодавцем робочому місці з метою вирішення невідкладних питань, не пов`язаних з трудовими обов`язками цього працівника, а також передачі інформації. Якщо працівник залучається до чергування у вихідний чи святковий день, йому повинен бути наданий відгул протягом найближчих 10 днів. Тривалість відгулу повинна дорівнювати тривалості чергування. Отже, чергування у вихідний день не підлягає оплаті, а за нього надається відгул і в табелі обліку використання робочого часу ці години чергування не зазначаються.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за роботу у надурочні, вихідні та святкові дні, оскільки позивач залучався саме до чергування, яке не підлягає оплаті, а за нього надається відгул. У зв`язку із цим відсутні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі, а відтак і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, що викладені у постанові від 26.11.2018, справа 489/4153/16-ц.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність його дій підтверджено належними та допустимими доказами.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

Підстави для застосування положень статті 139 КАС України щодо відшкодування судових витрат позивачу відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати залишити фактично понесеними.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 06 травня 2020 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. Науменко