Рішення № 104084891, 22.04.2022, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/107/22

провадження № 2/136/36/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2022 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Кривенка Д.Т.,

за участю секретаря судового засідання Марчук Н.А.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права на земельну ділянку згідно сертифікату на право на земельну частку пай по спадщині за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач), через свого представника, звернувся з позовом до Липовецької міськоїради (далі відповідач) з вимогами:

- встановити юридичний факт про те, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 була рідною сестрою ОСОБА_3 .

- визнати за позивачем право по спадщині за законом на земельну ділянку згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН №0245455, що розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області та належала покійній ОСОБА_3 .

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

У 1997 році померла рідна тітка позивача ОСОБА_3 , а після її смерті відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки (паю), що розташована на території Липовецької міської ради. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна мати позивача ОСОБА_2 , а після її смерті відкрилась спадщина, яку позивач прийняв звернувшись до нотаріальної контори. Разом з тим, мати позивача була спадкоємцем другої черги своєї рідної сестри по батькові. Так, мати позивача прийняла спадщину сестри, оскільки протягом шести місяців з дня її сметрі доглядала за будинком покійної та обробляла земельну ділянку. Інші спадкоємці за законом та за заповітом відсутні. Однак, при оформленні на позивача земельної ділянки, згідно сертифіката серії ВН №0245455, що належав рідній сестрі матері, нотаріусом було роз`яснено про те, що оскільки оригінал сертифіката він надати не може, а тому видати свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку видати не можливо. Крім того, не підтверджується факт родинних відносин матері позивача та її сестри, оскільки за пред`явленими документами їх батько має різні по батькові. Отже, позивач не може оформити спадщину після матері.

Викладені обставини послугували підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 28.01.2022 призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов. Також витребувано спадкові справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідачем у визначений судом строк відзиву на позов не подано, однак представник у своїй заяві визнав позов і просив розглядати справу без його участі.

У судове засідання позивач та його представник не з`явились, однак останній у своїй заяві просив суд про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримав та просив його задовольнити.

З оглядуна те,що впідготовче судовезасідання сторонине з`явились,суд вважає,що зарезультатами підготовчогопровадження можливоухвалити рішення,тому розглядсправи проводитьу даномусудовому засіданні,на підставінаявних усправі доказів,за відсутності сторін, не здійснюючи при цьому фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

Згідно з повного витягу з ДРАЦС щодо актового запису про смерть, ОСОБА_3 померла у травні 1997 року (а.с. 29). Згідно з виписки із книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видавались по КСП "Трудівник" сертифікат серії ВН №0245455 на земельну частку (пай) розміром 3,65 видано ОСОБА_3 , яка проживала в с. Нападівка (а.с. 10), те ж підтверджується лисом-відповіддю відділу Держгеокадастру (а.с. 12). У місцевій газеті "Липовецькі вісті" від 12.01.2022 міститься оголошення про втрату такого сертифікату (а.с. 11). Згідно з інформацією, зазначеною у довідці виданій Липовецькою міською радою ОСОБА_3 була одинокою, неодруженою та не мала дітей (а.с. 13), але згідно з іншою довідкою вбачається, що після смерті ОСОБА_3 її спадщину прийняла рідна сестра ОСОБА_2 , оскільки протягом шести місяців з дня смерті доглядала за її будинком та обробляла присадибну земельну ділянку (а.с. 14). Згідно з відповідями на запит суду до нотаріальної контори та архіву вбачається, що спадкова справа ОСОБА_3 не виявлена (а.с 37). Таким чином, попри розбіжності в інших документах де зазначено батьків ОСОБА_3 все ж таки судом втановлено, що її рідною сестрою є ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину після її смерті, а саме належну покійній земельну частку (пай) розміром 3,65 за сертифікатом серії ВН №0245455 виданим на ОСОБА_3 . Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 6). Після її смерті спадщину було прийнято її сином - позивачем у справі, а її дочка від спадщини відмовилася, інші діти померли. Факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_2 визнано рішенням Липовецького районного суду від 29.07.2011 (а.с. 50), а факт прийняття позивачем її спадщини підтверджується заявою позивача до нотаріуса від 06.07.2011 (а.с. 41) за попереднього визначення рішенням суду від 02.06.2011 додаткового строку для прийняття такої спадщини (а.с. 46). Однак, при бажанні позивача оформити на себе земельну ділянки, згідно сертифіката серії ВН №0245455, що належав рідній сестрі його покійної матері, нотаріусом було роз`яснено про те, що видати свідоцтва про право на спадщину не можливо. Крім того, не підтверджується факт родинних відносин матері позивача та її сестри. Разом з тим, відповідач визнав позовні вимоги.

Суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено у ст. 1 Конституції України - Україна є правова держава, а в силу її ст. 8 в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).Суддя є незалежним та керується верховенством права (ст. 129 Конституції України). Верховенство права - це панування права в суспільстві, а такий принцип вимагає від держави його втілення у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи та рівності. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках.

