Рішення № 104180780, 04.05.2022, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/590/22

Провадження № 2/314/570/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2022 року м.Вільнянськ

Справа № 314/590/22;

провадження № 2/314/570/2022;

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кіяшко В.О.,

секретар судового засідання Румянцева А.М.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ;

- відповідач Комунальне підприємство «Водоканал»;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вільнянськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Водоканал» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

Виклад позиції позивача та відповідача.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу «Водоканал» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсація моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з жовтня 2020 року перебуває у трудових відносинах з КП «Водоканал», прийнятий на посаду підсобним працівником (на 0,25ставки). У січні 2022 року керівництво усно повідомило про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати до надання документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації чи міжнародного, внутрішнього сертифіката або іноземного, що підтверджує вакцинацію від СОVID-19.

01.02.2022 позивача відсторонили від роботи на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати, згідно з наказом №77/аг від 31.01.2022.

Тому позивач змушений звернутись до суду, та просить суд:

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального Підприємства «Водоканал» № 77/аг від 31.01.2022 року про відсторонення позивача від роботи з 01.02.2022року;

Стягнути з Комунального Підприємства «Водоканал» на користь позивача компенсацію суми середнього заробітку за час відсторонення від роботи з 01.02.2022 до дня ухвалення рішення.

Стягнути з Комунального Підприємства «Водоканал» на користь позивача компенсацію моральної шкоди в розмірі 20000грн.

Стягнути з відповідача судовий збір.

Відповідач не погодився з позовними вимогами, та надав суду заперечення, згідно яких Міністерство охорони здоров`я України Наказом від 04.10.2021 № 2153 затвердило перелік професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказом МОЗ України 04.10.2021 № 2153, якими до того переліку включені комунальні підприємства. Даний наказ набрав чинності з 31.01.2022. Отже всі працівники комунальних підприємств у відповідний строк мають отримати обов`язкове профілактичне щеплення проти респіраторної хвороби СОVID-19. На підставі визначеного, КП «Водоканал» видано Наказ «Про обов`язкові профілактичні щеплення проти СОVID-19 та відсторонення від роботи» № 3/д від 05.01.2022. З даним наказом позивач ознайомлений 11.01.2022. Цим наказом було встановлено, що всім працівникам підприємства необхідно отримати обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 у строк до 31.01.2022. Таким чином, у зв`язку з невиконанням позивачем встановлених Наказом № 3/д вимог, в подальшому Наказом № 77/аг ОСОБА_1 було відсторонено від роботи (від виконання робіт) з 01.02.2022 підсобного робітника Цеху № 2 з експлуатації та ремонту мереж, насосних станцій водопроводу КП «Водоканал». Окрім того, відповідач звертає увагу суду, що Наказом КП «Водоканал» від 01.03.2022 № 169/аг «Про зупинення дії Наказу від 05.01.2022 № 3/д «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 та відсторонення від роботи», Наказу від 21.01.2022 № 42/д «Про внесення змін до наказу від 05.01.2022 № 3/д» та допуск до роботи працівників було вирішено «…зупинити дію наказу від 05.01.2022 № 3/д, наказу від 21.01.2022 № 42/д до завершення воєнного стану; з 01.03.2022 допустити до виконання робіт працівників підприємства відсторонених наказом № 77/аг від 31.01.2022, № 97/аг від 03.02.2022 та № 114/аг від 10.02.2022….». Отже ОСОБА_1 з 01.03.2022 допущено до виконання робіт, а 12.03.2022 на підставі заяви ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням.

Заяви (клопотання) учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про те, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження. Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні із викликом сторін від позивача та відповідача не надходило.

Інші процесуальні дії у справ.

Ухвалою суду від 17.02.2022 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, у якій роз`яснено права сторін.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог (а.с.18-20, 21-32).

Позивачем надана відповідь на відзив (а.с. 35-36).

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову) не вчинялось, провадження не зупинялось.

Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст правовідносин.

Між відповідачем та позивачем існують трудові правовідносини, оскільки позивач працює на посаді підсобний робітник Цеху № 2 з експлуатації та ремонту мереж, насосних станцій водопроводу КП «Водоканал».

31.01.2022 року згідно з наказом №77/аг позивача відсторонено від роботи на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати, з 01.02.2022.

Оцінка Суду. Національне право.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в інших випадках, передбачених законодавством. Згідно ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Зважаючи на вищевказані положення чинного законодавства, наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

ОСОБА_1 11.01.2022 був ознайомлений під розписку з наказом КП «Водоканал» від 05.01.2022 № 3/д «Про обов`язкові профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та відсторонення від роботи», відповідно до якого працівників підприємства мало бути ознайомлено з наказом МОЗ від 04.10.2021, упорядковано документацію щодо вакцинації працівників, а при набранні чинності вказаним наказом МОЗ працівників, які ухиляються від вакцинації проти COVID-19 та не надали медичного висновку про наявність протипоказів до вакцинації, мало бути відсторонено від роботи в установленому порядку. Таким чином, позивач заздалегідь був проінформований про те, що, будучи працівником комунального підприємства, він підлягає обов`язковій вакцинації проти COVID-19 відповідно до наказу МОЗ від 04.10.2021.

Відповідно до п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83. Наказом МОЗ від 30.11.2021 № 2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», затверджено зміни до Наказу МОЗ України 04.10.2021р. №2153, якими до такого переліку включені комунальні підприємства.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в МЮ України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

ОСОБА_1 не було надано жодного документу, передбаченого п. 5 Наказу № 3/д, щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови КМ № 1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також

- взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції).

Так суд погоджується з тим що, що в законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

У рішення від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), наголосив таке:

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285):

«… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, який відмовився від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306):

«Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком його рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

Отже, право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення та не надав будь-яких доказів, що він має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Виходячи з наведених обставин та у відповідності до вище наведених норм права, суд приходить до висновку, що позов про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення не підлягає задоволенню.

Так як позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від визнання судом наказу про відсторонення незаконним та стягнення середнього заробітку, тому відмовляючи в задоволенні позову з вищенаведених підстав, суд відмовляє і в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди.

За змістом ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 274, 279, 263 266, 352 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Водоканал» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство «Водоканал», ЄДРПОУ 03327121, адреса: 69002, місто Запоріжжя, вулиця Святого Миколая, буд. 61.

Суддя Вікторія Олександрівна Кіяшко

04.05.2022