Рішення № 104054185, 22.02.2022, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Єдиний державний реєстр судових рішень

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року

м. Харків

Справа № 638/1419/21

Провадження № 2/638/1730/22

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Башинської К.С., Корнієнко К.С., Погудіної Д.О., Проданової М.О.,

прокурора - Мельничук О.А.,

учасники справи:

позивач - виконуюча обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Шевцова Катерина Володимирівна в інтересах держави, в особі Харківської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Зоткін Сергій Володимирович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович,

розглянувши в відкритому судовому засіданні у м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом виконуючої обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Шевцової Катерини Володимирівни в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Зоткін Сергій Володимирович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів,

у с т а н о в и в:

Виконуюча обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Шевцова Катерина Володимирівна в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Зоткін Сергій Володимирович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів.

Позов мотивовано тим, що прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020221090000221 від 25 серпня 2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що право власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 зареєстровано державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Зоткіним С.В. (з відкриттям розділу індексний номер: 46896839 від 16 травня 2019 року 17:00:16) за ОСОБА_2 на підставі довідки № 73 від 16 квітня 2019 року та технічного паспорту б/н від 16 квітня 2019 року, виданих ТОВ «НТБ КИЇВ».

Прокурор зазначає, що вказане вище є порушенням вимог статей 316, 317, 328, 376 ЦК України, статей 2, 3, 10, 18, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), що має наслідком скасування рішення про державну реєстраціюправа власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 .

Вивченням даних реєстру дозвільних документів, який розміщений на офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України http://www.dabi.gov.ua та з 06.07.2020 на сайті https://e-construction.gov.ua встановлено, що інформація про документи, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, зокрема об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 (шиномонтаж), відсутня.

Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення державним реєстратором порушено частини першу, третю пункту 41 Порядку та зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомості за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Враховуючи вищевикладене, за результатами розгляду поданих ОСОБА_2 документів, державний реєстратор повинен був відмовити у реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості, який зареєстрований лише на підставі довідки № 73 від 16 квітня 2019 року та технічного паспорту б/н від 16 квітня 2019 року, виданих ТОВ «НТБ КИЇВ» на нежитлову будівлю літ. «Д1-1» (шиномонтаж), загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 . (з відкриттям розділу, індексний номер: 46896839 від 16 травня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1830871663101).

Таким чином, рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46896839 від 16 травня 2019 року, яким зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1830871663101) прийнято в порушення вимог статей 2, 3, 10, 18, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, а тому підлягає скасуванню.

Також прокурор вказує на те, що у подальшому ОСОБА_2 після реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1» здійснив відчуження вказаної будівлі на користь ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі - продажу № 2467 від 23 липня 2019 року (1/2 частина будівлі), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю. та № 2468 від 23 липня 2019 року (1/2 частина будівлі), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю.

У свою чергу, ОСОБА_3 здійснив відчуження нежитлової будівлі літ. «Д1-1» на користь ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна № 4517 від 31 жовтня 2019 року (1/2 частина будівлі), укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., та № 4518 від 31 жовтня 2019 року (1/2 частина будівлі), укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю.

Так, оскільки реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме - нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 відбулась в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку та підлягає скасуванню, то право власності у ОСОБА_2 на спірну нежитлову будівлю не виникло. Отже, ОСОБА_2 , не набувши право власності на вказану будівлю, не набув і повноважень на укладення правочинів щодо неї. Таким чином, договори купівлі - продажу нежитлової будівлі літ. «Д1-1» підлягають визнанню недійсними у судовому порядку відповідно до положень статей 203, 215, 216 ЦК України.

В обгрунтування позовних вимог прокурор також посилається на те, що відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статей 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача.

Однак зазначає про те, що прокуратура не має права витребувати майно, яке є самочинним будівництвом, та в подальшому буде звертатись до суду із позовом про знесення самочинного будівництва.

Прокурор також посилається на те, що ухвалення судом рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, прокурор вважає, що належними способами захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та скасування запису, здійсненого на підставі цього рішення.

Крім того, прокурор зазначає, що в ході моніторингу відомостей, розміщених в Єдиному міському реєстрі актів Харківської міської ради стосовно відведення земельних ділянок на території Шевченківського та Холодногірського районів м. Харкова встановлено, що ОСОБА_1 п. 7 додатку 4 до рішення Харківської міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 19 серпня 2020 року № 2236/20 надано в оренду строком до 01 вересня 2025 року земельну ділянку комунальної власності площею 0,0384 га (кадастровий номер 6310136300:14:004:0077) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 .

Частиною другою статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Посилаючись на положення статей 13, 14, 142 Конституції України, 123, 124, 127, 128, частини другої статті 134 Земельного кодексу України, в обгрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що протиправна реєстрація об`єктів нерухомого майна на території міста та отримання у зв`язку із цим земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на пільгових засадах, а саме, поза конкурсних засадах без проведення земельних торгів на підставі частини другої статті 134 Земельного кодексу України, безумовно порушує законні права Харківської міської ради щодо ефективного розпорядження земельними ділянками комунальної власності та належного благоустрою міста, забезпечення надходження коштів до бюджету.

Враховуючи, що спірні правочини порушують права та законні інтереси Харківської міської ради, остання має право на звернення до суду з позовом про визнання їх недійсними.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17).

На підставі вищевикладеного, прокурор просить визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46896839 від 16 травня 2019 року, яким зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1830871663101) та як наслідок запис про право власності 31578049, здійснений на підставі цього рішення. Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2467 від 23 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., недійсним; визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2468 від 23 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю. недійсним. Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 4517 від 31 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., недійсним; визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 4518 від 31 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., недійсним. Стягнути з відповідачів судовий збір.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова 11 березня від 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом виконуючої обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Зоткін С.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін С.Ю., про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 липня 2021 року закрито підготовче провадження у справі за позовом виконуючої обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Зоткін С.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін С.Ю., про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2022 року у зупиненні провадження у справі № 638/1419/21 (провадження № 2/638/1730/22) за позовом виконуючої обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Шевцової К.В. в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Зоткін С.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін С.Ю., про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 638/1297/21 (провадження № 2/638/3006/21) за позовом виконуючого обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Шевцової К.В., що діє в інтересах держави, до ОСОБА_1 , Харківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради відмовлено.

У судовому засіданні прокурор, яка діє в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, у повному обсязі та просила їх задовольнити повністю.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Таварян К.К. подала до суду відзив на позовну заяву, у задоволенні позовних вимог просила відмовити повністю.

У судове засідання відповідачі, треті особи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином і у встановленому законом порядку відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. Будь - яких заяв та клопотань з процесуальних питань до суду не подали.

Відповідно до вимог частини першої - третьої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Суд враховує, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

З метою недопущення надмірної тривалості судового провадження правових підстав для подальшого відкладення розгляду справи суд не вбачає.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Зоткіним С.В. (з відкриттям розділу індексний номер: 46896839 від 16 травня 2019 року) 10 травня 2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 на підставі довідки № 73 від 16 квітня 2019 року та технічного паспорту б/н від 16 квітня 2019 року, виданих ТОВ «НТБ КИЇВ».

Відповідно до довідки № 73 від 16 квітня 2019 року, виданої ТОВ «НТБ КИЇВ», проведеним обстеженням за адресою: АДРЕСА_1 обстежено об`єкт нерухомого майна та проведено комплекс робіт по інвентаризації, в результаті якого виявлено нежитлову будівлю літ. «Д1-1», по АДРЕСА_1 , матеріал стін - бетон, загальна площа 17,6 кв. м.

У подальшому за договором купівлі - продажу нежитлової будівлі від 23 липня 2019 року № 2467, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., продавець ОСОБА_2 передав у власність покупця ОСОБА_3 1/2 частку в праві спільної власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі - продажу нежитлової будівлі від 23 липня 2019 року № 2468, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., продавець ОСОБА_2 передав у власність покупця ОСОБА_3 1/2 частку в праві спільної власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Після чого відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна № 4517 від 31 жовтня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., продавець ОСОБА_3 передав у власність покупця ОСОБА_1 1/2 частку в праві спільної власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна № 4518 від 31 жовтня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., продавець ОСОБА_3 передав у власність покупця ОСОБА_1 1/2 частку в праві спільної власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна підставою для державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності були такі документи: довідка, серія та номер 73, виданий 16 квітня 2019 року, видавник: ТОВ «НТБ КИЇВ»; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 16 квітня 2019 року, видавник: ТОВ «НТБ КИЇВ». Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1830871663101.Номер запису про право власності: 31578049.

Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46896839 від 16 травня 2019 року, 17:00:16, Зоткін С.В. , Печенізька районна державна адміністрація Харківської області, Харківська область.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 23 липня 2019 року державним реєстратором приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю. право приватної власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 .Номер запису про право власності: 32514185.

Підстава для державної реєстрації: договір купівлі - продажу, серія та номер: 2467, виданий 23 липня 2019 року, видавник: Куксін С.Ю., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу; договір купівлі-продажу, серія та номер: 2468, виданий 23 липня 2019 року, видавник: Куксін С.Ю., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу.

Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47908835 від 23 липня 2019 року, приватний нотаріус Куксін С.Ю., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 31 жовтня 2019 року державним реєстратором приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю. право приватної власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 .Номер запису про право власності: 33931482.

Підстава для державної реєстрації: договір купівлі - продажу, серія та номер: 4517, виданий 31 жовтня 2019 року, видавник: Куксін С.Ю., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу; договір купівлі-продажу, серія та номер: 4518, виданий 31 жовтня 2019 року, видавник: Куксін С.Ю., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу.

Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49446718 від 31 жовтня 2019 року, приватний нотаріус Куксін С.Ю., Харківського міський нотаріальний округ, Харківська обл.

Частинами першою, другою, четвертою статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до статті 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Згідно з частинами першою - другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

При цьому об`єктами архітектурної діяльності (об`єктами архітектури) є будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси, об`єкти благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва, території (частини територій) адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів (стаття 1 вказаного Закону).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і по даним/отриманим документам.

Частиною другою статті 18 Закону визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 Порядку державної реєстрації права власності на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (надалі - Порядок) визначено, що цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних: для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав.

Частиною третьою статті 10 Закону передбачено, що державний реєстратор:

І. Встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: 1) відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; 2) відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; 3) відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, гцо містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у по даних/отриманих документах; 4) наявність обтяжень прав на нерухоме майно; 5) наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

II. Перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

III. Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Так, пунктом 40 Поряду передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Згідно з пунктом 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб 'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.

Відповідно до пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об 'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що надувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалась в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Положеннями частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що Замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Згідно з частиною другою цієї статті 34 зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва. Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Такий перелік затверджено Постановою КМУ від 07 червня 2017 року № 406.

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, який затверджено Постановою КМУ від 13 квітня 2011 року № 461.

Так, згідно з пунктом 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі - декларація).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Положеннями пункту 3-1 Порядку № 461 визначено, що документи для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів подаються за вибором замовника до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю: 1) в електронній формі через електронний кабінет або іншу державну інформаційну систему, інтегровану з електронним кабінетом, користувачами якої є замовник та відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю; 2) у паперовій формі або поштовим відправленням з описом вкладення через центри надання адміністративних послуг.

Як визначено пунктом 11 Порядку № 461, датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Експлуатація об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється (пункт 12 Порядку № 461).

Отже, одним з правовстановлюючих документів, на підставі яких може виникати та бути зареєстроване право власності на новостворене нерухоме майно згідно з пунктом 14 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є така зареєстрована декларація або сертифікат.

Таким чином, статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачений перелік підстав для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

При цьому у переліку підстав для реєстрації речових прав, визначеному частиною першою статті 27 вказаного Закону, умови для державної реєстрації прав на нерухоме майно на підставі поданих державному реєстратору технічного паспорту та довідки суб`єкта технічної інвентаризації об`єкта нерухомості, відсутні. Довідка та технічний паспорт не є правовстановлюючими документами, передбаченими статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до cтатті 24 Закону, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження здійснення будівництва спірної будівлі відповідно до вимог чинного законодавства та введення її в експлуатацію.

Вивченням даних реєстру дозвільних документів, який розміщений на офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України http://www.dabi.gov.ua та з 06.07.2020 на сайті https://e-construction.gov.ua встановлено, що інформація про документи, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, зокрема обєкта за адресою: АДРЕСА_1 (шиномонтаж), відсутня.

Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази присвоєння спірній будівлі адреси у встановленому законодавством порядку. При цьому кадастрового номеру відповідної земельної ділянки документи також не містять.

Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення державним реєстратором порушено частини першу, третю пункту 41 Порядку та зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомості за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Судом вивчалась та надано оцінку довідці № 73 від 16 квітня 2019 року, виданої ТОВ «НТБ КИЇВ», відповідно до якої, проведеним обстеженням за адресою: АДРЕСА_1 обстежено об`єкт нерухомого майна та проведено комплекс робіт по інвентаризації, в результаті якого виявлено нежитлову будівлю літ. «Д1-1», по АДРЕСА_1 , загальною площею 17,6 кв. м., яка, як вбачається, не містить достатніх даних та повних відомостей щодо технічних характеристик нерухомого майна.

Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв`язку, за відсутності жодних належних доказів на спростування цього факту, суд доходить висновку, що нежитлова будівля літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва.

За встановлених обставин, матеріали справи не містять доказів дотримання такої встановленої чинним законодавством процедури щодо спірного об`єкту нерухомого майна відповідно до наведених вище положень законодавства.

Таким чином, у державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Зоткіна С.В. були відсутні передбачені законодавством підстави для проведення ним 16 травня 2019 року державної реєстрації права власності на спірну будівлю за ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, за результатами розгляду поданих ОСОБА_2 документів, державний реєстратор мав відмовити у реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості лише на підставі довідки та технічного паспорту.

Проте, як свідчать матеріали справи, право власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Зоткіним С.В. (з відкриттям розділу індексний номер: 46896839 від 16 травня 2019 року 17:00:16) було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі довідки № 73 від 16 квітня 2019 року та технічного паспорту б/н від 16 квітня 2019 року, виданих ТОВ «НТБ КИЇВ», на підставі неналежних документів, які не передбачені законом як правовстановлюючі для проведення такої реєстраційної дії.

Встановлені вище обставини свідчать про порушення вимог статей 182, 316, 317, 328, 334, 376 ЦК України, статей 2, 3, 10, 18, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, що, відповідно, має наслідком скасування рішення про державну реєстраціюправа власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 .

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, договори та інші правочини (частина друга статті 11 ЦК України).

Частиною першою статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст пправочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою - другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Як зазначено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має існувати в момент вчинення правочину та має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19), постанові Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).

Водночас Верховний Суд у своїй постанові від 10 травня 2018 року у справі № 910/15993/16 дійшов такого висновку: якщо об`єкт нерухомості, за спірною адресою збудований на земельній ділянці, що не була належним чином відведена відповідачеві для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, без введення в експлуатацію спірного об`єкту нерухомості, то в силу частини другої статті 376 Цивільного кодексу України право власності у відповідача або інших осіб не виникало. Відтак, таке неіснуюче право щодо об`єкта нерухомості не породжує й прав власника щодо розпорядження майном, зокрема, продажу третім особам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц вказала, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України). Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 1326/4579/2021, відповідно до статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права особа (фізична або юридична), яка набула право на майно від іншої особи, є власником новоствореного нерухомого майна як об`єкта цивільного обороту лише у разі, коли їй було передано прийняте до експлуатації в порядку, визначеному законодавством, новостворене нерухоме майно, а у разі необхідності його реєстрації також майно, яке зареєстроване за цією особою як нерухоме майно. В іншому випадку особа може передати іншій особі лише матеріали, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Оскільки, як вже встановлено судом, реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме - нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 відбулась в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку, а, отже, підлягає скасуванню, то право власності у ОСОБА_2 на спірну нежитлову будівлю не виникло. Крім того, особа є власником новоствореного нерухомого майна як об`єкта цивільного обороту лише у разі, коли їй було передано прийняте до експлуатації в порядку, визначеному законодавством, новостворене нерухоме майно, разом із тим, згідно з частиною другою статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, ОСОБА_2 , не набувши право власності на нежитлову будівлю, не набув і повноважень на укладення правочинів щодо неї, а тому не мав права здійснювати її відчуження. А, отже, договори купівлі - продажу нежитлової будівлі літ. «Д1-1» підлягають визнанню недійсними у судовому порядку відповідно до вимог статей 203, 215, 216 ЦК України.

Прокурор посилається на те, що належним способом захисту порушеного права є визнання пртиправним та скасування рішення державного реєстратора та скасування запису здійсненого на підставі цього рішення.

Разом із тим, стосовно позовних вимог визнати незаконним та скасувати запис про право власності 31578049, здійснений на підставі рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46896839 від 16 травня 2019 року, яким зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1», загальною площею 17,6 кв. м., по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1830871663101), суд вважає необхідним зазначити наступне.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час як подання цієї позовної заяви - 02 лютого 2021 року, так і ухвалення судового рішення, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому застосований позивачем такий спосіб судового захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 405/812/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, відповідно до якої, належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Таким чином, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна № 1830871663101 підлягає скасуванню, разом із цим, позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування запису про право власності № 31578049 задоволенню не підлягають.

Крім того, стосовно посилань прокурора на те, що протиправна реєстрація об`єктів нерухомого майна на території міста та отримання у зв`язку із цим земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на пільгових засадах, а саме, поза конкурсних засадах без проведення земельних торгів на підставі частини другої статті 134 Земельного кодексу України, порушує законні права та інтереси Харківської міської ради, суд звертає увагу на те, що прокурором пред`явлено вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю та визнання недійсними договорів купівлі - продажу нежитлової будівлі.

Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановленого статтею 13 ЦПК України, суд розглядає дану справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а тому суд оцінює докази та встановлює лише ті фактичні обставини, які безпосередньо стосуються предмета спору у цій справі, тобто щодо правомірності державної реєстрації права власності та підстав визнання недійсними договорів купівлі - продажу нежитлової будівлі.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 806/1000/17).

Як свідчать матеріали справи, Харківською місцевою прокуратурою № 1 на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», 06 січня 2021 року спрямовано лист до Харківської міської ради з повідомленням про наявність порушень інтересів держави та необхідність вжиття заходів для їх захисту.

Оскільки уповноважений орган - Харківська міська рада до цього часу не вжила заходів щодо скасування реєстрації права власності на спірне майно, то у прокурора виникли правові підстави, передбачені положеннями статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави в суді.

Отже, що стосується правових підстав та умов звернення прокурора з цим позовом до суду, то ним наведено підстави для здійснення представництва держави в суді, передбачені статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а також дотримано порядок такого звернення, встановлений цією правовою нормою. Таким чином, прокурор обгрунтував наявність визначених законом підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, довівши, що компетентний орган, якого прокурор зазначив як позивача, не здійснює своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Аналогічна правова позиція з питання наявності повноважень у прокурора для звернення до суду з позовом в інтересах держави міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року № 680/214/16-ц спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18-ц (пункт 52)).

Крім того, як зазначено у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, вимогу про визнання правочину недійсним може заявити особа, яка не є стороною відповідного правочину (див. постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (пункт 58); від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 42); від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (пункт 49)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані сторонами належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України, відповідно до якої, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Харківської обласної прокуратури підлягають стягненню документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) грн 00 коп., по 3783 (три тисячі сімсот вісімдесят три) грн 33 коп. з кожного.

Керуючись статтями 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Виконуючої обов`язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Шевцової Катерини Володимирівни в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Зоткін Сергій Володимирович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсними договорів - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна Сергія Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 46896839 від 16 травня 2019 року, яким зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю літ. «Д1-1» загальною площею 17,6 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1830871663101).

Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2467 від 23 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем, недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2468 від 23 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем, недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 4517 від 31 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем, недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 4518 від 31 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем, недійсним.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) грн 00 коп., по 3783 (три тисячі сімсот вісімдесят три) грн 33 коп. з кожного.

Позивач - Харківська місцева прокуратура № 1 (Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова) в інтересах держави, в особі Харківської міської ради: 61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-А.

Відповідач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 .

Третя особа - державний реєстратор Печенізької районної державної адміністрації Зоткін Сергій Володимирович, 62801, Харківська область, Печенізький район, смт Печеніги, вул. Незалежності, буд .48.

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, 61058, м. Харків, просп. Незалежності, буд. 5.

Відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.М. Яковлева