Рішення № 10409060, 17.06.2010, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 2-90/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2010 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Ковтуненко О.В.,

при секретарі Поповецькій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

треті особи Відділ у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського РВ УМВС України в донецькій області;

Служба у справах дітей Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради,

та за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною,

В С Т А Н О В И В:

5 березня 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, про виселення відповідача з вказаної квартири та зняття його з реєстраційного обліку.

13 квітня 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося з уточненою позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, про виселення ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3, 2005 року народження, та зняття їх з реєстраційного обліку.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на наступні обставини.

30 вересня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав у кредит для придбання квартири кредит у сумі 18810 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,72% на суму залишку з кінцевим строком повернення 29 вересня 2015 року. У забезпечення виконання кредитних зобовязань сторони уклали договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку придбану ним квартиру АДРЕСА_1. У звязку зі смертю ОСОБА_2 та прийняттям Ѕ частини спадщини після його смерті його дружиною ОСОБА_1 між позивачем та ОСОБА_1 11 червня 2007 року було укладено додаткову угоду до кредитного договору, за якою права та обовязки позичальника взяла на себе відповідачка. Спадкоємцем іншої частки спадщини став малолітній син ОСОБА_2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Спадковим майном була квартира АДРЕСА_1, яка перебуває в іпотеці банку. За зверненням ОСОБА_1 рішенням колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради № 205/3 від 25 липня 2007 року був наданий дозвіл на передачу частини квартири в іпотеку від імені малолітнього ОСОБА_4

Починаючи з кінця 2008 року відповідачка у порушення умов кредитного договору стала допускати порушення строків погашення кредиту, через що утворилася заборгованість. Банк, посилаючись на положення норм ст. ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, а також ст. ст. 33, 38 Закону України «Про іпотеку» звернувся до суду з вимогами: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки (квартиру) шляхом її продажу позивачем від імені відповідачки та її неповнолітнього сина. Крім того, посилаючись на положення ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 6, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», позивач просить винести рішення про виселення відповідачки та її малолітнього сина з квартири та про зняття їх з реєстраційного обліку місця проживання.

9 березня 2010 року ПАТ КБ «Приватбанк» уточнило позовні вимоги щодо розміру заборгованості, а саме, станом на 4 березня 2010 року вказано, що заборгованість за кредитним договором становить 17542,41 доларів США, з яких: 13689,25 доларів США заборгованість за кредитом; 2705,84 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 462,00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 685,32 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

Відповідачка, заперечуючи проти позовних вимог, 22 грудня 2009 року звернулася до суду з позовною заявою до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання додаткової угоди недійсною, посилаючись на наступні обставини. Вказувала, що дійсно банк та її покійний чоловік ОСОБА_2 30 вересня 2005 року уклали кредитний договір, за яким ОСОБА_2 отримав у кредит 18810 доларів США, на які придбав квартиру АДРЕСА_1. Вказану квартиру за договором іпотеки від 30 вересня 2005 року передав в іпотеку банку у забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором. ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_2 помер. Вона та малолітній ОСОБА_4, 16 лютого 2005 року, прийняли у спадщину після смерті ОСОБА_2 у рівних частках по Ѕ частці квартиру АДРЕСА_1, про що 8 червня 2007 року отримали свідоцтва про право на спадщину за законом. ОСОБА_1 вказує, що керівництво банку зобовязало її укласти додаткову угоду до кредитного договору від 30 вересня 2005 року, а тому вона, як спадкоємець померлого ОСОБА_2, 11 червня 2007 року уклала додаткову угоду . Вказана додаткова угода має бути визнана судом недійсною, так як вона суперечить положенням ст. ст. 271, 272, 1219 ЦК України, за якими право укладати договори є особистим немайновим правом особи, яке особа здійснює самостійно, та таке право не входить до складу спадщини. Так як додаткова угода укладена у порушення вимог закону, то вона має бути визнана недійсною на підставі ст. 203 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» Кривич В.О. позовні вимоги банку підтримала. Пояснила, що 30 вересня 2009 року ОСОБА_2 уклав з банком кредитний договір та договір іпотеки. Вказані договори укладалися з письмової згоди його дружини відповідачки у справі ОСОБА_1 У 2007 році від відповідачки їм стало відомо, що ОСОБА_2 у листопаді 2006 року помер. Відповідачка звернулася до банку з питанням подальшого погашення кредиту і їй було запропоновано укласти додаткову угоду, за якою вона особисто стане стороною кредитного договору і у подальшому буде продовжувати виконувати зобовязання за кредитним договором. 11 червня 2007 року банк та ОСОБА_1 уклади додаткову угоду до кредитного договору, за якою були внесені зміни тільки до преамбули кредитного договору від 30 вересня 2005 року, а саме позичальником була вказана ОСОБА_1 Враховуючи, що після прийняття спадщини, власником Ѕ частини іпотечної квартири став малолітній ОСОБА_4, ОСОБА_1 отримала згоду органу опіки та піклування на таку іпотеку. Починаючи з дати укладення кредитного договору 30 вересня 2005 року і до листопада 2008 року за спірним кредитним договором регулярно проводилися щомісячні платежі з повернення кредиту і тільки з листопада 2008 року такі платежі припинилися. У 2009 році у період знаходження справи у суді у червні та серпні за кредитом було проведено два платежі 216,77 доларів США та 500 доларів США відповідно при необхідних щомісячних платежах у 311,36 доларів США. З цих причин відповідачка допустила порушення виконання зобовязання, через що у банку виникає право вимагати дострокового погашення усього кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Також у судовому засіданні представник позивача просила задовольнити вимоги щодо виселення та зняття з реєстраційного обліку відповідачки та малолітнього її сина.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 позовні вимоги банку не визнала, а власні позовні вимоги підтримала.

