Рішення № 104156680, 02.05.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2022 року Справа № 160/27273/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому грошової компенсації за неотриману відпустку, передбачену ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій, за період з 2016 року до 2019 року, загальною тривалістю 56 діб;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити розрахунок та виплату йому грошової компенсації за неотриману відпустку, передбачену ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій, за період з 2016 року до 2019 року включно, загальною тривалістю 56 діб, виходячи з місячного грошового забезпечення за останньою займаною ним посадою.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 28.04.2016 до 12.03.2019 позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 в особливий період. Він має статус учасника бойових дій, тому відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» під час військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Однак під час дії особливого періоду така відпустка йому не надавалась та при звільненні з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. На думку позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати йому грошової компенсації за неотриману відпустку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2022 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.03.2022 поновлено строк звернення до суду; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; витребувано від військової частини НОМЕР_1 : копії наказів про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , про призначення на останню займану ОСОБА_1 посаду у військовій частині НОМЕР_1 ; інформацію про нарахування та виплати (розрахунок) ОСОБА_1 , які були здійснені на час його звільнення з військової служби; інформацію щодо виплати ОСОБА_1 компенсації за неотриману відпустку, передбачену ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій, за період з 2016 року до 2019 року, та у разі невиплати компенсації надати пояснення щодо підстав невиплати такої компенсації; постановлено витребувані пояснення та докази надати суду разом із відзивом.

26.04.2022 до суду надійшов відзив військової частини НОМЕР_1 з доказами його отримання позивачем. У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та вказує, що додаткова відпустка, яку надають учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних і надається понад щорічні основну й додаткову відпустки. Така відпустка надається з урахуванням святкових і неробочих днів, а у разі невикористання не переноситься на наступний календарний рік, не продовжується у разі хвороби працівника, не ділиться на частини й не замінюється грошовою компенсацією. Позивач, як учасник бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, але в той же час, оскільки позивач у період 2016-2019 роки продовжував перебувати на військовій службі, не мав можливості скористатися цією пільгою, оскільки пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» заборонено додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 № 248/5571 при звільненні з військової служби компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується. Військова частина фінансується виключно з Державного бюджету України, є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу Міністерства оборони України. На даний час країна фактично перебуває у стані війни, а тому видатки Міністерства оборони України насамперед спрямовані на виплату грошового забезпечення та задоволення першочергових витрат на посилення обороноздатності держави. У даному випадку відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача, оскільки останній у своїх діях керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх у повному обсязі.

Станом на 02.05.2022 відповідь на відзив до суду не надходила.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, про що 29.09.2015 йому видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 28.04.2016 № 132 солдата ОСОБА_1 , військовослужбовця військової служби за контрактом, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 28.04.2016.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.10.2016 № 1 ОСОБА_1 , військовослужбовця військової служби за контрактом, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 31.10.2016 № 54рс на посаду головного сержанта-командира відділення взводу охорони у військовій частині НОМЕР_1 , вважати таким, що справу та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.03.2019 № 78 ОСОБА_1 , головного сержанта командира відділення взводу охорони, звільненого з військової служби в запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11.03.2019 № 17-РС відповідно до підпункту «й» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з 12.03.2019 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідач у поданому відзиві підтвердив, що ОСОБА_1 додаткова відпустка як учаснику бойових дій у період 2016-2016 років не надавалась та не виплачувалась компенсація за неотриману відпустку як учаснику бойових дій.

Зазначена обставина підтверджується доданими до відзиву довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2022 № 594 та розрахунком про нарахування та виплату старшому сержанту ОСОБА_1 , які були здійснені на час його звільнення з військової служби (12.03.2019) від 21.04.2022 № 594/1.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

За визначенням статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII) визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації, за яким мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотриману відпустку є обґрунтованими.

При цьому, суд зазначає, що нарахування розміру компенсації та її виплата належать до компетенції відповідача, крім того, матеріалами справи не підтверджено обчислення загальної тривалості додаткової відпустки 56 діб, у зв`язку із чим відмовляє у задоволенні позову в цій частині, та, з метою захисту порушених прав позивача, зобов`язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.03.2019.

При ухваленні рішення судом, відповідно до частини третьої статті 291 КАС України, враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач від сплати судового збору звільнений, тому відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2019 роки.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.03.2019.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходженя: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .

Повний текст рішення складено 02.05.2022.

Суддя В.В. Рянська