Рішення № 104179517, 22.02.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/35781/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарях судових засідань - Шевчук А.В., Трубінській І.С.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Тузової В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження у в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення трьох відсотків річних та пені,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк), в якому просила суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 пеню у розмірі трьох відсотків за кожний день прострочення відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» з 02 жовтня 2019 року до 02 січня 2020 року у розмірі 77544,31 доларів США еквівалентно курсу НБУ у гривні, станом на день ухвалення рішення, а також 3 % річних відповідно до статі 625 ЦК України у розмірі 725,03 доларів США.

11 вересня 2020 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк», в якому просила суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 пеню у розмірі трьох відсотків за кожний день прострочення відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» з 04 квітня 2020 року до 04 липня 2020 року в сумі 76710,50 доларів США.

14 вересня 2020 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк», в якому просила суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 пеню у розмірі трьох відсотків за кожний день прострочення відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» з 03 січня 2020 року до 03 квітня 2020 року в сумі 76710,50 доларів США.

В обґрунтування позовів, представник позивача указувала на те, що 22 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір №SАМDN25000710952095 (вклад «Мультивалютний»).

Відповідно до цього договору позивач передав відповідачу депозитний вклад в розмірі 80 000 гривень під 19,5% річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 12 місяців.

Пунктом 11 договору передбачено автоматичну пролонгацію цього договору на той самий строк без необхідності підписання додаткових документів.

Крім того, п. 4 цього договору передбачено, що на протязі строку вкладу клієнт має змогу всю або частину суми вкладу проконвертувати в одну з доступних на день конвертації валют.

29 листопада 2011 року вклад було переконвертовано в долари США.

Відповідно до умов зазначеного договору на вклад у доларах діє відсоткова ставка 11% річних на суму, яка після конвертації складала 9 913,26 доларів США.

Станом на 22 червня 2013 року на рахунку позивача знаходились кошти в розмірі 10 904,71 доларів США, з яких 989,90 доларів США були відсотки нараховані з 22 червня 2012 року до 22 червня 2013 року.

Відповідно до умов договору №SAMDN25000710952095, його було пролонговано до 22 червня 2014 року.

25 червня 2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір №SAMDN25000717634451 (вклад «Стандарт»).

Відповідно до умов цього договору позивач передав відповідачу депозитний вкладів розмірі 15 000 доларів США під 8% річних періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 12 місяців.

Згідно п. 3 цього договору виплата нарахованих відсотків здійснюється по закінчені кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день наступний за датою оформлення договору, не раніше 15:00 год.

Станом на 22 червня 2013 року на рахунку позивача знаходились кошти в сумі 10 904,71 доларів США, з яких 989,90 доларів США були відсотки нараховані з 22 червня 2012 року до 22 червня 2013року.

Позивач неодноразово звертався до Банку з проханням повернути суму вкладу і нараховані на нього відсотки. Проте, кожного разу Банк відмовляв у вчиненні таких дії.

Крім того, з квітня 2014 року відповідач припинив нарахування відсотків і заблокував рахунки позивача.

25 серпня 2014 року позивач звернувся до відповідача з черговою офіційною заявою, в якій повідомляв про закінчення строків дії договору №SAMDN25000710952095 від 22 червня 2010 року та договору №SAMDN25000717634451 від 25 червня 2011 року, про свій намір не продовжувати строк дії договорів та бажання повернути суми вкладів разом з нарахованими відсотками.

Але, у відповідь на всі звернення позивача, відповідач лише надав відповіді про те, що відповідно до законодавства територію Автономної Республіки Крим та міст Севастополь визнано тимчасово окупованою територією. У зв`язку з неможливістю здійснювати банківське регулювання та нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю банків та відокремлених підрозділів Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя». Зважаючи на вищевикладені обставини Банк змушений припинити свою діяльність на території Автономної Республіки Крим.

У зв`язку з цим, 24 жовтня 2016 року позивач був змушений звернутись до суду позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення грошових коштів.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №756/13927/16-ц від 15 серпня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 27 793, 66 доларів США та 40 967, 99 грн як три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України за період з 23 червня 2013 року до 24 жовтня 2016 року.

Рішення набрало законної сили, однак не виконується відповідачем.

