Рішення № 104114575, 26.04.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3119/21

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (02175, м. Київ, Харківське шосе, буд. 148-а, код 39604270)

до

товариства з обмеженою відповідальністю «Укртунельбуд» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, вул. Комсомольська 5, код 30920263)

про стягнення 144248,03 гривень

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (далі по тексту Підприємство/позивач) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Укртунельбуд» (далі по тексту ТОВ «Укртунельбуд»/відповідач) заборгованості за договором про відшкодування витрат виконавця від 30.07.2018 № 30/07-18 у загальному розмірі 144248,03 гривень, з яких: 127851,36 гривень основна заборгованість, 12792,40 гривень інфляційні втрати, 3604,27 гривень 3 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 30.07.2018 між комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» та товариством з обмеженою відповідальністю «Укртунельбуд» укладено договір відшкодування витрат № 30/07-18 за яким відповідач зобов`язувався здійснювати оплату за послуги електропостачання.

Проте, як стверджує позивач, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з цим за останнім обліковується заборгованість у розмірі 127851,36 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/3119/21. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

Поштове відправлення, яким суд надсилав за адресою місцезнаходження відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань ухвалу про відкриття провадження від 17.11.2021 у справі № 911/3119/21, повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду з відміткою від 28.12.2021 про невручення відповідачу, а саме за закінченням терміну зберігання.

У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 10) частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17 та підлягають застосуванню з огляду на ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Крім того, з метою належного повідомлення відповідача про розглядувану справу, суд додатково надіслав копію ухвали від 17.11.2021 у справі № 911/3119/21 на адресу, яка вказана у реквізитах договору про відшкодування витрат виконавця від 30.07.2018 № 30/07-18 (м. Київ, вул. Цитадельна, буд. 6/8, а/с 64).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач про розгляд справи судом повідомлений належним чином, проте, процесуальним правом на подання відзиву не скористався.

Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими їй процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємством (виконавець за договором) та ТОВ «Укртунельбуд» (споживач за договором) 30.07.2018 укладено договір про відшкодування витрат виконавця № 30/07-18 (надалі договір), відповідно до умов п. 1.1. якого предметом цього договору є забезпечення виконавцем надання послуг з електропостачання для проведення споживачем будівельно-монтажних робіт, з тимчасовим підключенням (технічно можливим) від внутрішньо будинкових мереж електропостачання житлового будинку на вул. Тростянецькій, 7, а споживач відшкодовує плату за спожиту електроенергію у строк та на умовах, що передбачені цим договором.

Згідно п. 1.2. договору повна вартість відшкодування плати за електроенергію визначається загальною сумою, що визначається за діючими тарифами відповідно до різниці початкових та кінцевих показників електролічильника споживача (тимчасово підключеного від ГРЩ житлового будинку на вул. Тростянецькій, 7), про що складається відповідний акт.

Відповідно до п. 1.3. договору для споживача розрахунок авансових сплат за електроенергію визначається відповідно до існуючого електронавантаження та згідно з кошторисним розрахунком споживача фактичного споживання електроенергії відповідно до тарифів, встановлених нормами законодавства. С = ТЧN, де: С сума оплати; Т тариф; N кількість спожитої електроенергії, кВт.

За умовами п. 1.4. договору розмір відшкодування витрат виконавця за надані послуги за договором також може підтверджуватися зведеними актами звірки взаєморозрахунків.

Пунктом 2.2. договору на споживача покладено обов`язок: оплачувати послуги у встановлений договором строк (пп. 2.2.1.); здійснювати оплату за послуги не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, в безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавця (пп. 2.2.2.).

Так, на виконання умов договору позивачем надано послуги обумовлені договором, а відповідач в свою чергу прийняв такі послуги, що, зокрема, підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг, які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками, та копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:

- від 31.07.2020 № 7652 на суму 36776,88 гривень;

- від 31.08.2020 № 8699 на суму 35043,12 гривень.

Комісією позивача складено акт від 01.12.2020, яким засвідчено факт відключення ТОВ «Укртунельбуд» від електропостачання за адресою вул. Тростянецька, 7.

Підприємство 16.02.2021 звернулося до ТОВ «Укртунельбуд» із претензією № 630-02/2021, за змістом якої позивач повідомив відповідача про те, що станом на 11.02.2021 за останнім обліковується заборгованість у розмірі 127851,36 гривень, у зв`язку з чим вимагав від ТОВ «Укртунельбуд» у десятиденний строк з дня отримання претензії, але не пізніше 25.02.2021, погасити вказану заборгованість.

Факт надсилання вказаної претензії та її отримання відповідачем, за адресою зазначеною у реквізитах сторін договору, підтверджується наявними у матеріалах справи відповідними доказами.

