Рішення № 104054932, 19.04.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2022 року

справа №380/21446/21

провадження № П/380/21681/21

Львівський окружний адміністративний суд

у складі головуючої судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Суліковської У.І.,

представника відповідача Кісіль Р.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 43968090) з вимогами:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 04.06.2021 №Ф-6008-17У Головного управління Державної податкової служби у Львівській області в сумі 31233,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що зареєстрована фізичною особою-підприємцем та здійснює діяльність: 69.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси. Головним управлінням ДПС у Львівській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 04.06.2021 №Ф-6008-17У на суму 31233,74 грн. Позивач вказує, що з оскаржуваної вимоги не можливо встановити період за який відповідач провів нарахування ЄСВ, не враховано запровадження ковідного карантину через який відповідно до Закону про ЄСВ внесли зміни, за якими фізичні особи-підприємці тимчасово звільнялися від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за період з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року. Крім цього, вказує, що не можливо провести повний аналіз щодо розрахунку суми 31233,74 грн, яку визначив відповідач для стягнення. Зокрема за який період відбувається нарахування ЄСВ, чи враховано норми законодавства які діють під час карантинних умов, чи було враховано попередньо сплату ЄСВ та за який період. З огляду на наведене вважає оскаржувану вимогу протиправною та просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 29.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачам запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

16.12.2021 за вх. №95685 представником відповідача подано відзив на позовну заяву. Представник відповідача зазначив, що оскаржувана вимога від 04.06.2021 сформована контролюючим органом, внаслідок наявності у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно карток особових рахунків заборгованість ФОП ОСОБА_1 із сплати єдиного соціального внеску станом на 04.06.2021 становить 31233,74 грн. В оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) відображена недоїмка позивача по ЄСВ за IV квартал 2017, 2018, 2019, 2020 роки. Оскільки, згідно інтегрованих карток платника заборгованість позивачки із сплати єдиного соціального внеску станом на 04.06.2021 становить 31233,74 грн (сума недоїмки за IV квартал 2017 року 793,00 грн; 2018 рік 9828,72 грн; 2019 рік 11016,72 грн; 2020 рік 9595,30 грн), Головне управління ДПС у Львівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-6008-17 на суму 31233,74 грн, яку надіслано позивачу. Зазначив, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Крім цього, звернув увагу, що оскаржувана вимога не містить сум нарахувань штрафних санкцій та пені.

23.12.2021 за вх.№97775 позивачкою подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. У разі відмови у задоволенні такого клопотання просила суд здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 28.12.2021 клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін задоволено, вирішено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду адміністративної справи № 380/21446/21 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

11.01.2022 за вх. №2466 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю у інших судових засіданнях.

У зв`язку з неявкою сторін, розгляд справи призначений на 11.01.2022 відкладено на 01.02.2022 о 12:00 год.

01.02.2022 за вх. №8672 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на самоізоляції.

У зв`язку з повторною неявкою сторін, розгляд справи призначений на 01.02.2022 відкладено на 10.03.2022 о 10:00 год.

21.02.2022 за вх. №16162 від представника позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У зв`язку з неявкою сторін та неповідомленням про причини такої неявки, суд відкласти розгляд справи призначений на 10.03.2022 до 29.03.2022 о 12:00 год.

28.03.2022 за вх. №23020 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням військового стану на території України.

29.03.2022 судом ухвалено відкласти розгляд справи на 19.04.2022 о 12:30 год у зв`язку з клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи.

19.04.2022 за вх 28065 від представника позивача надійшло копотання про розгляд справи за її відсутності.

У засідання суду призначене на 19.04.2022 зявився відповідач, позовні вимоги заперечує. В засіданні наголосив, що позивач підтверджує, що зараєстрована фізичною особою підприємцем та здійснює діяльність надання послуг перукарнями та салонами краси.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті. Суд ухвалив здійснювати розгляд справи на підставі зібраних доказів.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрована 23.06.2017, як фізична особа-підприємець за номером запису: 24150000000083140. 26.06.2021 взято на облік у Головне управління ДПС у Львівській області, Львівська державна податкова інспекція (Франківський район м. Львова).

26.07.2017 позивач включена в реєстр страхувальників; назва категорії страхувальника фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування єдиний податок.

04.06.2021 ГУ ДПС у Львівській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-6008-17, відповідно до якої станом на 04.06.2021 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску складає 31233,74 грн.

Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернулася з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2020 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з п. 1, 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Проаналізувавши вищенаведені норми права, суд дійшов висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Однак, суд звертає увагу суду не надано доказів, що позивач є найманим працівником і єдиний внесок за нього сплачував роботодавець.

Також, суд звертає увагу, що відповідно ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують, відповідно до закону, пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Натомість, до матеріалів справи не подано доказів, що позивач звільняється від сплати за себе єдиного внеску у відповідності до ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI.

Отже, з огляду на те, що упродовж 2017-2020 років позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, то в неї був обов`язок щодо сплати єдиного внеску, навіть у разі не отримання доходу.

Суд зауважує, що згідно з даними інформаційної картки платника податків - ФОП ОСОБА_1 за 2017-2021 роки, сальдо на початок року (станом на 31.12.2019) в графі «Переплата» числиться 1319,00 грн; станом на 31.12.2018 в графі «Недоїмка», за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в загальній сумі 8164,54 грн, яка складається з нарахування єдиного внеску по терміну сплати 19.04.2018 в сумі 793,00 грн, по терміну сплати 19.07.2018 - в сумі 3250,18 грн; по терміну сплати 19.10.2018 в сумі 5707,36 грн; по терміну сплати 21.01.2019 в сумі 8164,54 грн; по терміну сплати 11.02.2019 в сумі 10621,72 грн; по терміну сплати 19.07.2019 в сумі 13375,9 грн; по терміну сплати 21.10.2019 в сумі 16130,08 грн.; по терміну сплати 20.01.2020 в сумі 18884,26 грн; по терміну сплати 21.04.2020 в сумі 21638,44 грн; по терміну сплати 20.07.2020 в сумі 24755,62 грн; по терміну сплати 19.10.2020 в сумі 24755,62 грн; по терміну сплати 19.01.2021 в сумі 27933,74 грн. Внаслідок нарахування єдиного внеску по терміну сплати 19.01.2021 в сумі 3300 грн, станом на 31.01.2021 загальна сума заборгованості позивача по єдиному внеску склала 31233,74 грн, що і знайшло своє відображення у оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6008-17 від 04.06.2021.

Щодо покликань позивачки про те, що з оскаржуваної вимоги не можливо встановити, чи враховано відповідачем запровадження ковідного карантину через який відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» внесено зміни щодо звільнення, обчислення та сплати єдиного внеску в частині сум, що підлягають нарахуванню, суд зазначає наступне.

Законом України від 17 березня 2020 року № 533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID - 19)» (далі Закон № 533) внесено низку змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 Закону №533-ІХ, розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено наступними пунктами 9-10-9-12:

« 9-10. Тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року за себе. При цьому положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовуються.

Такі особи можуть прийняти рішення про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску за періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року в розмірах та порядку, визначених цим Законом. У такому разі інформація про сплачені суми зазначається у звітності про нарахування єдиного внеску за звітний період, визначений для таких осіб цим Законом

9-11.1. Тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року:

несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;

неповна сплата або несвоєчасна сплата суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів);

несвоєчасне подання звітності, передбаченої цим Законом, до податкових органів. При цьому абзаци другий та третій пункту 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону щодо такого порушення, вчиненого у періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року, не застосовується.

9-11.2. Протягом періодів з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.

9-12. Установити мораторій на проведення документальних перевірок правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на період з 18 березня по 18 травня 2020 року.

Документальні перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, зупиняються до 18 травня 2020 року».

Суд зауважує, що з 01.01.2018 по 31.01.2021 позивач зобов`язана була нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування незалежно від отримання або неотримання ним доходу у розмірі не меншому, ніж мінімальний, крім періоду з 1 по 31 березня та з 1 квітня по 30 квітня 2020 року.

Доказів отримання позивачкою у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Законом України від 21 грудня 2016 року № 2191-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що дорівнює 22% бази нарахування.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов`язані сплатити за четвертий квартал 2017 року щонайменше 2112,00 грн. (3200,00 грн. х 3 х 22%= 2112,00 грн.).

Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 - 3723,00 грн.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов`язані сплатити за звітний 2018 рік до 09.02.2019 року, щонайменше 9828,72 грн. (3723,00 грн. х 12 х 22%) = 9828,72 грн.).

Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 - 4173,00 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що дорівнює 22% бази нарахування.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, позивач як фізична особа-підприємець, зобов`язаний сплатити за звітний період з січня 2019 року по грудень 2019 року щонайменше 11016,72 грн. (4173,00 грн. х 12 х 22%) = 11016,72 грн.).

Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» розмір мінімальної заробітної плати становив 4723 грн., а з 01.09.2020 - 5000 грн.

У 2020 році з врахуванням пільг, наданих платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з карантином та розмірі мінімальної заробітної плати у 2020 році, мінімальний внесок складає:

-за перший квартал 2020 року 2078,12 (4723,00 грн х 22% х 2 (січень та лютий 2020 року); за другий квартал 1039,06 грн (червень 2020 року); третій квартал 3178,12 грн; четвертий квартал 3300,00 грн.

Отже, за спірний період позивач повинна виконувати покладені на неї обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання таких обов`язків.

Судом встановлено, що позивач сплату єдиного внеску за визначений контролюючим органом період не здійснювала.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відтак, наявність недоїмки і відсутність доказів сплати єдиного внеску свідчить про законність дій контролюючого органу щодо формування та направлення позивачу спірної вимоги на суму боргу 31233,74 грн.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 4 ст. 73 КАС України регламентовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, зібраних у справі доказів, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 94, 241 - 246, 262, 295 КАС України , суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.04.2022.

Суддя Сподарик Н.І.