Отже, оскільки банк проігнорував вимоги позивача, що встановлено судом в справі №756/13927/16-ц щодо повернення належних позивачу коштів, є підстави відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист право споживачів» нарахувати пеню за кожний день прострочення з урахуванням строків спеціальної позовної давності, а саме: за період з 02 жовтня 2019 року до 02 жовтня 2020 року в сумі 77 544, 31 доларів США, за період з 03 січня 2020 року до 03 квітня 2020 року в сумі 76710,50 доларів США та за період з 04 квітня 2020 року до 04 липня 2020 року в сумі 76710,50 доларів США.

Крім того, відповідно до статті 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 проценти річних за неналежне виконання грошового зобов`язання, яке полягає у невиконанні рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за договорами депозиту та процентів за період з 02 жовтня 2019 року до 14 серпня 2020 року в сумі 725,03 доларів США.

На підставі викладеного, представник позивача просила про задоволення позову.

Ухвалою судді від 25 серпня 2020 року відкрито провадження у справі для розгляду в порядку загального позовного провадження.

15 вересня 2020 року від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказав про те, що спосіб визначення обсягу відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі не лише не відповідає положенням ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ), а й порушує засади справедливості, добросовісності, розумності та створює суттєві ризики стабільності функціонування банківської системи держави і можливості незаконного збагачення значної кількості осіб- споживачів банківських послуг.

З урахування наведеного, представник відповідача просив відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі.

29 жовтня 2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про об`єднання в одне провадження судових справ №757/35781/20-ц, 757/38974/20-ц та №757/39245/20-ц.

В обґрунтування клопотання представник відповідача вказував про те, що в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебувають інші судові справи за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення відсотків та пені, а саме: справа №757/38974/20-ц за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення пені за кредитним договором №SAMDN25000710952095 від 22 червня 2010 року та №SAMDN25000717634451 від 25 червня 2011 року за період з 03 січня 2020 року до 03 квітня 2020 рокув розмірі 76710,50 доларів США; справа №757/39245/20-ц за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення пені за кредитним договором №SAMDN25000710952095 від 22 червня 2010 року та №SAMDN25000717634451 від 25 червня 2011 року за період з 04 квітня 2020 року до 04 липня 2020 року в розмірі 76710,50 доларів США.

Ураховуючи те, що у всіх вказаних справах однаковий суб`єктний склад, підстави позову, предмет. При цьому, пеня розраховується за різні періоди часу, що є підставою вважати, що позивач бажає отримати якомога більший розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання банком.

На підставі наведеного, представник відповідача просив про задоволення клопотання.

Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року об`єднано в одне провадження цивільну справу №757/38974/20-ц зі справою №757/35781/20-ц.

Ухвалою суду від 03 лютого 2021 року об`єднано в одне провадження цивільну справу №757/39245/20-ц зі справою №757/35781/20-ц.

Ухвало суду від 03 лютого 2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

08 грудня 2021 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких вказано про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки між сторонами відсутні споживчі правовідносини після розірвання договорів банківського вкладу.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши думку сторін, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Суд установив, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» грошових коштів за договорами банківського вкладу. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 27793,66 доларів США та 40967,99 грн.

Проте, АТ КБ «Приватбанк» рішення суду не виконав та кошти не повернув, чим порушив свої грошові зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача 725,03 доларів США як 3% річних, позивач зазначав, що сума 3% річних за неналежне виконання зобов`язання складає в період з 02 жовтня 2019 року до 14 серпня 2020 року.

Так, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином, цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові Великої Палати від 20 березня 2019 року в справі 761/26293/16-ц (провадження №14-64цс19).

Ураховуючи те, що рішенням суду, яке набрало законної сили з відповідача стягнуто на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 27793,66 доларів США, то нарахування 3% річних повинно бути здійснено в іноземній валюті.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Оскільки при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі банківського вкладу, то 3 % річних слід стягнути виходячи із суми боргу в іноземній валюті, а саме в розмірі 725,03 доларів США.

При цьому, суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача, зазначені без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку виходячи з наступного.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (ст. 164 Податкового кодексу України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного ст. 165 Податкового кодексу України).

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено ст. 164 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) включаються, зокрема пасивні доходи (крім зазначених у підпункті 165.1.41 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України).

