Рішення № 104073998, 25.04.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 25 квітня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/17674/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення, встановленого станом на день звільнення позивача з військової служби (13 листопада 2018 року) за весь час затримки розрахунку при звільненні з 14 листопада 2018 року по 30 листопада 2018 року;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток, встановлений станом на день звільнення позивача з військової служби (13 листопада 2018 року), за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 листопада 2018 року по 30 листопада 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем при звільненні з військової служби позивачу не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016-2018 роки. Виплата зазначеної компенсації фактично забезпечена відповідачем на виконання судового рішення у справі № 440/8868/21 лише 30 листопада 2021 року. Позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум за період з 14 листопада 2018 по 230 листопада 2021 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позов відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, вказував на те, що на момент звільнення з військової служби між позивачем та відповідачем був відсутній спір щодо розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

До 14 листопада 2018 року позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що відповідачем не заперечується.

У травні 2015 року позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 13 травня 2015 року.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13 листопада 2018 року № 264 (по стройовій частині) припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , начальника військового наряду 3-го відділення спеціального патрульного взводу 1-ї патрульної роти, звільненого за п.п. "й" п. 2 ч. 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01 листопада 2018 № 69 о/с у запас без права носіння військової форми одягу, 13 листопада 2018 року та направлено на військовий облік до Лубенсько-Оржицького ОМВК Полтавської області.

Право на виплату під час звільнення зі служби компенсації за невикористані дні відпустки за 2016-2018 роки позивач захищав у судовому порядку.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 440/8868/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13 листопада 2018 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13 листопада 2018 року; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання вищевказаного судового акта 30 листопада 2021 року позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки у розмірі 13887,36 грн.

Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки виплати належної позивачу при звільненні суми (грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки) по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне вказати таке.

Аналіз наведених вище положень статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Виходячи з приписів статей 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Відтак, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

У відповідності до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.

Враховуючи позицію Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, вважає за справедливе застосувати принцип співмірності у визначенні розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.

Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складала 302,30 грн, що підтверджується довідкою, наявною в матеріалах справи.

Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 79 674, 90 грн (60423,60 грн одноразова грошова допомога + 5363,94 грн грошове забезпечення за листопад 2018 року + 13887, 36 грн компенсація невикористаної відпустки), з яких компенсація невикористаної відпустки - 13887, 36 грн, що становить 17,43% від загального розміру належних при звільненні позивачеві виплат.

З дати звільнення позивача зі служби по дату фактичного повного розрахунку з ним минуло 762 робочі дні (з 14 листопада 20218 року по 30 листопада 2021 року).

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки становить 230 352, 60 грн (302,30 грн середньоденне грошове забезпечення на день звільнення х 762 робочі дні)

Отже, з урахуванням середньоденної заробітної плати, сума середнього заробітку за час затримки у 762 дні становить 230 352, 60 грн, а відтак, враховуючи принцип співмірності, підлягають стягненню кошти саме в сумі 40 150,46 грн (17,43 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку).

Відповідно до статей 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є учасником бойових дій, а тому підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6-9, 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40 150,46 (сорок тисяч сто пятдесят) гривень 46 (сорок шість) копійок.

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова