Рішення № 104201590, 06.05.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.05.2022Справа № 910/3403/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ"

про стягнення 17 100, 00 грн

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" (далі - відповідач) про стягнення 17 100, 00 грн

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що на підставі Договору страхування № 764088811.20 від 23.05.2020 внаслідок настання страхової події - дорожньо - транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки AUDI, державний номерний знак НОМЕР_1 , а тому, відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу MERSEDES VITO, державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахована у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ", а тому позивач зазначає, що обов`язок з відшкодування збитків в межах фактичних затрат покладається на відповідача. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3403/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

23.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від МТСБУ надійшла запитувана судом інформація по справі.

29.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог та вказав на те, що граничний строк виплати страхового відшкодування згідно полісу № 124855839 не настав, заперечив проти розміру страхового відшкодування та зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження права

ОСОБА_1 на отримання страхового відшкодування та не надано документального підтвердження факту оплати саме ремонту транспортного засобу «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 .

01.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, серед якого наявне клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить суд витребувати з Шевченківського районного суду міста Чернівців належним чином засвідчену копію постанови по справі № 727/10513/20 від 18.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2021задоволено клопотання позивача та витребувано в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України у Шевченківського районного суду м. Чернівці належним чином засвідчену копію постанови по справі № 727/10513/20 від 18.12.2020 для долучення до матеріалів справи.

26.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Шевченківського районного суду м. Чернівці надійшла постанова по справі № 727/10513/20 від 18.12.2020.

29.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.05.2020 між Акціонерним товариством "Страхова компанія "ІНГО" (далі - позивач) та ОСОБА_2 (далі - страхувальник) було укладено сертифікат № 764088811.20 до Договору добровільного страхування наземного транспорту, за яким позивачем було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією автомобіля марки «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про ДТП від 29.11.2020 по вулиці Героїв Майдану, 150, м. Чернівці сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки «Mercedes - Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .

Відповідно до Постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18.12.2020 справа № 727/10513/20 зазначена ДТП сталася з вини водія ОСОБА_3 .

Відповідно до наявних у справі відомостей, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Mercedes - Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , на момент настання страхової події була застрахована в Товариства з додатковою відповідальністю "Ю.ЕС.АЙ." згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 124855839.

ОСОБА_1 було подано до AT "СК "ІНГО" заяву на виплату страхового відшкодування, в якій вказано здійснити перерахування коштів на розрахунковий рахунок IBAN НОМЕР_3 .

Відповідно до Звіту № 28 про оцінку автомобіля «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 складеного 01.02.2021, наданого ТОВ «Екліс» вартість відновлювального ремонту транспортного засобу склала 25 064, 42 грн.

Страховим актом № 3346655 від 03.02.2021 визнано ДТП, яка сталася 29.11.2020 страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 18 100, 00 грн.

Згідно з розпорядженням на виплату по страховій події № 3346655 від 03.02.2021 вирішено перерахувати страхове відшкодування у розмірі 18 100, 00 грн ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок IBAN НОМЕР_3 .

Після відрахування суми позивачем було виплачено страхове відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 18 100, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3630 від 11.02.2021, копія якого наявна в матеріалах справи.

Позивачем направлено відповідачу заяву про страхове відшкодування за вих. № 12663 від 22.02.2021 з проханням виплатити страхове відшкодування. Однак, докази направлення даної заяви в матеріалах справи відсутні.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв`язку з виплатою ним страхового відшкодування страхувальнику як потерпілій у ДТП особі на підставі договору добровільного страхування, до нього в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача як страховика особи, винної у вчиненні ДТП. У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 17 100, 00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Частинами 1 та 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом «Mercedes - Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , встановлена постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18.12.2020 справа № 727/10513/20.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО", виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до Товариства з додатковою відповідальністю "Ю.ЕС.АЙ.", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля «Mercedes - Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, згідно з полісом № 124855839.

За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом 18 ст. 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Таким чином, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже, спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, при визначенні розміру заподіяної шкоди, що підлягає виплаті відповідачем як страховиком винної особи, позивач виходив із вартості матеріального збитку (сума відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових КТЗ), завданого власнику застрахованого автомобіля марки «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 , визначено відповідно до Звіту № 28 про оцінку, складеного ТОВ «Екліс» від 01.02.2021.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Mercedes - Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 застраховано у ТОВ "Ю.ЕС.АЙ." за полісом № 124855839.

Відповідно полісу № 124855839 страхова сума за шкоду завдану майну складає 130 000,00 грн, франшиза - 1 000, 00 грн.

У зв`язку з наведеним, позивач заявив до стягнення суму виплаченого страхового відшкодування, що становить 17 100, 00 грн.

Разом з тим, щодо заперечень відповідача в частині звернення позивача до суду з вказаним позовом за захистом не порушеного права, оскільки строк виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування не настав, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Як вбачається із матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з заявою на виплату страхового відшкодування № 12663 від 22.02.2021 в сумі 18 100, 00 грн, у якій просив останнього в добровільному порядку врегулювати спір та здійснити виплату страхового відшкодування. В додатках до вищевказаної заяви позивачем були зазначені наступні документи: копія договору добровільного страхування, копія страхового акту, копія розпорядження, копія повідомлення про випадок, копія заяви на виплату страхового відшкодування, копія посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію ТЗ, копію акту огляду ТЗ, копія рахунку, ремонтної калькуляції, копія платіжного доручення, копія довіреності підписанта.

Згідно із п. 33-1.1 ст. 33-1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до ДТП, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов`язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин ДТП, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.

В силу закріплених в положеннях ст. 11-14 ЦК України меж здійснення прав і обов`язків в комплексі із визначеними ст. 33, 33-1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язками вказаних осіб є надання страховику інформації про подію, яка може бути підставою для виплати страхового відшкодування за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які мають бути здійснені з дотриманням принципу добросовісності, що в першу чергу полягає в достовірності відповідної інформації, адже в іншому випадку, зокрема, у разі встановлення недостовірності наданої інформації чи приховування певної інформації, страховик позбавлений можливості встановити обставини страхової події, а тому має право відмовити у виплаті відповідного страхового відшкодування.

Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Тому можна зробити висновок, що позивач за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №465/4287/15.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем була надана відповідь на претензію позивача чи здійснена виплата страхового відшкодування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач використав своє право саме шляхом звернення з позовом безпосередньо до суду, що не суперечить вищезазначеній правовій позиції Верховного Суду.

Господарським судом встановлено, що на момент прийняття рішення у даній справі сума страхового відшкодування відповідачем не сплачена, а отже наведене свідчить про те, що відповідачем порушено право позивача.

Щодо заперечень відповідача про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 надав позивачу свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 , відповідно до якого власником даного автомобіля є ОСОБА_4 .

Позивачем до відповіді на відзив надані довіреність від 30.09.2017 та довіреність від 04.01.2018, відповідно до змісту яких ОСОБА_4 (власник транспортного засобу «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 ) уповноважив осіб на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , кожен з яких має право діяти окремо, вчиняти від імені ОСОБА_4 такі дії щодо транспортного засобу «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 : укладати договори обов`язкового страхування цивільної відповідальності та у разі необхідності отримувати страхові відшкодування та інші.

В довіреності від 04.01.2018 вказано що остання видана строком на три роки до четвертого січня 2021 року.

Відтак власник автомобіля передав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 транспортний засіб разом з реєстраційним документом на цей транспортний засіб та вказані особи є законними володільцями даного автомобіля.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті. Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно виплачено страхове відшкодування ОСОБА_1 , яка є законним володільцем транспортного засобу «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 з правом у разі необхідності отримувати страхові відшкодування.

Твердження відповідача щодо не надання позивачем документального підтвердження факту оплати саме ремонту транспортного засобу «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 , суд визнає помилковим з огляду на те, що в матеріалах справи наявний Звіт № 28 про оцінку автомобіля «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Також в матеріалах справи міститься платіжне доручення № 3630 від 11.02.2021 на суму 18 100, 00 грн з призначенням платежу : "Опл. Страх. Відшк, дог 764088811.20 ОСОБА_1 , ід.к. НОМЕР_4 .Без ПДВ".

Щодо заперечень відповідача про розмір страхового відшкодування, то суд зазначає, що останнім не додано до відзиву на позовну заяву власного розрахунку, звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту автомобіля «Audi А8», державний номерний знак НОМЕР_1 , а лише вказано, що в даному випадку коефіцієнт фізичного зносу підлягає обов`язковому застосуванню, а отже дані твердження не беруться судом до уваги.

Отже, як випливає із ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України забезпечення зобов`язання може виникати на підставі договору, а також ґрунтуватися на положеннях чинного законодавства України.

Станом на дату звернення до суду із позовною заявою грошові кошти в розмірі 17 100, 00 грн відповідачем не сплачені.

За таких обставин, враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 17 100, 00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» (пр.-т Героїв Сталінграда, буд. 4, корп.. 6 А, м. Київ, 04210: код ЄДРПОУ 32404600) на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» (вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 33, м. Київ, 01054; код ЄДРПОУ 16285602) суму страхового відшкодування у розмірі 17 100 (сімнадцять тисяч сто) грн 00 коп, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп..

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 06.05.2022.

Суддя М.Є.Літвінова