Рішення № 104003186, 13.04.2022, Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/1910/21

провадження 2/527/33/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2022 року Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Павлійчук А. В.,

при секретареві судового засідання - Бурбизі С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Глобине цивільну справу № 527/1910/21 за позовом представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,-

в с т а н о в и в :

07 вересня 2022 представник позивача - адвокат Цьвок Б.І. звернувся до суду з позовом до відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна», у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 250 000 грн., з яких 180 000 грн як пов`язане із втратою годувальника, страхове відшкодування моральної шкоди на суму 30 000 гривень, 40 000 грн. як страхове відшкодування пов`язане з витратами на спорудження надгробного пам`ятника.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.11.2020 р. близько 10.30 год. по вул.. Бубнарівській поблизу будинку № 16 в м. Глобине, Полтавської області відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «КАМАЗ 45143», р.н. НОМЕР_1 допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яки помер від від отриманих тілесних ушкоджень.

В результаті було розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

Проте, як передбачено діючим законодавством, майнова та моральна шкода, завдана ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовуються незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала.

Згідно вимог ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування страховиком шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами, загальний розмір якого утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку; відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим), загальний розмір якого стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку; відшкодування витрат на поховання, загальний розмір якого стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку.

Позивач як мати померлого, як непрацездатна особа пенсійного віку, яка була на його утриманні, має право на відшкодування шкоди у розмірі частки, яка припадала на його утримання від доходів померлого, що здійснюється щомісячними платежами. Позивач проживала спільно з сином, син матеріально допомогав їй. Позивачу належить страхове відшкодування , пов`язане з втратою годувальника у розмірі 180 000 грн , виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 1 вересня 2020 року у розмірі 5000 грн за 36 місяців.

Враховуючи, положення п.27.3 вказаного Закону України, моральну шкоду у розмірі, що дорівнює 12 мінімальним заробітним платам на час загибелі ОСОБА_4 слід стягнути з страховика, вважає що їй належить 30 000 грн. ( оскільки право на отримання страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди порівну має вона та повнолітній ОСОБА_5 , тому вона згодна за її розрахунками на половину)

Також позивач понесла витрати на поховання сина, що підтверджуються відповідними квитанціями, які також підлягають відшкодуванню страховиком.

Станом на момент ДТП відповідальність водія ОСОБА_3 за спричинену шкоду майну, життю, здоров`ю третіх осіб, була застрахована у відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР 973354, який, станом на 07.11.2020, був діючим.

Представник позивача та позивач у судове засідання не з`явилися, у поданій суду заяві просили справу розглянути за їх відсутності, позов підтримала та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до встановленого ЦПК порядку, відзив не надав, про причини неявки свого представника суд не повідомив.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „ЮніонАліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до постанови від 30 грудня 2020 року про закриття кримінального провадження №12020170000000528 прийнятою слідчим слідчого відділу розслідування злочинів скоєних у сфері транспорту слідчого Управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області Гузь Ю.П., 07.11.2020 приблизно о 10.40 год, в світлий час доби, за сухої ясної погоди, по сухому асфальтобетонному покриттю проїзної частини дороги вул.. Бубнарівська м. Глобине Полтавської області, яка має по одній смузі руху в кожному напрямку, які між собою горизонтальною дорожньою розміткою не визначені, зі сторони перехрестя вулиць Бубнарівська - Гагаріна, напрямку перехрестя вулиць Бубнарівська - Космонавтів, в межах своєї смуги руху в крайньому правому положенні, поблизу правого краю проїзної частини, рухався електричний велосипед марки «Sky Bike», під керуванням ОСОБА_4 .

В цей час в попутному напрямку з водієм ОСОБА_4 наздоганяючи в повздовжньому напрямку останнього, рухався вантажний автомобіль марки «КАМАЗ» моделі «45143» реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом марки «ГКБ» моделі «8350» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .

На стадії обгону, за умови дотримання безпечного бокового інтервалу водієм ОСОБА_3 , водій електричного велосипеду ОСОБА_4 , порушуючи вимоги п.10.1 та п.12.1 «Правил дорожнього руху України», в районі домоволодіння АДРЕСА_1 , під час руху не переконався в безпеці змінив напрямок свого руху праворуч, не впорався з керуванням та допустив падіння на проїзну частину дороги.

В результаті вказаної ДТП ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці.

Аналізуючи матеріали кримінального провадження слідчий дійшов висновку, що ОСОБА_4 загинув внаслідок необережності, а в діях водія ОСОБА_3 відсутні невідповідності «Правилам дорожнього руху», тому в діях останнього відсутній склад кримінального правопорушеня, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

ОСОБА_1 мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 19.03.2021 року.

Також Довідкою № 02-25/612 від 25.03.2021 року підтверджується, що позивач фактично проживала разом з сином ОСОБА_4 в АДРЕСА_2 та перебула на його утриманні.

ОСОБА_1 відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_4 отримує пенсію за віком.

Також слід врахувати, що на день смерті ОСОБА_4 йому виповнилось 69 років, що відповідно до законодавства України - пенсійний вік. Крім того позивач та її представник не долучали до позову будь - яких доказів, про те, що померлий ОСОБА_4 працював, або отримував який - небудь інший дохід.

Згідно із ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайнових прав фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, з огляду на положення ст.1166 ЦК, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача, збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: «При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю майну третьої особи».

Відповідно до п. 24.1 ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: «У зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів».

Відповідно до п. 24.3. ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.

Згідно п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №465/4287/15, відповідно до якої потерпілий в межах строків, передбачених п.37.1.4 ст.37 Закону має здійснити своє волевиявлення про захист свого порушеного права шляхом подання заяви про страхове відшкодування до страховика або шляхом звернення із позовною заявою до суду. Так, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) серед іншого є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача 07.09.2021 року звернувся з позовною заявою про відшкодування шкоди внаслідок використання застрахованого транспортного засобу, безпосередньо до Глобинського районного суду Полтавської області, тобто в межах 3-річного строку на таке звернення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року(справа №465/4621/16к) У системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 р. у справі № 755/18006/15-ц, вказала, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 р. у справі № 345/3335/17, у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 р. у справі № 445/370/19.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Щодо сум страхового відшкодування судом встановлено.

Позивач ОСОБА_1 витратила на встановлення пам`ятника 40 000 гр., що підтверджується товарним чеком № 155 від 20.03.2021 та квитанцією до прибутково касового ордеру № 155 від 20.03.2021.

Таким чином, витрати ОСОБА_1 на встановлення пам`ятника померлому сину на суму 40 000 грн є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню

Такі правові висновки, що враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, містяться у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 р. у справі № 345/3335/17, у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 р. у справі № 445/370/19.

Суд враховує, що відповідачем не доведено наявності непереборної сили або умислу потерпілого ОСОБА_4 у заподіянні шкоди.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України від 01 липня 2004 року "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 27 Закону України № 1961-IV, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Цим особам шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди (стаття 1200 ЦК України).

Даний правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року, у справі №644/5365/16-ц.

Страхове відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, здійснюється в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК (ст. 1200 ЦК України) та розділом ІІІ Закону України від 1 липня 2004 р. № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Правовідносини пов`язані із виплатою страховою компанією страхового відшкодування також врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ( далі Закон №1961-ІV).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону №1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 27 Закону №1961-ІV визначено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відповідно до вимог п. 35.1. ст. 35 Закону №1961-ІV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. ( п. 36.1 ст. 36 Закону №1961-ІV).

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), а якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили (( п. 36.2 ст. 36 Закону №1961-ІV).

З урахуванням викладеного, встановлених судом обставин, з огляду на передбачене ч.3 ст.1193 ЦК України правило щодо неврахування вини потерпілого у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання; враховуючи, що вимогою п.27.2 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлений мінімальний розмір страхового відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, - суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення шкоди, завданої смертю годувальника, та відшкодування витрат на поховання.

Відповідно до п. 27.5 вказаного Закону, відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі станом на момент ДТП, що складав 4723 грн., максимальний розмір моральної шкоди становить 56576 грн, однак позивач просить стягнути 30 000 грн, тому суд вважає за можливе стягнути на користь позивача 30 000 грн .

Як встановлено в судовому засідання на момент смерті ОСОБА_4 , останньому було 69 років, будь яких доказів про отримання ним доходів та їх розмірів надано не було, як і пер тверджень того, що останній працював, тому суд вважає що позивач ОСОБА_1 у якості відшкодування втрати годувальника має право на отримання від страховика ПрАТ « СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА» не виплаченого страхового відшкодування у розмірі 85014 грн. ( 4723:2*36)

Враховуючи наведене, а також, що судовий захист порушених пав повинен бути не ілюзорним, а ефективним та виконуваним, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 155 014 грн. страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності, які складаються з вищенаведених розрахунків складових такого відшкодування.

Відповідно до п.п. 2, 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на вимоги ч.1 ст.141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача слід стягнути судовий збір у дохід державного бюджету в розмірі 2600 грн..

На підставі наведеного, керуючись ст.12,13, 79-81,141, 263-265, 280 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» (код ЄДРПОУ 22868348) на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_5 ) 155 014 грн страхового відшкодування , які складаються з 40000 грн витрат спорудження надгробного пам`ятника, 30 000 грн компенсації моральної шкоди та 85014 грн. шкоди, завданої смертю годувальника.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» ( код ЄДРПОУ 22868348) на користь держави 2500 грн судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А. В. Павлійчук