Суд зауважує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Докази мають бути належними, допустимими та достовірними, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77-80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Отже, з огляду на особливість предмету спору, позивачу в даному судовому процесі необхідно було довести чи дійсно його покійна матір ОСОБА_2 , маючи відповідний родинний зв`язок, прийняла спадщину в складі земельної частки (паю), що належала її рідній сестрі ОСОБА_3 , а також законні підстави для прийняття позивачем спадкового майна його матері в складі вказаного права на земельну частку (пай) за сертифікатом серії ВН №0245455, виданим на ім`я ОСОБА_3 .

Так, зі змісту аргументів позивача, вбачалось про те, що його матір ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були рідними сестрами, а оскільки матір після смерті одинокої сестри фактично прийняла її спадщину, до складу якої входило право на земельну частку (пай), а тому він може її успадкувати після смерті матері, прийнявши її спадщину.

Як визначено в п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Судом встановлено, що наявні у матеріалах справи письмові докази, які суд вважає належними, допустимими й такими, які у своїй сукупності дають змогу підтвердити той факт, що померла у травні 1997 року ОСОБА_3 була рідною сестрою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, суд зауважує, що раніше, до дня набрання чинності ЦК України - 01.01.2004, за ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР передбачалася можливість для спадкоємців прийняти спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, якщо зазначені дії були вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже,оскільки ОСОБА_3 , яка померла 1997 року, ще за життя набула право на земельну частку (пай) за сертифікатом серії ВН №0245455, і яке надалі успадкувала її рідна сестра ОСОБА_2 , яка протягом шести місяців від дня смерті обробляла земельну ділянку та доглядала за будинком покійної, фактично прийнявши спадщину в порядку ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, а тому позивач як син ОСОБА_2 має можливість реалізувати свої спадкові права після її смерті.

Ураховуючи викладене, беручи до уваги обумовленість заявлених вимог у цій частині настанням юридичних наслідків у вигляді можливості позивачу реалізувати свої спадкові права, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога про встановлення юридичного факту про те, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 була рідною сестрою ОСОБА_3 , ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Разом з тим, судом встановлено, що при бажанні позивача оформити на себе земельну ділянки, згідно сертифіката серії ВН №0245455, що належав рідній сестрі його покійної матері, нотаріусом було роз`яснено про те, що видати свідоцтва про право на спадщину не можливо.

Суд зауважує, що згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Як визначено в ст. 392 ЦК України в разі відсутності документів на право власності, власник може вимагати визнання права власності в судовому порядку. З урахуванням положень ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Позивач не може в нотаріальному порядку оформити спадщину після смерті матері, а тому обґрунтовано звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Судом встановлено, що за життя мати позивача ОСОБА_2 в силу ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР успадкувала від своєї рідної сестри ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) за сертифікатом серії ВН №0245455. Надалі після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина до складу якої й увійшло зазначене право на земельну частку (пай), проте у своєму заповіті вона його не згадала.

Як визначено у ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

В силу вимог ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, а згідно з ч. 4 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Однак, в силу приписів ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що позивач будучи сином померлої ОСОБА_2 і спадкоємцем першої черги за законом, прийняв її спадщину, а її дочка від спадщини відмовилася, інші діти померли. Факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_2 визнано рішенням Липовецького районного суду від 29.07.2011, а факт прийняття позивачем спадщини матері підтверджується заявою позивача до нотаріуса від 06.07.2011 за попереднього визначення рішенням суду від 02.06.2011 додаткового строку для прийняття такої спадщини.

Проте, звернувшись до нотаріуса позивач отримав усну відмову через непред`явлення оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно, а тому був вимушений звернутися із захистом своїх прав до суду з вимогою визнати право на таке майно.

Однак, в силу припису ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Суд вважає, що наявність порушених прав позивача є очевидною, отож вони підлягають захисту судом у спосіб, що ним обраний. Також представником відповідача було подано заяву про визнання позову.

У відповідності до ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд, за наявності підстав, ухвалює рішення про задоволення позову, якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону й порушує права інших осіб. Судом встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Суд, оцінюючи надані позивачем докази вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, підтверджують існування обставин на які посилається позивач і які не оспорює відповідач. Інших належних та допустимих доказів на противагу вищезазначених висновків суду не встановлено.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога про визнання за позивачем право по спадщині за законом на земельну ділянку згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН №0245455, що розташована на території Липовецької міської ради та належала покійній ОСОБА_3 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 7680, 89, 258259, 263265, 268, 273279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, буд. 4, м. Липовець, Вінницький р-н, Вінницька обл., ЄДРПОУ - 04325957) про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права на земельну ділянку згідно сертифікату на право на земельну частку пай по спадщині за законом - задовольнити.

Встановити юридичний факт про те, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 була рідною сестрою ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 право по спадщині за законом на земельну частку (пай), що розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області та належала покійній ОСОБА_3 , згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН №0245455.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду через Липовецький районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Дмитро КРИВЕНКО