До пасивних доходів, які оподатковуються ПДФО, належать, зокрема проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок і проценти на вклад (депозит) у кредитних спілках. Доходи у вигляді процентів, нараховані на суми банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунків, ощадних (депозитних) сертифікатів, вкладів (депозитів) членів кредитної спілки у кредитній спілці оподатковуються відповідно до норм п. 170.4 ст. 170 Податкового кодексу України.

Згідно з п.п. «а» пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю;б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання;Згідно з пп. 174.4.1 п. 170.4 ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника ПДФО під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування, тобто банківська установа.

Отже, податковий агент, згідно п.п. 14.1.180 Податкового кодексу України зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Податкового кодексу України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються їй, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV Податкового кодексу України.

При цьому, відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового кодексу України.

Відповідно абз. «а» п. 176.2 ст. 176 особи, які відповідно до Податкового кодексу України мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Тому, з метою недопущення неоднозначного тлумачення судового рішення під час його виконання, з огляду на те, що при виконанні судового рішення та при наявності відкритого виконавчого провадження з приводу виконання такого рішення, виникатимуть питання щодо порядку виконання судових рішень в частині сплати боржником грошових коштів стягувачу, які повинні бути оподатковані у встановленому законом порядку, слід дійти висновку про зазначення у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

Що стосується вимог позивача про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» пені відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», то слід зазначити, що вони не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, законами України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон №2664-ІІІ) , від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон №2121-ІІІ), від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-ХІІ), від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон №2346-ІІІ).

Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

Згідно з підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2346-ІІІ вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

У статті 2 Закону № 2121-ІІІ вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

У частинах першій, другій статті 47 Закону № 2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5); споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.

За частиною другою статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.

Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).

Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У статті 1 Закону № 1023-ХІІ визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом № 1023-ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

25 серпня 2014 року позивач звернувся до відповідача з черговою офіційною заявою, в якій повідомляв про закінчення строків дії Договору №SAMDN25000710952095від 22.06.2010р. та Договору №5AMDN25000717634451 від 25.06.2011р., про свій намір не продовжувати строк дії Договорів та бажання повернути суми вкладів разом нарахованими відсотками.

Згідно з умовами зазначених договорів, якщо по закінченні терміну вкладу клієнт не заявив банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично пролонгується ще на один строк.

Відповідно до умов договору клієнт та банк мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківські дні до дати розірвання договору. Якщо клієнт вимагає розірвати договір, а термін вкладу не закінчився, останньому повертається сума вкладу. За неповний період вкладу відсотки сплачуються за зниженою процентною ставкою.

За таких обставин, після отримання відповідачем заяви про повернення коштів за договорам банківського вкладу та розірвання спірних договорів між сторонами припинилися договірні правовідносини за договорами банківського вкладу.

Крім того, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року з відповідача на користь позивача стягнуто грошові кошти за договорами банківських вкладів в сумі 27793,66 доларів США та 40967,99 грн.

Таким чином, позивач не мав наміру продовжувати дію спірних договорів і звертався до банку із вимогою про повернення суми вкладів з відсотками після спливу строку дії договору, що відображено у рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Укладені сторонами договорибули строковими, не передбачали зобов`язання банка повідомляти клієнта про пролонгацію договору банківського вкладу, або погодження будь-яким способом розірвання договорів, тому факт розірвання договорів не пов`язується із зустрічними діями другої сторони.

Ураховуючи те, що між позивачем та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини.

Зазначений висновок узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі №320/5115/17.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов в частині стягнення пені є безпідставним та у його задоволенні слід відмовити.

Оскільки позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України та з урахуванням положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір» він підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 206, 51 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, то вони не підлягають задоволенню, оскільки представник позивача не надав належних та допустимих доказів понесення ним таких витрат, а саме: платіжних документів (чеків, квитанцій, меморіальних ордерів).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 526, 551, 1058, 1060, 1061, 1066, 1067, 1074, 1075, ст.ст. 1, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 1-18, 76 81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення трьох відсотків річних та пені- задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 725, 03 доларів США як три відсотки річних без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в сумі 206, 51 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», КОД ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001).

Суддя О.Л. Бусик