Ухвала суду № 103979747, 23.02.2022, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/2766/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року

Колегія суддів Сумського районного суду Сумської області у складі:

головуючого судді Черних О.М.

суддів Гончаренко Л.М. та Степаненко О.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Губарь Ю.В.,

прокурора Криштоп В.В.,

захисника - адвоката Романенко Є.О.

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми клопотання про перегляд вироку Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2007 року за нововиявленмми або виключними обставинами, визнання покарання у виді довічного позбавлення волі катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та зміну покарання

В С Т А Н О В И Л А :

До Сумської районного суду звернувся засуджений ОСОБА_1 з клопотанням, в якому останній просить переглянути вирок Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2007 року за нововиявленмми або виключними обставинами, визнати відбування неконституційного покарання у виді довічного позбавлення волі катуванням; визнати персонально його покарання у виді довічного позбавлення волі неконституційним видом покарання та замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на конституційне покарання у виді покарання на певний строк. В обґрунтування своїх вимог вказує на практику ЄСПЛ та рішення Конституційного Суду від 16.09.2021 року за № 6-р (ІІ)/2021.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник адвокат Романенко Є.О. підтримали вимоги клопотання, просили його задовольнити. При цьому засуджений вказав, що крім того порушено його право на свободу пересування та особисту недоторканість, оскільки він утримувався під вартою, без можливості оскаржити рішення щодо обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Прокурор заперечував проти задоволенні вказаного клопотання, вважаючи його таким, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши сторони кримінального провадження, перевіривши матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що вироком Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2007 року ОСОБА_1 засуджений за вчинення злочинів передбачених п.п. 6,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 190, ст. 70, ч. 2 ст. 71КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 залишено утримання під вартою, відраховуючи із 11 липня 2006 р. Ухвалою Верховного Суду України від 16.10.2007 року даний вирок залишений без змін, вирок суду набрав законної сили 16.10.2007 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК України, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

З положень даної правової норми вбачається, що довічне позбавлення волі є найбільш суворим основним та безстроковим покаранням, відповідно до якого засуджений за вироком суду ізолюється від суспільства та примусово поміщується до спеціальної кримінально-виконавчої установи без зазначення у вироку строку його тримання в ній.

За правилами, передбаченими ч.ч 1, 2 ст. 87 КК України помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років, а згідно з ч. 7 ст. 151 КВК України засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.

Аналізуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 1-42/2004, провадження № 13-87зво19, в тому числі, її висновки, висловлені в п. 70, відповідно до якого, застосування державою найтяжчого виду покарання - довічного позбавлення волі - обумовлюється принципом соціальної доцільності, а також принципом співмірності відповідальності вчиненому злочину; п. 71. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово зазначав, що саме по собі покарання у виді довічного позбавлення волі не може вважатись нелюдським покаранням чи покаранням, що принижує гідність особи; п. 77. Таким чином, Велика Палата доходить таких висновків: а) довічне позбавлення волі як пропорційний та справедливий вид покарання за скоєння найтяжчих злочинів не суперечить ідеї людської гідності, яка лежить в основі ЄКПЛ, та не являє собою порушення її статті 3; б) лише нескорочуване довічне позбавлення волі є порушенням статті 3 ЄКПЛ; в) відсутнє порушення статті 3 ЄКПЛ в тому випадку, коли існує нормативно визначений на національному рівні та практично ефективний механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі; г) механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі дозволяє національним органам оцінити зміни поведінки довічно ув`язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваюче утримання в ізоляції; практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів дійшла до висновку про те, що саме по собі покарання у виді довічного позбавлення волі не може вважатись катуванням, не суперечать ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, призначення саме такого покарання не було визнано ні Європейським судом з прав людини, ні Конституцією України катуванням.

Вимоги засудженого щодо визнання персонально його покарання у виді довічного позбавлення волі неконституційним видом покарання та замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на конституційне покарання у виді покарання на певний строк є неспроможними з огляду на те, що суд не є органом, який наділений повноваженнями щодо визнання конституційним чи неконституційним будь-якого покарання, оскільки діє лише в межах чинного законодавства України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

А тому посилання засудженого в обґрунтування клопотання на рішення Конституційного Суду України від 16вересня 2021 року № 6-р(II)/2021, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину першу статті 81, частину першу статті 82 КК України в тому, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, є хибним, оскільки Верховною Радою України не приведено нормативне регулювання, встановлене статтями 81, 82 Кримінального кодексу України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення, що унеможливлює на даний час вирішення по суті порушеного засудженим питання. Окрім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно зазначеного Рішення Суду, визнано неконституційними положення ст.ст. 81, 82 КК України, а не вид покарання - довічне позбавлення волі. При цьому, колегія суддів враховує, що іншого порядку, окрім зазначених норм, закон не містить.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2ч.3 ст. 459 КПК України нововиявленими обставинами визнаються:

1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;

2) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

3) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути;

Виключними обставинами визнаються:

1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом;

3) встановлення вини судді у вчиненні злочину або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.

З наведеного у сукупності вбачається, що заява засудженого формально зводиться лише до зміни покарання призначеного вироком суду, який набрав законної сили.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що заяву засудженого ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 429, 462, 464 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА :

Залишити без задоволення заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку за нововиявленими та виключними обставинами.

На ухвалу суду може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Судді О.М. Черних

Л.М. Гончаренко

О.А. Степаненко

Згідно з оригіналом

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Ухвала станом на 23.02.2022 року не набрала законної сили

Помічник судді Є.В.Рудавін

Копію засвідчено 23.02.2022 року