Рішення № 103958266, 13.04.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2022 р. справа № 300/8621/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, Державної судової адміністрації України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області

про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач) 28.12.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач 1, ТУ ДСА в Івано-Франківській області), Державної судової адміністрації України (надалі, також - відповідач 2, ДСА України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області в якій з урахуванням уточненої редакції позовної заяви від 17.01.2022 просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 30.09.2020 (за винятком днів відпустки) згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ, в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, у розмірі що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 30.09.2020 в розмірі 169 896,78 грн, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Позовні вимоги мотивує тим, що з 15.10.2001 по даний час працює на посаді судді Долинського районного суду Івано-Франківської області та отримує суддівську винагороду згідно зі статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка складається з посадового окладу та доплат за вислугу років. Зазаначив, що у період з 18.04.2020 по 30.09.2020 йому виплачувалася суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 13.04.2020. Вважає, що застосування такого обмеження на час карантинних заходів становить порушення вимог статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 1 протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зазначив, що рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційними положення частин 1, 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294- IX, абзац 9 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX. Тому вважає, що порушене право підлягає поновленню шляхом стягнення з Державної судової адміністрації України на його користь недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 169 896,78 грн з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний термін з дня вручення (отримання) копії ухвали шляхом приведення позовної заяви у відповідність до вимог пункту 4 частини 5 статті 160 КАС України, сформувавши позовні вимоги до кожного з відповідачів, зазначених у вступній частині позовної заяви, у спосіб подання позовної заяви в новій редакції (а.с. 26-27).

Позивач у межах строку, встановленого судом, 17.01.2022 усунув вказані судом недоліки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с. 36-37).

На адресу суду 08.02.2022 від Територіального управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області подано відзив на позовну заяву (а.с. 43-46 та зворотна сторона). Представниця відповідача 1 зазначила, що основним розпорядником коштів є ДСА України, а територіальне управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності ТУ ДСА в Івано-Франківські області та міcцевих загальних судів Івано-Франківської області. У зв`язку із запобіганням коронавірусної інфекції на території України з 12.03.2020 встановлено карантин. Так Верховною Радою України прийнято закон «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України» (надалі, також-Закон), який набрав чинності 18.04.2020. Цим законом встановлено, що розмір заробітної плати не повинен перевищувати 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Дане обмеження застосовується при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди і іншим посадовим особам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, таким чином суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн на місяць. У рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того наявні чи відсутні в рішеннях чи висновках Конституційного Суду Україи приписи щодо порядку їх виконання визнані за цим рішенням неконституційними не підлягають застосуванню, як такі, що втратили чинність з дня ухвалення рішення про їх неконституційність. Отже за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду не має зворотньої сили. Тобто у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 положення частин першої та та третьої статті 29 Закону №553-ІХ були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Просила суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Державною судовою адміністрацією України подано відзив за №10-1643/22 від 04.02.2022, який надійшов на адресу суду 14.02.2022 (а.с. 49-52). У поданому відзиві представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог та зазначив, що обмеження, яке застосовано до суддівської винагороди позивача, здійснювалося на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" є правомірним. При цьому, зауважив, що ТУ ДСА в Івано-Франківській області як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди позивачу без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Окрім цього, зазначив, що Державна судова адміністрація України як відповідач жодними своїми рішеннями не порушила висновків Конституційного Суду України, так як переконаний, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не може вплинути на правовідносини, які мали місце з 18.04.2020 по 27.08.2020, оскільки не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Враховуючи наведене, просив у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Окрім цього, Державною судовою адміністрацією України подано заяву від 04.02.2022 №10-1642/22, яку отримано судом 14.02.2022 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 53 та зворотна сторона), яка ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 залишена без задоволення (а.с. 62-65).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 Указом Президента України «Про призначення суддів» №975/2001 від 15.10.2018 призначено на посаді судді Долинського районного суду Івано-Франківської області, а Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №516-V від 21.12.2006 обрано на вказану посаду безстроково.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.

Окрім цього, з 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 за №553-ІХ (надалі, також - Закон №553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, згідно з якою встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 за №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 за №294-ІХ зі змінами; абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року №553-ІХ.

