Ухвала суду № 104146607, 15.04.2022, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/1060/22

Провадження № 2/456/707/2022

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

15 квітня 2022 року місто Стрий

Суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області Гула Л. В. , вивчивши заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИВ:

В позовній заяві позивачка ОСОБА_1 просить визнати недійсною заявою (односторонній правочин) від 31.07.2014, написаною ОСОБА_2 на ім`я голови правління ЖБК «Успіх» Микаєляна П.Ш., про припинення дії його кооперативних договорів, що базувались на договорі переведення боргу від 20.02.2014, та повернення 5 квартир загальною площею 252 м2 у пайовий фонд кооперативу; звільнення його від доплати на р/р ЖБК «Успіх» в розмірі 4873 долари США за кожен пай; укладення з ним двох нових кооперативних договорів на паї (квартири) АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 загальною площею 132м2; з урахуванням повернутих ним 252 м2 у пайовий фонд кооперативу звільнення його від подальшої сплати будь-яких внесків, що будуть стосуватися паїв (квартир) за АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Суддя, дослідивши матеріали справи, вважає, що у відкритті провадження слід відмовити у зв`язку з наступним.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим стаття 20Господарського процесуальногокодексу України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.

За змістом положень статті 167Господарського кодексуУкраїни корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво), і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з якими юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України «Про кооперацію».

За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України «Про кооперацію»).

Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Згідно з положеннями статті 12Закону України«Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Наведені висновки відображені в Постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №509/577/18 від 24.04.2019.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, яка визначає критерії законності та обґрунтованості рішення, а також ст. 13 «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з позовної заяви, предметом спору між сторонами є визнання недійсною заяви ОСОБА_2 від 31.07.2014, поданої ним як членом кооперативу ЖБК «Успіх» на ім`я голови правління ЖБК «Успіх» ОСОБА_3 .

Оскільки на момент написання заяви ОСОБА_2 був членом ЖБК «Успіх», то згідно з положеннями статті 12Закону України«Про кооперацію» основними правами члена кооперативу, зокрема, є участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

З огляду на викладене, а також враховуючи положення ст. 19 ЦПК України, ст. 20 ГПК України, якими визначено коло справ, які підлягають розгляду в порядку цивільного та господарського судочинства, зміст правовідносин, суд дійшов висновку, що спір, який виник між сторонами, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має вирішуватись господарським судом.

Що стосується покликань позивачки в позовній заяві на ст. 60 та 65 СК України, вважаю за необхідне зазначити наступне.

З норм ст. 19 ЦК України вбачається, що у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.4ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юрисдикція господарських судів визначена у ст. 20 ГПК України, згідно з пунктами 1, 3, 4 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: - справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1); - справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3); - справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах (пункт 4).

Відповідно до частин першої, третьої ст.167ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Предметом спірної заяви є відчуження (припинення) частки у ЖБК «Успіх», тобто відповідні права й обов`язки стосовно участі у діяльності та управлінні вказаного товариства, отриманні прибутку від господарської діяльності, з огляду на що відносини щодо відчуження цих прав за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними корпоративними правами у господарському товаристві.

Відповідно до ст.113ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Згідно з ч. 3 ст.80ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

За змістом ч. 1, 3 ст.12Закону України«Про товаристваз обмеженоюта додатковоювідповідальністю» від06.02.2018№ 2275-VIII розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

За таких обставин у цій справі існує спір, що виник з правочину щодо частки у статутному капіталі житлово-будівельного кооперативу, який відповідно до п. 4 ч. 1 ст.20ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

При цьому, відповідно до цієї норми процесуального права справи у спорах щодо правочинів, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, незалежно від суб`єктного складу таких справ, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо правочинів, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що спір у цій справі щодо визнання недійсною заяви відчуження частки у житлово-будівельному кооперативі, виник з корпоративних відносин, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

На виконання вимог ч. 4 ст.263ЦПК України судом враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 (провадження № 12-15гс21). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 352/395/19 щодо підвідомчості судам цивільної юрисдикції спору в справі про визнання недійсним договору відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Зокрема, у вказаній постанові суду зазначено наступне: «Те, що спір про недійсність договору виник між двома фізичними особами, не змінює його правової природи як спору з правочину щодо частки в статутному капіталі товариства, розгляд якого віднесено до юрисдикції господарських судів відповідно до пункту 4 частини першої статті 20ГПК України» (п. 60 постанови). Крім цього, у цій постанові суду також зазначено: «Винятком із зазначеного правила є лише спори щодо правочинів у сімейних та спадкових правовідносин, тобто спори щодо дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства» (п. 62 постанови).

При цьому, зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, зокрема, свідоцтва про одруження, вбачається існування між сторонами сімейних правовідносин. Зокрема, позивачка зазначає, що спірну заяву було вчинено під час її перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 без її згоди. З огляду на таке, позивачка вважає, що при написанні зазначеної заяви було порушено відповідні вимоги СК України, що є підставою для визнання її недійсною, тому спірні правовідносини щодо відчуження часток в ЖБК «Успіх» пов`язані з сімейними правами та обов`язками учасників справи.

Разом з тим, спірною заявою не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому ця заява не є правочином у сімейних правовідносинах.

Посилання позивачки на невідповідність договорів, зазначених в описовій частині позовної заяви, нормам статей 60, 61, 63, 65 СК України не свідчить про їх укладення в сімейних правовідносинах. Норми зазначених статей регулюють відносини реалізації подружжям права спільної сумісної власності, яке передбачене статтями 368-372 ЦК України. Право власності не належить до сімейних прав, а суб`єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі ті, які не перебувають у сімейних правовідносинах, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо.

Враховуючи викладене, справа в спорі про визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.

Зазначена позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) (п. 8.1, п. 8.12 постанови).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.186ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки позовні вимоги, заявлені в даній справі, повинні розглядатися господарським судом, а імперативними нормами ч. 1 ст.186ЦПК України передбачено обов`язок суду відмовити у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд вважає, що у відкриті провадження у даній справі слід відмовити.

При цьому, суд роз`яснює право позивачки звернутися із вищевказаним позовом у порядку ГПК України.

Керуючись ст. 186 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину.

Роз`яснити позивачці її право на звернення із зазначеними вимогами до Господарського суду Львівської області в порядку, визначеному ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Л.В.Гула