Рішення № 104117318, 26.04.2022, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/795/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2022 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі: головуючої судді Мироненко Л.Д.

при секретарі Бараняку В.В.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал», за участі третіх осіб на стороні відповідача: приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Меленчук В.І., приватного нотаріуса КМНО Данич О.Ф. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення моральної шкоди-

в с т а н о в и в :

Позовні вимоги.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що 15 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. було вчинено виконавчий напис № 17897 у зв`язку з наявністю заборгованості за кредитним договором, укладеним між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал».

Зазначив, що при оформленні вказаного виконавчого напису представниками банку не було надано нотаріусу доказів безспірності заборгованості, за наявності якої було б можливим вчинення виконавчого напису, оскільки позивачем було погашено заборгованість в повному розмірі. Крім того, вказав, що наданий відповідачем кредитний договір не було посвідчено нотаріально, тому в приватного нотаріуса були відсутні підстави для стягнення заборгованості.

Повідомив суду, що внаслідок неправомірних дій відповідача, йому було завдано моральну шкоду, яка полягає в сильних душевних стражданнях, пригніченому стані, емоційному та фізичному дискомфорті.

Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., який зареєстрованим № 17897 від 15 червня 2022 року, таким, що не підлягає виконанню; стягнути витрати на моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Рух справи в суді.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 лютого 2022 року відкрито провадження по справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.

Позиція сторін по справі.

Позивачем було подано до суду клопотання про здійснення розгляду без його участі та без участі представника. Додатково зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився.

Треті особи по справі будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи свого представника до суду не направили, письмових пояснень до суду не направили.

Відтак, суд приходить до переконання про можливість винесення заочного рішення, за результатами розгляду справи.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Судом було встановлено, що 15 червня 2021 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №003-13582-271113 від 27 листопада 2013 року, в загальному розмірі 11838,31 грн. Стягнення заборгованості проводилось за період з 07 травня 2020 року по 07 квітня 2021 року, та складається з:

-простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 10524,08 грн.

-простроченої заборгованості за невиплаченими відсотками за користування кредитом в розмірі 114,46 грн.

17 вересня 2021 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал» звернулось до приватного виконавця з заявою про примусове виконання рішення суду.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Меленчуком В.І. від 24 грудня 2021 року, було відкрито виконавче провадження, про стягнення з позивача заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса №17897 від 15 червня 2021 року, в розмірі 11838,31 грн.

Мотиви прийняття рішення судом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Порядок вчинення нотаріусом виконавчого напису врегульовано главою 14 Закону України «Про нотаріат» та главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису передбачено Порядком вчинення нотаріальних дій містить (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29червня 1999року№ 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм законодавства України у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) викладено такі правові висновки.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис, зокрема, з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі- Перелік), передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються, зокрема, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Пунктом 1-1 Переліку документів визначено документи, які необхідні для одержання виконавчого напису на підставі іпотечних договорів, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання.

Оскільки у цій справі виконавчий напис вчинено на підставі кредитного договору, а не іпотечного, тому пункт 1-1 Переліку документів на спірні правовідносини не поширюється.

Пунктом 2 Переліку документів передбачено, що документом для стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, є кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

При цьому, для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц із подібних правовідносин, а також у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року по справі № 200/16871/17-ц.

Відповідно до ч.1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Відповідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1.37 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Відповідно до пункту 5.5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення), форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку, дату здійснення останньої (попередньої) операції, дату здійснення поточної операції, код банку, у якому відкрито рахунок, код валюти, суму вхідного залишку за рахунком, код банку-кореспондента, номер рахунку кореспондента, номер документа, суму операції (відповідно за дебетом або кредитом), суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку, суму вихідного залишку.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є підставними в цій частині, та підлягають до задоволення, оскільки як було повідомлено позивачем, борг погашено в повному обсязі. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які дають підстави стверджувати те, що розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком є безспірним, що є однією з основних умов для її стягнення в такому порядку.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно принципу диспозитивності, сторони в процесі вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами. Так, відповідач не скористався своїми процесуальними правами, не направив до суду свого представника та не надав відзиву, який би спростовував позовні вимоги.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

У відповідності ст..23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування та відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.п.3,4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

У відповідності до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Зміна життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено, що позивачем не обґрунтовано належним чином, в чому саме полягає завдана моральна шкода та не надано жодних належних та допустимих доказів, на підтвердження такої шкоди. Враховуючи конкретні обставини справи, беручи до уваги відсутність доказів заподіяних позивачу моральних страждань та наявність вини відповідача у заподіянні моральної шкоди, суд приходить до переконання, що в цій частині позовних вимог, слід відмовити.

Судові витрати по справі.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки згідно ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», позивач звільнений від сплати судового збору, суд приходить до переконання, що такі підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі наведеного, керуючись статтями 4, 12, 76-81, 141, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал», за участі третіх осіб на стороні відповідача: приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Меленчук В.І., приватного нотаріуса КМНО Данич О.Ф. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення моральної шкоди,- задовільнити частково.

Визнати виконавчий напис № 17897, виданий 15 червня 2021 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. таким, що не підлягає виконанню.

В іншій частині позовних вимог,- відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал», на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Позивач: ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит капітал» код ЄДРПОУ: 35234236, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28.

Треті особи на стороні відповідача: приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Меленчук В.І., приватний нотаріус КМНО Данич О.Ф.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.Д. Мироненко