Відповідно до довідок Долинського районного суду нарахована, проте не виплачена сума суддівської винагороди ОСОБА_1 , яка обмежена Законом України №553 IX від 13.04.2021 "Про Державний бюджет України на 2020 рік" складає: квітень 2020 року - 23 821,21 грн (а.с. 19); травень 2020 року - 19 220,15 грн (а.с. 20); червень 2020 року - 19 020,15 грн (а.с. 21); липень 2020 року - 179 950,22 грн (а.с. 22); серпень 2020 року - 3 008,25 грн (а.с. 23); всього - 245 019,98 грн.

Вважає, що застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", призвело до порушення гарантії незалежності сідді та права на належну оплату праці, тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Кожному на підставі статі 43 Конституції України гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (стаття 126 Конституції України).

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

За правилами частини 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 за №1402-VIII (надалі, також - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (частина 1 статті 148, частина 1 статті 149 Закону №1402-VIII).

Як зазначено вище, 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 за №553-ІХ, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту.

Так, у відповідності до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 за №294-IX (в редакції до 28.08.2020), установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Із розрахункових листів Долинського районного суду (а.с. 19-23) вбачається, що суддівська винагорода ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмежень встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Така обставина не заперечується відповідачем.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 за №10-р/2020 (надалі, також - Рішення) визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 за №294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України" Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року №553-ІХ.

При вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294-IX, Конституційний Суд України виходив із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Аналогічно, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (надалі по тексту також - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 за №3-р/2020 дійшов висновку про неможливість внесення Кодексом зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, яке є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

З врахування викладеного, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 за №10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294-ІХ), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з частиною 1 статті 113 Конституції України, частиною 1 статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294-IX заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Серед іншого, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, від 11 березня 2020 року №4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 за №4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 за №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

Конституційний Суд в першу чергу виходив із приписів частини 2 статті 130 Конституції України, за правовим регулюванням якої питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, у свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.

Правове визначення положень частини 2 статті 130 Конституції України свідчить, що жодний інший закон, окрім закону про судоустрій, не може містити норм щодо врегулювання суддівської винагороди, в тому числі такі інші закони не можуть містити бланкетні норми, які підміняють, змінюють чи врегульовують правовий зміст поняття суддівської винагороди, розміру такої винагороди чи будь-яких її складових.

У випадку внесення законодавцем змін до законів щодо понять відповідних правових інститутів, які безпосередньо визначають "юридичний зміст" і "склад" суддівської винагороди або "базовий розмір посадового окладу судді", а також порядок "нарахування винагороди у розмірі, що не перевищує певні величини/значення", то такі зміни в силу вимог частини 2 статті 130 Конституції України одночасно вносяться в закон про судоустрій.

Відтак, на переконання суду, у даній адміністративній справі, норми Закону від 13.04.2020 за №553-ІХ можуть бути застосовані лише після внесення відповідних змін чи доповнень до Закону №1402-VIII. Однак, відповідних змін до Закону №1402-VIII не вносилося, а сам Закон від 13.04.2020 за №553-ІХ не є законом про внесення змін до Закону №1402-VIII.

Безпідставними є посилання ТУ ДСА в Івано-Франківській області на дію в часі (з 18.04.2020 по 27.08.2020) невизнаного не конституційним Закону від 13.04.2020 за №553-ІХ, так як у спірних правовідносинах до визначення розміру і порядку виплати суддівської винагороди він взагалі не підлягає застосуванню.

Як вже зазначалося, на конституційному рівні (статті 130 Конституції України) законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, при цьому матеріальне забезпечення судді є невід`ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 08.04.2016 за №4-рп/2016, конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною 1 статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині 1 статті 55 Конституції України.

Відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Як зазначав Конституційний Суд України у Рішенні від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, "незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її".

Згідно з частиною 2 статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів в Тайпеї (Тайвань), незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною.

Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Звуження матеріальних гарантій для суддів у цілому призводить до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

У Рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ, Суд) від 26 квітня 2006 року "Зубко та інші проти України" (заяви №№3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) зазначено, що, на думку Суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску та впливу на поведінку (пункт 68). Також ЄСПЛ дійшов висновку, що неспроможність гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, в якій вони залишились, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном (пункт 69).

Європейським судом з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) викладено правову позицію та зауважено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення Суду). У зв`язку з цим, ЄСПЛ, у вказаній справі не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету, і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Отже, забезпечення державою достойної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Статтею 151 Закону №1402-VIII визначено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (частина 3 статті 148 Закону №1402-VIII).

Відтак, Державна судова адміністрація України і її територіальні органи як спеціальні суб`єкти владних повноважень в першу чергу зобов`язані керуватися положеннями законодавства про судоустрій, зокрема, положеннями статті 130 Конституції України і статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"..

Конституційно-правове регулювання спірних правовідносин свідчить, що законодавець, в тому числі відповідні органи виконавчої влади (Державна судова адміністрація України і її територіальні органи), маючи повноваження щодо визначення розміру, складових, умов і порядку виплати суддівської винагороди, виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, повинні враховувати, що Конституція України і чинне спеціальне законодавство, яке регулює питання оплати суддівської винагороди, містить імперативний припис щодо вичерпного переліку джерел, які мають регулювати ці відносини, а саме закон про судоустрій, а не інші нормативно-правові акти.

Застосування закону, який на переконання відповідача, визначає спеціальний, тимчасовий порядок нарахування (обчислення) і виплати суддівської винагороди, що не врегульовано законом про судоустрій (частина 2 статті 130 Конституції України), тобто в іншому нормативно-правову акті, свідчить про порушення принципу "якості закону".

Суд зазначає, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним Європейським Судом з прав людини у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України" (заява №40269/02). Зокрема, в пунктах 46-47 рішення Суд дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів "передбачений законом" у пункті 2 статті 11 Конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Суду у справі "Броньовський проти Польщі", заява №31443/96).

Таким чином, з огляду на суперечливість положень Закону 13.04.2020 за №553-ІХ, яким передбачена інша розрахункова величина поняття "розміру суддівської винагороди", суд вважає, що для обчислення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть, виходячи також із принципу "якості закону".

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що обмеження виплати позивачу суддівської винагороди в період з 18.04.2020 до 27.08.2020 (розміром, що не перевищує десять мінімальних заробітних плат) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ, у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.

З даного приводу суд вважає за необхідне в чергове зазначити, що в силу вимог частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У рішенні по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейським Судом з прав людини, сформовано правову позицію відповідно до якої, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що невиплата позивачу недоплаченої за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суми суддівської винагороди через відсутність коштів у кошторисі суду не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Крім того, суд зазначає, що чинність норм Закону №553-ІХ не може виправдовувати їх правомірність, адже, як вже зазначалося, при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди відповідач повинен був керуватися нормами частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, які не зазнали змін у зв`язку із прийняттям Закону №553-ІХ від 13.04.2020.

Таким чином, суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними на підставі Закону України №553-ІХ, ТУ ДСА в Івано-Франківській області, як суб`єкт владних повноважень вчинило дії, які порушують права та гарантії незалежності судді.

У зв`язку з наведеним, такі дії відповідача 1 є протиправними, оскільки вони суперечать вимогам частини 2 статті 130 Конституції України, статті 135 Закону №1402-VIII та звужують охоронювані права і інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди, яку останній отримував до 18.04.2020.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 за №10-р/2020, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-IX зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказане дає підстави для висновку вважати протиправними дії ТУ ДСА в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними Законом №553-ІХ, саме за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.

Доказів порушення відповідачем 1 прав позивача щодо виплати в належному розмірі суддівської винагороди у період з 28.08.2020 по 30.09.2020 позивачем не надано, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання протиправними дій ТУ ДСА в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у зазначений період згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ, в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, у розмірі що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.

Відтак, позовна вимога стосовно протиправності дій ТУ ДСА в Івано-Франківській області щодо виплати позивачу суддівської винагороди у неналежному розмірі підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» в розмірі 169 896,78 гривень, то у суду відсутні належні докази, які б підтвердили суму невиплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди. Водночас дані, відображені в долучених позивачем розрахункових листах за період з березня 2020 року по серпень 2020 року не в повній мірі відповідають вихідним даним позивача, застосованих ним при розрахунку суми, наведеної в прохальній частині позовної заяви, а відтак не дають можливість суду встановити точний (правильний) розмір суми такої невиплати. Таким чином, відсутня можливість стягнути з Державної судової адміністрації України на користь позивача невиплачену суддівську винагороду шляхом безспірного списання коштів згідно такої програми.

З огляду на вищенаведене, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання ТУ ДСА в Івано-Франківській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів щорічної відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також виплатити недоотриману частину.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

З огляду вказане, а також враховуючи те, що доказів сплати сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 263, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів щорічної відпустки) із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-ІХ, в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, у розмірі що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів щорічної відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України і статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 за №1402-VIII, та виплатити недоотриману частину винагороди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;

відповідач 1 - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 26289647;

відповідач 2 - Державна судова адміністрація України, адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 26255795;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 37951998.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.