Листом від 09.04.2021 № 1341-04/2021 Підприємство повторно повідомило ТОВ «Укртунельбуд» про наявну заборгованість у розмірі 127851,36 гривень. Цим же листом позивач надіслав на адресу відповідача акт звірки розрахунків та акти приймання-передачі наданих послуг за жовтень-листопад 2020 року, повідомив про неотримання від відповідача акту приймання-передачі наданих послуг за вересень 2020 року, у зв`язку з чим позивач просив відповідача підписати та повернути Підприємству акт звірки розрахунків та акти приймання-передачі наданих послуг у строк до 20.04.2021.

Факт надсилання вказаного листа підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та в перебігу розгляду справи відповідач не заперечив проти факту його отримання.

Доказів того, що вказані вище претензія та лист позивача задоволенні відповідачем сторонами в перебігу розгляду справи не надано.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як вказує позивач, стало неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо оплати наданих позивачем послуг з електропостачання за період серпень-листопад 2020 року, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 127851,36 гривень.

На підтвердження факту надання позивачем послуг, а також наявності заборгованості у відповідача, позивачем надано відомості обліку споживання електричної енергії за спірний період.

При цьому позивач зазначив, що оригінали актів приймання-передачі наданих послуг за вересень-листопад 2020 року у розпорядженні останнього відсутні, оскільки вказані акти не повернуті відповідачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Укладений договір за своїм змістом є договором надання послуг та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між Підприємством та ТОВ «Укртунельбуд» виникли на підставі укладеного між ними 30.07.2018 договору № 30/07-18 про відшкодування витрат виконавця.

На підтвердження факту надання позивачем послуг, а також наявності заборгованості у відповідача, позивачем надано підписаний обома сторонами акт наданих від 31.08.2020 № 8699 на суму 35043,12 гривень та відомості обліку споживання електричної енергії за спірний період, за якими відповідачем у вересні 2020 року спожито електроенергію в обсязі 17452 кВт на суму 29319,36 гривень, у жовтні 2020 року спожито 20874 кВт на суму 35068,32 гривень та у листопаді 2020 року спожито 16917 кВт на суму 28420,56 гривень.

Суд також враховує, що листом від 09.04.2021 № 1341-04/2021 позивач надіслав на адресу відповідача акт звірки розрахунків та акти приймання-передачі наданих послуг за жовтень-листопад 2020 року, наголосив на неотриманні від відповідача акту за вересень 2020 року, а тому просив їх підписати та повернути на адресу Підприємства у строк до 20.04.2021.

Проте, як зазначив позивач, відповідач вказані акти на адресу позивача не повернув, тому оригінали цих актів у розпорядженні позивача відсутні.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Зазначена правова позиція наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/1762/19, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

У розумінні умов укладеного сторонами договору, сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-приймання-передачі наданих послуг не є визначальним для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань із надання послуг з електропостачання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2.2. договору встановлено, що споживач зобов`язаний здійснювати оплату за послуги не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, в безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавця.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору у відповідача наявна заборгованість з оплати наданих позивачем послуг з електропостачання за період серпень-листопад 2020 року у загальному розмірі 127851,36 гривень, а строк виконання такого зобов`язання настав.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов`язань, визначених умовами договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, доводи позивача про наявність у нього заборгованості не спростував, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за надані позивачем послуги не надав, заперечень щодо факту отримання наданих позивачем послуг не висловив.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у загальному розмірі 127851,36 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Щодо вимог про стягнення 3% та інфляційних втрат.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3604,27 гривень 3% річних та 12792,40 гривень інфляційних втрат розрахованих за загальний період з 21.09.2020 по 20.09.2021.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що позивачем невірно визначено базу для нарахування та момент виникнення у відповідача прострочення виконання зобов`язань по кожному місяцю, за який у відповідача рахується заборгованість.

Тож, судом здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням вірно визначеного початку періоду нарахування, та встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача 3% річних становить 3373,18 гривень відповідно, а вірно розрахований розмір інфляційних втрат становить 11700,96 гривень.

Відтак позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3604,27 гривень та інфляційних втрат у сумі 12792,40 гривень, підлягають задоволенню у розмірі встановленому судом.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Укртунельбуд» на користь комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» 127851,36 гривень основного боргу, 3373,18 гривень 3% річних та 11700,96 гривень інфляційних втрат.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 2143,88 гривень.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укртунельбуд» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, вул. Комсомольська 5, код 30920263) на користь комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (02175, м. Київ, Харківське шосе, буд. 148-а, код 39604270) 127851,36 гривень основного боргу, 3373,18 гривень 3% річних, 11700,96 гривень інфляційних втрат та 2143,88 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 26.04.2022.

Суддя Р.М. Колесник