Рішення № 104110030, 27.04.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/350/22

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, а саме просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тимошенко Я.І. від 12.10.2021 про відкриття виконавчого провадження №67088593 щодо стягнення з позивача 17000,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №67088593 від 12.10.2021, оскільки ОСОБА_1 ніколи не була фізичною особою-підприємцем, ніколи не проживала і не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ніколи не мала у власності будь-яких транспортних засобів, а також в оскаржуваній постанові не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 позовну заяву залишено без руху.

24.01.2022 на виконання вимог вищезазначеної ухвали подано додаткові докази.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/350/22; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи; розгляд справи призначено на 21.02.2022; витребувано докази /а.с. 37-38/.

21.02.2022 до суду подано відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову /а.с. 45-47/.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з протокольною ухвалою суду від 21.02.2022 вирішено перейти до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження.

З огляду на положення пункту 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд адміністративної справи здійснено у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 06.04.2021 Північним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки стосовно ОСОБА_1 прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №240336 на суму 17000 грн /а.с. 8, зворот/.

Вищезазначену постанову за заявою Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №40380/19.2/24-21 від 28.05.2021 передано до виконання до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) /а.с. 48, зворот/.

Державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тимошенко Я.І. розглянуто заяву стягувача та на підставі статей 3, 4, 24-27 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №67088593 від 12.10.2021 про стягнення з боржника штрафу в розмірі 17000 грн /а.с. 50/.

Позивач не погодилася із зазначеною постановою та звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, згідно з яким виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої, восьмої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до Державного бюджету України, крім адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - шістнадцятим частини першої статті 60 цього Закону, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, які зараховуються до державного дорожнього фонду.

Порядок стягнення у вигляді штрафу за порушення, викладені у цій статті, та порядок оскарження постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України.

Отже, постанова Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.04.2021 №240336 є виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у визначеному Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

У статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлені вимоги до виконавчого документа, а також підстави його повернення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Водночас, частиною третьою статті визначено, що виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

При цьому, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, верховенство права.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У позовній заяві позивач зазначила, що ніколи не була фізичною особою-підприємцем, ніколи не проживала і не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ніколи не мала у власності будь-яких транспортних засобів, що підтверджується інформацією від МВС.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Згідно з частинами першою - другою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Як встановлено судом, постановою Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.04.2021 №240336 штраф накладено на ОСОБА_1 . При цьому, будь-які відомості, на підставі яких можливо ідентифікувати порушника, окрім адреси місцезнаходження: АДРЕСА_2 , у постанові відсутні.

Відповідно до приписів частини першої статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правоовыдносин) місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Отже, реєстрація місця проживання полягає і у внесенні відомостей, зокрема, у паспорт громадянина України.

Водночас, в оскарженій постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено, що адресою боржника є АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи наявна копія паспорта позивача з відміткою про реєстрацію місця проживання з 16.05.2003 у АДРЕСА_3 .

Суд зауважує, що функції відповідача щодо виконання постанови поширюються на територію Миргородського району Полтавської області. Доказів того, що функції відповідача поширюються на територію м. Київ відповідачем не надано.

Суд звертає увагу, що відповідач ніяких доказів на підтвердження того, що на момент прийняття спірної постанови місцем проживання, перебування, роботи ОСОБА_1 або місцезнаходженням її майна була територія м. Київ або там знаходилось її майно, не надав.

Вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець зобов`язаний впевнитись, що відповідно до приписів Закону має право відкривати виконавче провадження щодо певної особи. У зв`язку з чим наділений правом вимагати у стягувача надання доказів місця проживання або перебування боржника.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що постанову Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.04.2021 №240336 пред`явлено не за місцем виконання, а тому відповідач не повинен був відкривати виконавче провадження з виконання цього виконавчого документа.

За таких підстав, постанова Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.10.2021 про відкриття виконавчого провадження №67088593 не відповідає приписам чинного законодавства, оскільки виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання та не за підвідомчістю, а тому ця постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

З урахуванням вищезазначеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (пр-т Георгія Гонгадзе, буд. 5-б, Київ, 04208, код ЄДРПОУ 34482497) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.10.2021 про відкриття виконавчого провадження №67088593.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (пр-т Георгія Гонгадзе, буд. 5-б, Київ, 04208, код ЄДРПОУ 34482497) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.С. Канигіна