Рішення № 104122084, 29.04.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.04.2022Справа № 910/21337/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Омега-Київ" (м. Київ)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Київ)

про стягнення 912.709,14 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Омега-Київ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна Атомна Енергогенеруюча Компанія "Енергоатом" про стягнення 912.709,14 грн, з яких: 722.985 грн інфляційних втрат та 189.723,89 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано простроченням виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої позивачем продукції за договорами поставки № 53-129-01-20-02127 від 17.06.20., № 53-129-01-20-02133 від 26.06.20., № 53-129-01-20-09363 від 23.03.20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.21. відкрито провадження у справі № 910/21337/21, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

28.01.22. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти стягнення інфляційних втрат та 4 % річних у зв`язку з їх невірним обрахуванням, просить суд зменшити вказані суми на підставі ст. 266 ГК України, заперечив проти пред`явлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також просив відстрочити виконання рішення суду на 1 рік.

09.02.22. від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій наведені аргументи і доводи на спростування позиції відповідача.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договори поставки: № 53-129-01-20-02127 від 17.06.20., № 53-129-01-20-02133 від 26.06.20., № 53-122-01-20-09363 від 23.03.20. (далі - Договори), відповідно до умов яких (п. п. 1.1., 1.2., 2.2.) Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець прийняти і оплатити продукцію, визначену в Специфікаціях.

Строк дії Договорів № 53-129-01-20-02127 від 17.06.20., № 53-129-01-20-02133 від 26.06.20. сторонами погоджено до 31.03.21., Договору № 53-122-01-20-09363 від 23.03.20. - до 31.12.20.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договори як належні підстави, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою Договори є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаних правочинів також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар за Договором № 53-129-01-20-02127 від 17.06.20. на суму 5.910.744,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі ТМЦ № 20-039 від 19.06.20.

Жодних заперечень з приводу отримання товару відповідачем суду надано не було.

Строк оплати такого товару згідно з п. 4.2. Договору встановлений протягом 45 робочих днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, та сплив 25.08.20.

Відповідно до наявних у матеріалах справи банківських виписок відповідачем було сплачено на рахунок позивача вартість поставленої продукції за цим договором: 26.01.21. - 1.500.000,00 грн, 26.07.21. - 4.410.744,00 грн.

За прострочення оплати поставленого по вказаному договору товару позивач нарахував та пред`явив до стягнення з відповідача 139.947,00 грн 3 % річних та 526.111,17 грн інфляційних втрат.

Перевіривши такі розрахунки, суд встановив, що позивачем було невірно обраховано суму 3 % річних, яка за розрахунком суду становить 139.099,00 грн. Нарахування інфляційних витрат позивачем здійснено вірно.

Відтак обґрунтованим є нарахування відповідачу за прострочення оплати поставленого по договору № 53-129-01-20-02127 від 17.06.20. 139.099,00 грн 3 % річних та 526.111,17 грн інфляційних втрат.

За Договором № 53-129-01-20-02133 від 26.06.20. позивач поставив, а відповідач прийняв без будь-яких зауважень товар за актами приймання-передачі № 041-37/1014 від 09.07.20. на суму 313.680,00 грн, № 1898/61 від 21.07.20. на суму 793.152,00 грн, № 1899/61 від 21.07.20. на суму 30.810,00 грн, всього на суму 1.137.642,00 грн.

Строк оплати такого товару згідно з п. 4.2. Договору встановлений протягом 60 робочих днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується сплата відповідачем за поставлений по цьому договору товар у розмірі 100.000,00 грн 08.06.21.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, за вказаним договором позивач нарахував та пред`явив до стягнення з відповідача 38.376,22 грн 3 % річних та 158.500,21 грн інфляційних втрат.

Проте перевіривши надані позивачем розрахунки зазначених сум, суд встановив їх неправильність. За перерахунком суду сума 3 % річних складає 38.226,00 грн, інфляційних втрат - 132.425,52 грн.

