Рішення № 103974553, 15.04.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 15 квітня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/1909/22

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні, а також невиплаченої суми індексації грошового забезпечення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якій просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у зменшеному розмірі;

стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 2913,41 грн. з врахуванням грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, який утримується з донарахованої суми одноразової грошової допомоги при звільненні згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06 січня 2005 року № 17);

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по жовтень 2017 року;

стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену суму індексації грошового забезпечення у розмірі 3375,17 грн.;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки в загальній кількості 81 календарний день;

стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки на загальну суму 35066,52 грн.,

стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів через невиплату в період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на дату звільнення позивача зі служби в поліції з ним не проведено повного розрахунку, зокрема: не в повному обсязі виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по жовтень 2017 року, а також не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, що є порушенням прав позивача. З огляду на вказані обставини позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів через невиплату відповідачем належних позивачу під час звільнення коштів.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

10 березня 2022 року до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні. Зазначав, що у спірному періоді грошове забезпечення індексації не підлягало, а відтак індексація не нараховувалась та не виплачувалась. Зауважив, що правові підстави для включення сум індексації грошового забезпечення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні в силу Порядку № 260, а відтак розрахунок зазначеної виплати відповідачем здійснений правильно. Доводи позивача про наявність у нього права на грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 81 календарний день відповідач вважає хибним, зазначаючи, що наказом про звільнення позивача з органів Національної поліції підтверджено факт наявності у позивача невикористаної відпустки тривалістю 13 днів, за невикористання якої позивачу під час звільнення виплачено грошову компенсацію. З урахуванням вищевикладеного, відповідач не вбачає підстав для виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів через невиплату відповідачем належних позивачу під час звільнення коштів.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.

У період з 2003 року по 28 травня 2019 року позивач проходив службу в органах МВС та Національної поліції.

28 травня 2019 року позивача наказом № 291 о/с Головного управління Національної поліції в Полтавській області було звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) з посади заступника начальника сектору кримінальної поліції Лубенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області.

Не погоджуючись з правомірністю дій відповідача щодо виплати в повному обсязі належних при звільненні сум позивач звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Щодо нарахування та виплати індексації.

Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону (ч. 5 ст. 94 Закону № 580). За унормуванням статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

В ст. 2 Закону № 1282 встановлено: індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення згідно ст. 4 Закону № 1282 проводиться в разі коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 5 Закону № 1282).

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

За змістом частини 2 статті 6 Закону № 1282 порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою від 17 липня 2003 року № 1078 КМУ затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Порядок № 1078 обумовлює правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (п. 2 Порядку).

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).

Приписами п. 6 Порядку № 1078 занотовано: виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати, спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 01 листопада 2017 року - після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 "Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення", якою абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, після слова "військовослужбовців" доповнено словом "поліцейських", є неприйнятними, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно частини 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача, передбаченого Законами України "Про індексацію грошових доходів населення" і "Про Національну поліцію" порушено, то таке право підлягає відновленню в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 160/35/20.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим, слід зауважити, спір, який складає предмет цієї справи, виник у зв`язку з ненарахуванням та невиплатою позивачу під час звільнення індексації за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, однак, у позові позивач наполягає саме на стягненні з відповідача суми компенсації, розрахунок якої здійснено позивачем самостійно.

На переконання суду вимога про стягнення може бути задоволена у випадку протиправної невиплати розрахованої та нарахованої суми компенсації. Разом із тим, у справі, що розглядається, відповідач не здійснив розрахунку та не нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення, а тому в межах розгляду цієї справи суд уповноважений лише на надання оцінки таким діям ГУНП в Полтавській області.

Окремо слід зауважити, що суд не є тим органом, на якого покладається обов`язок здійснювати розрахунок індексації грошового забезпечення.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за доцільне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки в загальній кількості 81 календарний день та стягнення з відповідача суму також компенсації в розмірі 35066,52 грн.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про відпустки" встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Як підтверджено матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем, позивач за час проходження служби набув право, проте не використав 81 календарний день відпустки (основної та додаткової).

При цьому, відповідач заперечує наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки в загальній кількості 81 календарний день, зазначаючи, що право на відпустку, не реалізоване у відповідному календарному році, не переноситься на наступний рік. Відтак позивач втратив право на отримання відпусток, право на які виникло до 2019 року, а тому невикористані дні таких відпусток грошовій компенсації не підлягають.

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на таке.

У відповідності до вимог ст. 92 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 ст. 93 цього Закону.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав у попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі й за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік і на відпустки (основні й додаткові), що не були використані в попередні роки, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону України "Про Національну поліцію" і Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки регулюються приписами КЗпП України і Закону України "Про відпустки".

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 (адміністративне провадження № К/9901/13369/20).

Разом із тим, слід зауважити, спір, який складає предмет цієї справи, виник у зв`язку з ненарахуванням та невиплатою позивачу під час звільнення спірної компенсації, однак, у позові позивач наполягає саме на стягненні з відповідача суми компенсації, розрахунок якої здійснено позивачем самостійно.

На переконання суду вимога про стягнення може бути задоволена у випадку протиправної невиплати розрахованої та нарахованої суми компенсації. Разом із тим, у справі, що розглядається, відповідач не здійснив розрахунку та не нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, а тому в межах розгляду цієї справи суд уповноважений лише на надання оцінки таким діям ГУНП в Полтавській області.

Окремо слід зауважити, що суд не є тим органом, на якого покладається обов`язок здійснювати розрахунок компенсаційних виплат.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за доцільне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки в загальній кількості 81 календарний день та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсаційну виплату.

Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовної вимоги про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні не в повному обсязі слід зазначити наступне.

Статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р., затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

Пунктом 6 розділу VI Порядку № 260 встановлено, що нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення.

Звертаючись до суду, позивач наполягає на тому, що одноразова грошова допомога має обчислюватись з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Такі висновки позивача суд вважає помилковими, з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджено, що розмір грошового забезпечення за травень 2019 року для обчислення позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні становив: посадовий оклад - 2850,00 грн.; спеціальне звання - 1800,00 грн.; надбавка за стаж служби в поліції (30%) - 1395,00 грн.; надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15%) - 427,50 грн., премія (97,326%) - 6299,43 грн., усього - 12771,93 грн.

Виплата індексації грошового забезпечення не впливає на розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки одноразові та компенсаційні виплати (до яких належить також і компенсація за невикористану відпустку) не можуть бути враховані при обчисленні одноразової грошової допомоги, оскільки вони не мають постійний характер.

З приводу відсутності підстав для врахування одноразових та компенсаційних виплат при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги позивача, слід додатково зазначити таке.

Індексація доходів передбачена окремою постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення". Зазначеною постановою визначено, що індексація - це виплата роботодавцем працівникові компенсації (додаткових коштів) у зв`язку зі зростанням індексу інфляції (індексу споживчих цін).

Згідно зч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Тобто, індексація не входить до складу грошового забезпечення відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260, та, більш того, не може мати постійний характер, адже залежить від того чи перевищила величина індексу споживчих цін поріг індексації чи ні.

Таким чином, індексація не є видом грошового забезпечення поліцейського та відповідно до вимог пункту 23 розділу І Порядку № 260 не може бути врахована при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні.

Отже, ГУНП в Полтавській області при проведенні виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні діяло в межах та у спосіб, визначеними чинним законодавством.

Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу суд зазначає про таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" згідно якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтями 3, 4 закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується на вже нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України. При цьому, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію особа набуває в момент отримання доходу.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. При цьому, закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Враховуючи, що виплата суми недоплаченої частини основного розміру пенсії на даний час позивачу не проведена, суд звертає увагу на відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", за наявності якої можлива виплата суми компенсації.

Отже, оскільки позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, враховуючи їх передчасність.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.09.2020 у справі № 300/544/19, від 04 березня 2021 року у справі № 520/34/17.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 40108630) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні, а також невиплаченої суми індексації грошового забезпечення задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по жовтень 2017 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по жовтень 2017 року.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки загальною кількістю 81 календарний день.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та вплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки загальною кількістю 81 календарний день.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова