Рішення № 104187860, 17.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 року Справа № 160/18725/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року в сумі 75 446 гривень 87 копійок із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4 082 гривні 33 копійки, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4 082 гривні 33копійки за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 року включно в сумі 48 550 гривень 57копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року включно в сумі 75446,87 грн. із застосуванням січня 2008 року як базового місяця та за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4082,33 грн. Окрім того, позивач вважає, що через порушення строку виплати індексації грошового забезпечення він має право на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/18725/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

02.12.2021 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що упродовж періоду з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року включно не було нараховано та сплачену позивачу індексацію грошового забезпечення через відсутність відповідних фінансових ресурсів державного бюджету. З приводу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення упродовж періоду з 01.03.2018 року по 28.02.2019 року включно у фіксованій сумі відповідач зазначає, що протягом зазначеного періоду позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Вказує, що розрахунок індексації є виключною компетенцією відповідача, при цьому позивач помилково трактує норми чинного законодавства, зазначаючи січень 2008 року як базовий місяць. Окрім того, відповідач зазначає, що відсутні підстави для зобов`язання останнього подати звіт про виконання судового рішення, адже позивачем не подано доказів ухиляння відповідача від виконання рішення суду. Також відповідач вважає, що позивачем порушено строк звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно зі ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Упродовж періоду з 15.04.2016 року по 25.02.2019 року включно ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих їй підрозділах.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.01.2019 року № 3-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2019 року № 41 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Шевченківського раціонного ТЦК та СП (Шевченківський РВК) м. Дніпро.

09.07.2021 року позивач звернувся із письмовою заявою до відповідача та просив надати йому довідку про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з 15.04.2016 року по 25.02.2019 року або витяг з роздавальних відомостей за період з 15.04.2016 року по 25.02.2019 року; довідку про розмір виплати індексації грошового забезпечення з 15.04.2016 року по 25.02.2019 року; копії карток особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 15.04.2016 року по 25.02.2019 року; розрахунок належної заявнику індексації грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 25.02.2019 року з зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін та щомісячної фіксованої суми індексації грошового забезпечення; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про здачу справ та посади та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; довідку (підтвердження) про те, що ОСОБА_1 за період проходження служби у військової частини НОМЕР_1 не отримував відпустки відповідно до ст. 12. Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2021 року за вих. № 225/56/800/фс проінформована позивача про те, що нарахування та виплата індексації в період з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року здійснювалося в межах фонду грошового забезпечення. При цьому для виплати індексації в січні 2016 року лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2018 року по 25.02.2019 року була нарахована та виплачена позивачу. З приводу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки проінформовано, що таку виплату слід здійснювати на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, з огляду на що позивачу таку компенсацію нараховано не було. До зазначеного листа долучено довідку про виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 25.02.2019 року; довідку про розмір грошового забезпечення за період 2016-2019 роки; копії карток особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період 2016-2019 роки; витяг наказу командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення та виключення зі списків особового складу.

Отримавши відмову у проведенні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Згідно зі статтями 1 та 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями них прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон №1282-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг

Відповідно до ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно зі ст. 4 Закону №1282-ХІІ (в редакції від 01.01.2015 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та цифри «101» замінено цифрами «103».

Відповідно до ст. 5 Закону №1282-ХІІ (в редакції до 28.12.2017 року) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону №1282-ХІІ в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року (чинній з 11.10.2017 року) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).

Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції від 15.09.2015 року) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 року було внесено зміни та в абзаці другому пункту 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, цифри «101» замінено цифрами «103».

Згідно з п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Пунктом 10-2 Порядку №1078 передбачено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін і в обов`язковому порядку нараховується роботодавцями незалежно від форми власності та виду.

Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.

За таких обставин суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві у якості підстави ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення відсутність фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки таке посилання є необґрунтованим.

Так, положеннями Закону № 1282-ХІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 , відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 14 Порядку №1078 встановлено, що роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Так, проведення індексації, в тому числі грошового забезпечення військовослужбовців, а також обмеження реалізації цих норм не може відбуватися за телеграмами, роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України, вказівками командирів військових частин, закладів та установ Міністерства оборони України, роз`яснень міністерств, тощо.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року в сумі 75446,87 грн., суд зазначає таке.

Як вбачається з довідок військової частини НОМЕР_1 та відповідачем не заперечується, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення у зазначений період.

Разом з тим, суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив військову службу і який виплачував грошове забезпечення позивачу. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд зазначив, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

З приводу позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4082,33 грн. суд зазначає таке.

Матеріалами справи доведено та позивачем не заперечується, що за період з 01.03.2018 року по 25.02.2019 року включно останньому було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 205,62 грн., а саме за грудень 2018 року та січень - лютий 2019 року.

При цьому суд звертає увагу, що нарахування конкретної суми індексації також належить до компетенції відповідача, з огляду на що наданий позивачем розрахунок суми індексації не може бути прийнятий до уваги. Натомість підлягає задоволенню вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року включно.

Щодо компенсації позивачу сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (далі - Порядок №44), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січень 2008 року та у визначеній позивачем фіксованій сумі, оскільки такі вимога є передчасними, зокрема відповідачем у цій частині позовних вимог рішення не прийнято, а відтак - права позивача ще не порушені, більш того, відповідних нарахувань та виплат індексації за вказаний період не вчинялось, а тому підстав стверджувати, що відповідачем буде порушено право позивача, немає.

Окрім того, з приводу вимоги про визнання протиправним дії військової частини про застосування січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), суд зазначає, визначення місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) та розрахунок суми індексації є дискреційними повноваженнями військової частина НОМЕР_1 .

Зазначений правовий висновок було зроблено Верховним Судом у постанові від 15.10.2020 року по справі №240/11882/19.

Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин була викладена і П`ятим апеляційним судом у постановах від 28.05.2020 року у справі №400/3750/19, від 28.02.2020 року у справі №815/3058/18, від 03.12.2019 року у справі №420/4859/19, від 06.11.2019 року у справі №420/1786/19, від 03.03.2021 року по справі №420/8915/20.

Що стосується позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зауважує на таке.

Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Суд вважає, що в даному випадку підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відсутні, оскільки у суду немає обґрунтованих сумнівів щодо виконання відповідачем рішення у цій справі, а крім того примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.

Щодо пропуску строку звернення до суду, на яке посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року у справі № 240/11439/19 зробив висновок, що індексація є складовою заробітної плати.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, з урахуванням ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України у спірних правовідносинах строк звернення до суду не є обмеженим.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, адже таке рішення свідчитиме про дотримання судом основних принципів здійснення судочинства.

У відповідності до вимог ст. 139 КАС України розподіл судових витрат за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий» збір звільнений від сплати судового збору, а докази понесення ним інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 15.04.2016 року по 30.11.2018 року включно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 30.11.2018 року включно із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко