Рішення № 103971120, 12.04.2022, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________ Справа № 299/6348/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.04.2022 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі головуючий - суддя Кашуба А.В., секретар судового засідання Чернянчук К.П, за участі позивача ОСОБА_1 , представників відповідача ОСОБА_2 , Кевер В.Я., ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виноградівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 Виноградівської міської ради Закарпатської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

На розгляд суду 06.12.2021 передано цивільну справу за вказаним позовом.

Позивач ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ №177 від 08.11.2021 Виноградівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 Виноградівської міської ради Закарпатської області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »; стягнути із Виноградівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 Виноградівської міської ради Закарпатської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі або допущення до роботи; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до наказу №50-к від 01.10.2007 по ЗОШ №4 м.Виноградова позивачку призначено на посаду вихователя групи продовженого дня Виноградівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 на період відпустки по вагітності та пологах Смереки- ОСОБА_4

01.09.2009 наказом по ЗОШ №4 м.Виноградова №11-к від 20.08.2009 переведено з тимчасово займаної посади вихователя ГПД на таку ж посаду на умовах безстрокового трудового договору. В подальшому 25.03.2021 рішенням Виноградівської міської ради Закарпатської області IV сесії 8 скликання №60 від 25.03.2021 Виноградівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст №4 Виноградівської районної ради Закарпатської області була перейменована на Виноградівську загальноосвітню школу І-ІІІ ст №4 Виноградівської міської ради Закарпатської області (далі-Виноградівська ЗОШ №4).

04.11.2021 позивачку повідомленням №177 було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. В подальшому неодноразово вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, чим грубо порушували її конституційне право на повноцінну роботу.

08.11.2021 директором Виноградівської ЗОШ №4 Жодані Й. видано наказ №177 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » , яким відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000, Наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021, п.41-6 Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, ОСОБА_1 , вихователя групи продовженого дня, відсторонити від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивачка вважає наказ про відсторонення від роботи незаконним і таким, що грубо порушує її трудові права. (ст.21, ст.43 Конституції України). Відповідач позбавив її вказаних конституційних прав незаконно.

Позивачка не порушувала законодавство про працю. Законних підстав, визначених ст.46 КЗпП України, на переконання позивачки не було. Позивачка заявляє, що обов`язкової вакцинації від COVID-19 у переліку статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» немає.

Позивачка стверджує, що наказом МОЗ України від 24.12.2020 №3018 затверджено Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, положеннями якої закріплено, що «Вакцинація від корона вірусної хвороби в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Згідно ст.28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Статтею 2-1 КЗпП України встановлено заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, тощо.

Позивачка вважає, що наказ незаконний ще тому, що головний державний санітарний лікар не приймав рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями, в Україні не було оголошено надзвичайний чи воєнний стан, а офіційного рішення влади про визнання Ковіду епідемією не було.

23.12.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Заперечення обґрунтовано тим, що ч.3 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює, що у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення. Статтею 46 КЗпП України передбачено перелік підстав для відсторонення від роботи. При цьому п.4 ст.46 передбачено, що відсторонення працівників власником або уповноваженим ним органом допускається у інших випадках, передбачених законодавством. Такий інший випадок передбачено ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», - відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим. Згідно із ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомеліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору. При цьому частиною другою ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії каратину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Директор школи діяв відповідно до законодавства, оскільки виконував обов`язкові до виконання постанови й розпорядження КМУ України. В даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, якщо таке втручання було виправданим.

Щодо посилання позивачки на порушення процедури зміни істотних умов праці, відповідач зазначає, що відсторонення від роботи у зв`язку із відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення, запровадженого Наказом МОЗ не є зміною істотних умов праці у розумінні ст.32 КЗпП України.

При цьому, відповідно до Постанови КМУ №1236 керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень яких визначена переліком, та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових щеплень відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Відповіді на відзив позивачка не подала. Подала 31.12.2021 додаткові пояснення, в яких зазначила, що законна підстава для відсторонення позивача від роботи була відсутня. Так, стаття 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає запровадження інших обов`язкових щеплень, але виключно в порядку встановленому законом. Також, право позивачки на працю було обмежено у неконституційний спосіб. Позивачка стверджує про відсутність відмови від вакцинації. Стверджує, що відмова не була зафіксована у встановленому законом порядку. Так, порядок відмови визначений ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», де зазначено, що лікар має право взяти письмове підтвердження про відмову, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків. У спірному наказі відсутнє посилання на зафіксований у порядку встановленому Законом факт відмови позивача від профілактичного щеплення , що є порушенням вимог ч.2 та 6 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Юридичний факт відмови, на твердження позивачки, може бути встановлено лише у порядку, встановленому законом.

Решта доводів позивачки у додаткових поясненнях дублюють аргументи позовної заяви.

Ухвалою суду від 04.01.2022 підготовче провадження було закрито. Справа призначена до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачка підтримала доводи позовної заяви та додаткового пояснення. Просила вимоги позову задовольнити. Заявила, що категорично була незгодна із встановленням для працівників освіти обов"язку вакцинуватися від COVID-19. Вважає, що ця вакцина є експериментальною, а над людьми ставляться досліди. Тому вона категорично відмовлялася і зараз є противником вакцинації та не погоджується на щеплення. Абсолютних протипоказань до щеплення вона немає. До лікаря, а також до пунктів вакцинації, визначених місцевими медичними установами, - не зверталася і наміру не має. Її відмову від вакцинації не було зафіксовано у встановленому законом порядку. Вона вважає, що відсторонення її від роботи на підставі цих доводів було незаконним. Крім того, позивачка підтвердила, що у зв`язку із введенням воєнного стану її допущено до роботи, навчання у закладі освіти переведено у дистанційну форму.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог, вважають наказ таким, що винесено на законних підставах та у межах повноважень видавника наказу. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог на підставі доводів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивачки, пояснення представників відповідача, вивчивши доводи позовної заяви та відзиву, додаткових пояснень позивача, дослідивши зібрані у справі письмові докази, суд вирішив наступне.

Суд встановив, що Наказом №50-к від 01.10.2007 по ЗОШ №4 м.Виноградова позивачку призначено на посаду вихователя групи продовженого дня Виноградівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 на період відпустки по вагітності та пологах Смереки- ОСОБА_4

01.09.2009 наказом по ЗОШ №4 м.Виноградова №11-к від 20.08.2009 її переведено з тимчасово займаної посади вихователя ГПД на таку ж посаду на умовах безстрокового трудового договору. В подальшому 25.03.2021 рішенням Виноградівської міської ради Закарпатської області IV сесії 8 скликання №60 від 25.03.2021 Виноградівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст №4 Виноградівської районної ради Закарпатської області була перейменована на Виноградівську загальноосвітню школу І-ІІІ ст №4 Виноградівської міської ради Закарпатської області (далі-Виноградівська ЗОШ №4). (а.с.12-15).

Повідомленням №177 від 04.11.2021 позивачку було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та про наслідок необґрунтованої відмови у виді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. (а.с.10)

08.11.2021 директором Виноградівської ЗОШ №4 Жодані Й. видано наказ №177 від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » , яким відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000, Наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021, п.41-6 Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, ОСОБА_1 , вихователя групи продовженого дня, відсторонити від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.(а.с.11)

ОСОБА_1 винесла на розгляд суду питання про визнання незаконним та скасування Наказу №177 від 08.11.2021 з тих підстав, що щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим, відмова від щеплення була відсутня, передбачена ст.46 КЗпП України законна підстава для відсторонення не мала місця, тощо.

Правовідносини, що виникли між сторонами спору, врегульовані, зокрема, нормами ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000, Наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021, Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Разом із тим, статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Відповідо до пунктів «а», «б» ст.10 Основ законодавства України про охорону здоров`я, громадяни України зобов`язані:а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян;б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

У справі, яка розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення особи при збереженні обсягу права особи на працю за конкретною спеціальністю протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших працівників освітнього закладу, батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

ЄСПЛ висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі "Соломахін проти України" від 15 березня 2012 року, заява N 24429/03).

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Держава, встановивши обов`язок пройти обов`язкове щеплення проти COVID-19 для працівників освітньої сфери, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і самого нещепленого працівника.

Отже, право працівника закладу середньої освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не здійснила обов`язкове щеплення проти COVID-19 за відсутності абсолютних протипоказань.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі N 682/1692/17 (провадження N 61-8263св18).

При цьому право особи на працю не порушене, оскільки для особи за відсутності щеплення проти COVID-19, не обмежена можливість реалізації права на працю у сферах, на які не поширюються вимоги про наявність обов`язкового щеплення.

У справі, яка розглядається, установлено, що позивачка свідомо відкрито ухилилася від щеплення проти COVID-19 та не зверталась до визначеного медичною установою пункту вакцинації для оформлення відмови чи до лікаря для отримання висновку про абсолютні протипоказання до щеплення.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про освіту" керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.

Суд погоджується із доводами відзиву про те, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки ОСОБА_1 , яка не має профілактичного щеплення, від роботи до усунення причин, що це зумовили.

З огляду на це, безпідставними є доводи позивачки про те, що керівник навчального закладу не мав повноважень відстороняти її від роботи.

Доводи позивачки про те, що оспорюваним наказом відповідача порушено конституційне право особи на працю, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не праця, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Суд зазначає, що норми статі 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" покликані захистити здоров`я та життя населення у зв`язку з ускладненою епідемічною ситуацією, а перебування працівників, які не отримали профілактичні щеплення, в організованих колективах створює ризик виникнення спалахів інфекційних хвороб, що є загрозою для життя та здоров`я усіх учасників освітнього процесу та членів їх сімей, тобто працівник, який не отримав щеплення, не лише стає потенційно небезпечним для оточення, а й сам піддається підвищеному ризику захворіти, відвідуючи місця масового скупчення людей.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників закладу освіти, батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед правом працівника освітнього закладу на працю.

Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплення від COVID-19 працівник освітнього закладу тимчасово відстороняється від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав профілактичне щеплення.

З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) працівника від роботи не призвело до порушення конституційного права на працю, яке він може реалізувати у сферах, на працівників яких не поширюється обов`язок мати профілактичне щеплення від COVID-19.

Щодо доводів позивачки про те, що законних підстав для відсторонення її від роботи не було, суд відхиляє, з огляду на наступне.

Стаття 46 Кодексу України про працю допускає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Конституційним Судом України (див. Рішення Конституційного Суду України [2] у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст .21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Термін «законодавство», вжитий у КЗпП України, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Нормативні акти міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій розвивають, конкретизують відповідне законодавство і не має їм суперечити. Юридична сила таких нормативних актів визначається компетенцією державного органу, який приймає відповідні акти.

Такий інший випадок передбачено ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», - відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим. Згідно із ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомеліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору. При цьому частиною другою ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У межах компетенції, Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Таким чином, позивач, як працівник закладу середньої освіти, підлягала обов`язковому профілактичному щепленню на період дії карантину.

Стаття 46 КЗпП України допускає відсторонення від роботи працівника у інших передбачених законодавством випадках, а також уповноважує власника або уповноважений ним орган на це.

За змістом пункту 41-6 Постанови КМУ України №1236 на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій зобов`язано забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень працівниками, а також зобов`язано забезпечити відсторонення від роботи таких працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових щеплень.

Таким чином, суд констатує, що Директор ЗОШ№4 (відповідач) був зобов`язаний діяти на виконання п 41-6 Постанови КМУ №1236.

А саме, пункт 41-6 Постанови КМУ №1236 покладав обов`язок, зокрема, на керівників установ забезпечити:

«1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.»

Незаконність наказу про відсторонення від роботи позивачка обґрунтовує також і тим, що відмова від щеплення була відсутня, зокрема, не зафіксована у встановленому законодавством порядку. Так, позивачка має на увазі та посилається на частину шосту ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», якою встановлено, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Суд перевірив доводи позивачки у цій частині та прийшов до висновку, що така позиція позивачки не може бути прийнята судом до уваги. До такого висновку суд прийшов з тих міркувань, що зі змісту пояснень позивачки у судовому засіданні, остання є категоричним ідейним противником щеплення від COVID-19 і свідомо не зверталася до визначених пунктів вакцинації, не мала й наміру їх відвідати.

Проаналізувавши положення частини шостої ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», на яке посилається позивачка, суд зробив висновок про те, що така процедура оформлення відмови від щеплення можлива за умови, якщо особа-працівник, яка входить до переліку професій, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, добровільно з`явиться до медичної установи в пункт вакцинації.

За ситуації, коли працівник категорично публічно заявляє, що є ідейним противником обов`язкового щеплення від COVID-19, не має наміру відвідувати визначений медичною установою пункт вакцинації, то можливість оформлення в установленому порядку відмови від щеплення виключається.

Свою категоричну негативну позицію щодо обов`язкового щеплення від COVID-19 позивачка ОСОБА_1 підтвердила у судовому засіданні.

Таким чином суд прийшов до висновку, що позивачка, як працівник, який за посадою входить до визначеного законодавством переліку професій, що підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, будучи повідомленою про встановлення обов`язку здійснити щеплення проти COVID-19, будучи попередженою про наслідки відповідної бездіяльності (відсторонення від роботи без збереження заробітної плати), - умисно, усвідомлено, розуміючи наслідки такої бездіяльності, відкрито ухилилася від обов`язкового профілактичного щеплення.

Зі слів позивачки, така не має й абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Доводи позивачки про те, що про зміну істотних умов праці її належало повідомити не пізніше як за два місяці, суд відхиляє, оскільки на дані правовідносини положення ч.3 ст.32 КЗпП України не поширюються. А відсторонення від роботи у даному випадку, яке керівник зобов`язаний забезпечити на виконання вимог законодавства, є тимчасовим заходом до усунення працівником причин, що його зумовили, а не звільненням.

Отже, розглянувши цивільний спір суд прийшов до висновку, що відповідач в особі директора закладу освіти мав законні підстави для тимчасового відсторонення позивачки від роботи, діяв у спосіб, встановлений законодавством, та у межах своєї компетенції, та на виконання покладених на нього актами законодавства обов`язків. Позов задоволенню не підлягає. Судові витрати позивача у зв`язку із цим не відшкодовуються.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 10,12, 13, 18, 81, 259, 263-265, 268,272, 273, 351,352, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виноградівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 Виноградівської міської ради Закарпатської області про визнання незаконним та скасування наказу Виноградівської загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів №4 Виноградівської міської ради Закарпатської області "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 " №177 від 08.11.2021, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через суд першої інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 15.04.2022

ГоловуючийА. В. Кашуба