Відтак обґрунтованим є нарахування відповідачу за прострочення оплати поставленого по договору № 53-129-01-20-02133 від 26.06.20. товару 38.226,00 грн 3 % річних та 132.425,52 грн інфляційних втрат.

На умовах Договору № 53-122-01-20-09363 від 23.03.20. позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною № 10 від 06.05.20. на суму 462.240,00 грн.

За умовами п. 6.1. цього договору строк оплати встановлено протягом 45 робочих днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію. Такий ярлик на придатну продукцію № 1-7-244 було оформлено 12.05.20.

Відтак строк для оплати поставленого товару закінчився 26.06.20.

Відповідачем було оплачено такий товар: 13.08.20. - в сумі 30.000,00 грн, 26.05.21. - в сумі 70.000,00 грн, 27.05.21. - в сумі 262.240,00 грн, 19.02.21. - в сумі 50.000,00 грн, 14.04.21. - в сумі 50.000,00 грн.

За прострочення здійснення розрахунків по вказаному Договору, позивачем нараховано відповідачу 11.400,67 грн 3 % річних та 38.063,59 грн інфляційних втрат.

Судом встановлено неправильність таких розрахунків, та за здійсненим судом перерахунком суми 3 % річних по сказаному Договору складає 11.307,19 грн, інфляційних втрат - 36.063,59 грн.

Отже обґрунтованим є нарахування позивачем по Договору № 53-122-01-20-09363 від 23.03.20. 11.307,19 грн 3 % річних та 36.063,59 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, відповідач посилався, зокрема, на неправильний розрахунок позивачем сум 3 % річних та інфляційних втрат; зазначав, що прострочення оплати поставленого позивачем товару відбулось не з вини відповідача; вказував на наявність значної заборгованості контрагентів перед ДП "НАЕК "Енергоатом".

Проте посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, не може бути прийнято судом, оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Заперечення відповідача щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат враховані судом, у зв`язку з чим здійснено власні розрахунки відповідних сум.

У відзиві відповідач також просив суд, зокрема, зменшити розмір нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат.

З цього приводу суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3 % річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.

З огляду на зазначене, інфляційні нарахування та 3 % річних не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

Таким чином суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення суми нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За викладеного в сукупності обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом, є позовні вимоги про стягнення з відповідача 694.600,28 грн інфляційних втрат та 188.632,19 грн 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про відстрочення виконання рішення на 1 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За частинами 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до положень статті 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім`ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Покладені в основу даної заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду твердження, по суті, зводяться до відсутності коштів у зв`язку з неналежним виконанням контрагентами відповідача своїх зобов`язань.

У той же час згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 2 статті 617 ЦК України та частина 2 статті 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Отже, відповідачем не подано суду жодних належних доказів, у розумінні приписів статті 76 ГПК України, на підтвердження викладених у клопотанні про відстрочення виконання рішення суду обставин.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, у своїй позовній заяві ТОВ "НВП "Омега-Київ" просить суд стягнути з відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9.600,00грн.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію договору про надання правової допомоги № 201001 від 01.10.20., опис завдання та позиції, деталізацію та узгодження вартості послуг від 10.12.231., акт № 10 приймання-передачі послуг від 04.02.22. на суму 5.100,00 грн та докази сплати позивачем адвокату 9.600,00 грн.

Дослідивши надані до матеріалів справи докази, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався без проведення судових засідань, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованим є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5.100,00 грн, відповідно до наданого акту приймання-передачі послуг.

На підставі ст. 129 ГПК України відшкодуванню відповідачем підлягають понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, в розмірі 4.935,29 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 191, 219, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Омега-Київ" (01010, місто Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 3, офіс 174; ідентифікаційний код 39035203) 694.600 (шістсот дев`яносто чотири тисячі шістсот) грн 28 коп. інфляційних втрат, 188.632 (сто вісімдесят вісім тисяч шістсот тридцять дві) грн 19 коп. 3 % річних, 13.248 (тринадцять тисяч двісті сорок вісім) грн 49 коп. судового збору та 4.935 (чотири тисячі дев`ятсот тридцять п`ять) грн 29 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко