Ухвала суду № 103988323, 18.04.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

18 квітня 2022 р. Справа № 120/3396/22

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, перевіривши в м. Вінниці матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), від імені та в інтересах якого діє адвокат Попеско Олександр Петрович (ордер серії АВ № 1033509, адреса для листування: АДРЕСА_2 ), до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерств юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34999976, місцезнаходження: вул. Ломоносова, 22/15, м. Київ, 03022) про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

13.04.2022 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Попеска О.П., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерств юстиції (м. Київ), про зобов`язання відповідача виключити відомості про позивача як боржника з Єдиного реєстру боржників, внесені у зв`язку з відкриттям виконавчих проваджень за № № 55273230, 55273275, 57142536 та 60300006.

Ознайомившись з вказаною позовною заявою та доданими до неї матеріалами, приходжу до висновку, що заяву належить залишити без руху з огляду на таке.

Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Водночас положення статей 160, 161 КАС України поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недотримання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

1. Щодо способу судового захисту.

Способи захисту прав та інтересів фізичної та юридичної особи у публічно-правовому спорі визначено частиною першою статті 5 КАС України, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Наведене узгоджується з повноваженнями суду при вирішенні справи. Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, для прийняття рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії суд неодмінно повинен встановити факт його бездіяльності та констатувати її протиправний характер внаслідок порушення прав, свобод та інтересів позивача з боку відповідача-суб`єкта владних повноважень.

Водночас протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Разом з тим, заявлені позивачем вимоги не відповідають вказаним приписам.

Так, згідно з прохальною частиною позовної заяви позивач просить суд зобов`язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерств юстиції (м. Київ) виключити відомості про позивача як боржника з Єдиного реєстру боржників, що були внесені у зв`язку з відкриттям виконавчих проваджень за № № 55273230, 55273275, 57142536 та 60300006.

Отже, позивач заявляє вимогу про зобов`язання відповідача до вчинення конкретних дій, але при цьому не пред`являє вимогу про оскарження тих дій (бездіяльності), визнання яких протиправними й зумовлює необхідність покладення судом певних обов`язків на суб`єкта владних повноважень з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.

У зазначеному вигляді заявлені позовні вимоги не відповідають положенням ч. 1 ст. 5 КАС України, а також не узгоджуються з повноваженнями адміністративного суду, визначеними у ч. 2 ст. 245 КАС України за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.

Ще більшої ваги такі недоліки набувають з огляду на положення ч. 2 ст. 9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відтак позивачу необхідно конкретизувати, які саме дії (бездіяльність) відповідача позивач вважає протиправними і такими, що порушують його права та законні інтереси, внаслідок яких позивач звертається з позовом до адміністративного суду.

2. Що місця проживання позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом територіальності.

За змістом пункту 3 статті 4 КАС України адміністративний суд це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Отже, належним та компетентним судом в розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.

Частиною першою статті 25 КАС України визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Таким чином, вказаною правовою нормою передбачено альтернативну територіальну підсудність справи за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.

При цьому суд зауважує, що частина перша статті 25 КАС України передбачає можливість вибору позивачем суду лише за зареєстрованим місцем проживання (перебування) фізичної особи-позивача, а не за фактичним.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Наведене визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.

Натомість відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV (надалі Закон № 1382-ІV).

У статті 3 вказаного Закону надано визначення, зокрема, таких термінів:

місце перебування це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;

місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

документами, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи є паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні;

реєстрація внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

Згідно з ч. 1, 10 ст. 6 Закону № 1382-ІV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.

Відповідно до ст. 15 Закону № 1382-ІV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.

Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру".

Так, відповідно до п. 3, 4 Правил реєстрації місця проживання реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.

Пунктом 9 Правил визначено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Особи, які не проживають за зареєстрованим місцем проживання більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити відповідному органу реєстрації про своє місце перебування (п. 12 Правил).

Системний аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок про те, що місце проживання це житло, в якому проживає особа, а реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання/перебування підтверджується вичерпним переліком документів, зокрема, паспортом громадянина України.

Отже, чинним законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та передбачено документи, які підтверджують таку реєстрацію.

В позовній заяві зазначено лише місце проживання позивача ОСОБА_1 . Натомість доказів місця його проживання (перебування), зареєстрованого у встановленому законом порядку, суду не надано.

Більше того, позивач стверджує, що є студентом денної форми навчання Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що закономірно передбачає постійне місце проживання позивача в м. Києві.

З огляду на викладене та беручи до уваги, що відповідач у справі знаходиться поза межами територіальної юрисдикції Вінницького окружного адміністративного суду, суд у даному випадку позбавлений можливості перевірити, чи подано позовну заяву із дотриманням правил підсудності, що є одним із обов`язкових питань, яке згідно із п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України підлягає з`ясуванню перед відкриттям провадження у справі.

Відтак позивачу необхідно надати суду засвідчену копію паспорта громадянина України або ж інші передбачені законом документи на підтвердження його зареєстрованого місця проживання у м. Вінниці або Вінницькій області.

3. Щодо сплати судового збору.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру ставка судового збору для фізичної особи становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 01.01.2022 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на рівні 2481,00 грн.

Таким чином, ставка судового збору за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру становить 992,40 грн (за кожну немайнову вимогу).

Позивач фактично заявив одну позовну вимогу немайнового характеру (про зобов`язання суб`єкта владних повноважень до вчинення певних дій).

Отже, розмір судового збору, що підлягає сплаті при зверненні до адміністративного суду з відповідною позовною вимогою становить 992,40 грн.

До позовної заяви не додано документів на підтвердження сплати судового збору.

Разом з тим позивач заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтовується відсутністю матеріальної змоги сплатити судовий збір, зважаючи на те, що позивач є студентом денної форми навчання Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Водночас на підтвердження своїх доводів позивач надає відомості щодо себе з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з I кварталу 2022 року по IV квартал 2022 року та довідку про місце навчання від 17.08.2021 за № 50/21.

Вирішуючи вказане клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір").

Отже, в силу приписів закону суд може звільнити позивача від сплати судового збору за його клопотанням і однією з підстав для цього є майновий стан особи.

Водночас визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

В цьому контексті важливо зазначити, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що судовий збір має бути розумним, тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Оскільки невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя (див. справу "Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії").

Окрім того, у своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу на необхідність дотримання балансу між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи з однієї сторони та правом заявника на доступ до правосуддя з іншої. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію.

Таким чином, питання фінансової спроможності заявника сплатити судовий збір є обов`язковим для врахування та має вирішуватись судом з огляду на обставини конкретної справи та надані заявником докази.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків позивач не мав доходів за період з I кварталу 2022 року по IV квартал 2022 року включно.

Проте зміст вказаних відомостей свідчить про відсутність у позивача доходів за 2022 рік і не охоплює попередній календарний рік, тобто 2021 рік, який в силу приписів закону належить враховувати при вирішенні питань, пов`язаних із звільнення особи від сплати судового збору, зменшення його розміру, тощо.

Водночас суд зважає на те, що з урахуванням дати подання позову (квітень 2022 року), такі відомості вже повинні бути у Реєстрі.

Крім того, оцінюючи довідку про місце навчання позивача від 17.08.2021, суд звертає увагу, що така довідка видана для подання до Вінницького національного технічного університету ще в серпні 2021 року, тобто не підтверджує тієї обставини, що станом на дату звернення до суду позивач дійсно є студентом денної форми Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Отже, клопотання про звільнення від сплати судового збору не підтверджується належними доказами, а ті докази, які надані позивачем, не дають змогу об`єктивно встановити майновий та соціальний стан заявника за попередній 2021 рік в цілях застосування підстав для звільнення від сплати судового збору, що передбачені п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір".

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.

Водночас інших доказів на підтвердження наявності пільг щодо сплати судового збору, передбачених статтею 5 Закону України "Про судовий збір", до позовної заяви не додано.

Відтак позивачу необхідно: 1) або надати належні і допустимі докази на підтвердження свого майнового стану та неможливості сплати судового збору за подання позову, або 2) надати докази сплати судового збору в розмірі 992,40 грн за наступними реквізитами:

одержувач: ГУК у Він.обл./м.Вінниця/22030101,

код ЄДРПОУ 37979858,

банк: Казначейство України (ЕАП),

рахунок: UA028999980313181206084002856,

призначення платежу: *;101;(код ЄДРПОУ для юридичних осіб, РНОКПП або серія та номер паспорта громадянина України для фізичних осіб); судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

Висновки суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи невідповідність позову вимогам закону, позовну заяву ОСОБА_1 належить залишити без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви, про які зазначено в цій ухвалі.

Керуючись ст.ст. 5, 9, 77, 160, 161, 169, 171, 245, 256, 293, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Залишити без задоволення клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.

2. Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерств юстиції (м. Київ) про зобов`язання вчинити дії.

3. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, протягом 10 (десяти) днів з дня вручення (отримання) копії ухвали.

3. Копію ухвали надіслати (вручити) представнику позивача, адвокату Попеску Олександру Петровичу, для відома та виконання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суддя Сало Павло Ігорович