Представник відповідачки ОСОБА_6 пояснив, що дійсно між банком та ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, 30 вересня 2005 року був укладений кредитний договір. За кредитним договором право вносити платежі на погашення кредиту мав тільки ОСОБА_2, що він у повному обсязі і виконував. Після його смерті зобовязання за законом припиняються, так як ніхто не має права виконувати умови припиненого кредитного договору. Хто вносив платежі до листопада 2008 року ОСОБА_1 не відомо. У разі смерті позичальника банк мав діяти у відповідності до положень ст. 1218 ЦК України у порядку спадкового права. Укладена 11 червня 2007 року додаткова угода має бути визнана недійсною, так як ОСОБА_1 не успадкувала після смерті ОСОБА_2 немайнове право на укладення договору.

Відповідачка ОСОБА_1 додатково пояснила, що має середню спеціальну освіту у сфері банківської діяльності. Додаткову угоду вона підписала на пропозиції банку. Працівники банку їй поясняли, що таким чином вона зможе продовжувати погашення кредиту до 2015 року, хоча вона бажала погасити кредит повністю, але банківські працівники проти цього заперечували. На сьогоднішній день такої можливості вона не має. Також і дозвіл органу опіки та піклування вона отримувала на вимогу банку. Не зважаючи на укладення додаткової угоди до кредитного договору, вона не памятає, чи вносила вона щомісячні платежі на погашення кредиту. Хто, окрім неї, міг з грудня 2006 року по листопад 2008 року, а також у червні та серпні 2009 року вносити платежі з погашення кредиту, їй не відомо.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк» як відповідача ОСОБА_7 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, пояснила, що посилання ОСОБА_1 на порушення вимог ст. ст. 271, 272 ЦК України при укладенні додаткової угоди є неспроможними, так як додаткову угоду укладала ОСОБА_1, користуючись своїм правом на укладання договорів. Саме на прохання ОСОБА_1, враховуючи регулярне внесення щомісячних платежів, банк погодився укласти додаткову угоду з нею, а не діяти у порядку спадкового права. Додаткова угода укладалася ОСОБА_1 добровільно, на її бажання. При цьому необхідно врахувати і ту обставину, що при укладенні 30 вересня 2005 року кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_1 надавала на це свою письмову згоду як дружина позичальника.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради Халайджян К.А. позовні вимоги банку вважала необґрунтованими, так як орган, який вона представляє, максимально стоїть на захисті прав та інтересів дітей. Вважає, що малолітній ОСОБА_4 не може бути виселений з квартири. Позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує, так як на час укладення додаткової угоди до кредитного договору не було дозволу органу опіки та піклування на передачу майна неповнолітнього (частини квартири) в іпотеку.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, третьої особи, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлені та неоспорюються сторонами наступні факти.

30 вересня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № МRТ3GF4000062, за умовами якого ПриватБанк зобовязувався надати відповідачу кредит у розмірі 18810 доларів США на термін до 29 вересня 2015 року включно, а відповідач зобовязувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом шляхом внесення щомісячних платежів по 311,36 доларів США. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між сторонами 30 вересня 2005 року було укладено договір іпотеки, відповідно якого ОСОБА_2 надав в іпотеку придбану ним за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1.

Дружина ОСОБА_9 відповідачка ОСОБА_1 надавала письмову згоду на отримання кредитних коштів та передачу в іпотеку спільного з позичальником майна, у тому числі у квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

8 червня 2007 року відповідачка ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, отримали у спадщину по Ѕ частині квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом.

11 червня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до кредитного договору від 30 вересня 2005 року, за якою преамбула кредитного договору була викладена у новій редакції, а саме «Позичальником» за договором вказана ОСОБА_1, яка діяла на підставі свого особистого волевиявлення. Причиною укладання додаткової угоди вказано те, що ОСОБА_1 прийняла спадщину та є спадкоємцем ОСОБА_2.

Рішенням Колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 25 липня 2007 року № 205/3 дозволено ОСОБА_1 передачу в іпотеку частини квартири АДРЕСА_1, яка придбана в рахунок кредиту, від імені малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. У рішенні вказано, що малолітній ОСОБА_4 успадкував після смерті батька ОСОБА_2 Ѕ частини квартири, що вже знаходиться в іпотеці.

Згідно графіку погашення за кредитним договором від 30 вересня 2005 року у період з жовтня 2005 року по листопад 2008 року погашення кредиту проводилося у відповідності з графіком по 311,36 доларів США щомісячно у встановлені дні. Також у червня 2009 року було сплачено 216,77 доларів США, та у серпні 2009 року 500 доларів США.

Навіть після смерті ОСОБА_2 з грудня 2006 року і до часу укладення спірної додаткової угоди 11 червня 2007 року не було фактів порушення графіку погашення кредиту.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання додаткової угоди від 11 червня 2007 року до кредитного договору від 30 вересня 2005 року, суд виходить з наступного.

Положеннями ст. 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частиною 1 цієї норми передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

ОСОБА_1, як на підстави визнання додаткової угоди недійсною, посилається на порушення вимог ст. ст. 271, 272 ЦК України, згідно з якими фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. Позивачка до особистих немайнових прав відносить право заключати договори, та посилається на те, що право заключати договори не входить до складу спадщини, а тому вона не могла вносити зміни шляхом укладення додаткової угоди до договору, укладеного раніше її померлим чоловіком.

Вказані обставини не є такими, що ґрунтуються на законі, так як укладаючи 11 червня 2007 року додаткову угоду до кредитного договору від 30 вересня 2005 року, ОСОБА_1, володіючи повною цивільною дієздатністю, діяла на власний розсуд, вільно, тобто у відповідності з нормами ст. 203 ЦК України.

Укладаючи додаткову угоду до кредитного договору від 30 вересня 2005 року, ОСОБА_1 особисто, добровільно брала на себе зобовязання у подальшому виконувати умови договору як «Позичальник», що й виконувала до листопада 2008 року.

За таких умов відсутні підстави для визнання додаткової угоди від 11 червня 2007 року до кредитного договору від 30 вересня 2005 року недійсною.

Розглядаючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» про погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходив з наступного.

У відповідності з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до п. 1.1 кредитного договору ОСОБА_2, а в подальшому відповідачка ОСОБА_1 була зобовязана в визначений період сплачувати грошові кошти у розмірі 311,36 доларів США для погашення заборгованості за кредитом (по кредиту, відсоткам, комісії та іншим витратам у відповідності з договором).

Згідно з положеннями ст. ст. 526, 527 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, при цьому боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання зобовязання.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення умов кредитного договору відповідачка ОСОБА_1, починаючи з грудня 2008 року, припинила виконання своїх зобовязання, в саме припинила вносити щомісячні платежі. Вже після подачі позову до суду за період з березня 2009 року по день розгляду справи було внесено два платежі у червні та серпні 2009 року.

Через порушення зобовязань за кредитним договором, станом на 4 березня 2010 року заборгованість за кредитним договором становить 17542,41 доларів США, з яких: 13689,25 доларів США заборгованість за кредитом; 2705,84 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 462,00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 685,32 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

Таким чином, судом встановлено, що як до звернення позивача до суду, так і під час судового розгляду справи відповідачка порушувала вимоги ст. 1054, 530 ЦК України, п. 1.1 кредитного договору.

Вимоги ч.2 ст. 1050 ЦК України передбачають, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Згідно ст. ст. 589, 590 ЦК України, у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, яке здійснюється за рішенням суду.

У відповідності з положеннями ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідачка ОСОБА_1 не виконує у встановлені строки зобовязання за кредитним договорам від 30 вересня 2005 року та додаткової угоди від 11 червня 2007 року, а тому позовні вимоги щодо звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитом на предмет іпотеки підлягають задоволенню.

Згідно ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст. 26 цього Закону, яка передбачає і продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Таке ж положення закріплене і в ст. ст. 38, 39 Закону України «про іпотеку», при цьому право вибору реалізації предмету іпотеки законодавець надав іпотекодержателю (у даному випадку банку).

У відповідності з положеннями ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житло протягом місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житло у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

ПАТ КБ «Приватбанк» не надав суду докази того, що банком виконані умови ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» щодо попередження відповідачки ОСОБА_1 про необхідність добровільного виселення її та її малолітнього сина з квартири, а тому позовні вимоги щодо їх примусового виселення задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» про зняття ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання на підставі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України», так як вказані особи на час винесення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавлені права власності або права користування житловим приміщенням.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають стягненню сплачені судовий сбір у розмірі 1399,88 гривен та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 30 гривен.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № MRT3GF0400062 від 30 вересня 2005 року, укладеними між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, у розмірі 17542,41 доларів США, що складає 139988,43 гривен за курсом Національного Банку України звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 9 листопада 2005 року: квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 та малолітньому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у рівних частках по Ѕ частині на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 8 червня 2007 року, шляхом продажу ПАТ КБ «Приватбанк» (49094, місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Стягнути з ОСОБА_1 на ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати в розмірі 1429 (одна тисяча чотириста двадцять девять) гривен 88 копійок, з яких 1399,88 гривен судовий збір, 30 гривен оплата інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсною додаткової угоди від 11 червня 2007 року до кредитного договору № MRT3GF0400062 від 30 вересня 2005 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя